|
Форналь Володимир
аспірант,
Львівська комерційна академія,
м. Львів
ІНВЕСТИЦІЙНА НЕРУХОМІСТЬ: ОГЛЯД НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ
З 2008 року у складі активів підприємства виділився новий об’єкт обліку – інвестиційна нерухомість, який на нашу думку є недостатньо дослідженим на сучасному етапі, що відповідно і набуває актуальності при проведені в державі економічних реформ. Достатнє правове забезпечення інвестиційної нерухомості є передумовою успішного розвитку фінансово-господарської діяльності підприємств. Правова невідповідність відносин з партнерами, а в ряді випадків юридична незахищеність суб’єктів господарювання, підвищують ступінь ризику укладання договорів і є причиною, що стримує розвиток середнього та малого бізнесу.
Законодавча база інвестиційної нерухомості в Україні була започаткована
наказом Міністерства фінансів який затвердив П(С)БО № 32 «Інвестиційна нерухомість» від 02.07.2007 р., № 779.
Відповідно до якого, інвестиційна нерухомість – це власні або орендовані на
умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з
метою отримання орендних платежів або збільшення власного капіталу, а не для
виробництва та постачання товарів,
надання послуг,
адміністративної мети або
продажу в процесі звичайної
діяльності [2]. Вся інша нерухомість, яка не охоплена даним визначення є
операційною нерухомістю і в структурі активів відображається як основні засоби.
Варто зазначити, що норми П(С)БО діють для підприємств, організацій та інших
юридичних осіб незалежно від форм власності (крім бюджетних установ).
На нашу думку, недоліком у вітчизняній практиці господарювання є відсутність регулювання операцій з
інвестиційною нерухомістю у бюджетних установах, оскільки, значну частку свого
нерухомого майна «бюджетники» здають в операційну оренду.
У міжнародній практиці для врегулювання обліку інвестиційної нерухомості
в державному секторі діє
окремий стандарт – МСБОДС 16 «Інвестиційна нерухомість», який базується
в основному, на МСБО 40 «Інвестиційна нерухомість». Відтак, на наш погляд,
економічно доцільним є введення нормативного положення щодо організації
економічних відносин та бухгалтерського обліку інвестиційної нерухомості і для
бюджетних установ України.
Крім вище зазначених нормативних джерел, які безпосередньо регулюють
господарські відносини суб’єктів господарювання з інвестиційною нерухомістю є
ще Цивільний, Податковий та Земельний кодекси України.
У Цивільному кодексі України
більш детально перераховано види
нерухомості, які можуть виступати об’єктом економічних відносин між
суб’єктами господарювання. Так, до нерухомих речей (нерухоме майно,
нерухомість) належать земельні
ділянки, а також об'єкти, розташовані на
земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх
знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений
законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші
речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами
є речі, які можна вільно переміщувати у просторі [4].
Податковий кодекс України регулює відносини, що пов’язанні з визначення
об’єкту оподаткування, які виникають при операціях з інвестиційною нерухомістю,
зі справлянням податків та зборів, порядком їх адміністрування, тощо [5]. Крім
того, ПКУ пропонує класифікацію груп
основних засобів та інших
необоротних активів та мінімально
допустимі терміни нарахування амортизації, в які можуть бути включені об’єкти
інвестиційної нерухомості підприємства. Економічна доцільність віднесення
об’єктів даної нерухомості до відповідної амортизаційної групи, на нашу думку,
дозволить більш детально визначити їх оцінку відповідно до вимог податкового законодавства.
Земельний кодекс України у сфері інвестиційної нерухомості регулює земельні
відносини з метою забезпечення права на землю, земельні ділянки та земельні
відносини юридичних і фізичних осіб в процесі здійснення своєї діяльності, їх
раціонального використання та охорони [6].
Крім того, питання інвестиційної нерухомості частково розглядаються в
Законах України «Про іпотеку», «Про оцінку землі», «Про оцінку майна, майнових
прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та інших нормативно-правових
актах України у відповідності до сфери дії відповідного закону.
Таким чином, зростання ділової активності суб’єктів господарювання,
розвиток підприємництва і підвищення ефективності суспільного виробництва
можливе лише за умови створення надійного та сучасного правового підґрунтя.
Недосконале законодавче регулювання й недоліки чинних нормативно-правових актів
– одна з причин стримування розвитку ринкових відносин. За величезного
потенціалу інвестиційної нерухомості в Україні її розвиток найбільше гальмують
несприятливе оподаткування та неадекватне законодавче регулювання відповідних
операцій.
Список використаних джерел
1. Економічна енциклопедія: У трьох
томах. Т 2 / Редкол.: С.В.
Мочерний (відп. ред.). – К. : Видавничий центр «Академія»,
2000. – 864 с.
3. Богуцька Л. Т. Проблеми нормативно-правового регулювання обліку
інвестиційної нерухомості в Україні / Л. Т. Богуцька. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.
4. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року № 435-ІV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15.
5. Податковий кодекс України: Закон України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2755-17.
| 
