|
Саць Оксана
здобувач,
Луцький національний технічний
університет,
м. Луцьк
СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВА СФЕРА У 2010 РОЦІ: ҐЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ
Як для світової
спільноти загалом, так і для України зокрема, початок ХХІ ст. та останні
десятиріччя ХХ ст. – це період суттєвих зрушень у вирівнюванні прав та
можливостей статей у сфері соціально-трудових відносин. Та все ж, не зважаючи
на пророблену роботу у досягненні вище зазначеної мети, викорінити усі ґендерні
проблеми поки що не вдалось. Адже при аналізі реальної ґендерної ситуації, яка
складається на вітчизняному ринку праці, можна виявити чимало серйозних проблемних аспектів.
Варто почати з того,
що у країні, де кількісно переважає жіноче населення, зайнято у
соціально-трудовій сфері більше чоловіків. За даними Державної служби
статистики у 2010 р. в Україні серед постійного населення спостерігалось
переважання жінок (24,7 млн осіб) над чоловіками (21,1 млн осіб) [1, с. 328], натомість
серед зайнятих економічною діяльністю у віці
15-70 р. спостерігалася перевага чоловіків. Так, в аналізованому році
серед зайнятого населення за методологією МОП було зафіксовано 10300,4 тис
чоловіків і 9965,6 тис жінок. При чому, за статусами зайнятості чоловіки
переважали жінок серед працюючих за наймом та роботодавців, а жінки переважали
чоловіків серед самозайнятих [2, с. 71]. Переважання чоловіків над жінками
серед найманих працівників пояснюється тим, що, по-перше, роботодавці при
прийомі на роботу частіше надають перевагу першим (мало хто виявляє бажання взяти
на роботу молоду жінку дітородного віку, навчити її усьому, а потім через
кілька років відпустити у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею
3-річного віку, а в окремих випадках і 6-річного), по-друге, на ринку праці
нашої країни сьогодні виникає більша потреба в працівниках саме в тих галузях,
які відносяться до «чоловічих»: серед 63,9 тис осіб, які потребували у 2010 р.
підприємства на теренах нашої країни 17,2 тис осіб припадало на промисловість,
зокрема, на переробну – 13,7 тис осіб, існував попит обсягом 8,4 тис осіб у
сферу торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого
вжитку, а також у сферу держуправління [2, с. 177]. І хоча остання із вище
зазначених сфер відноситься до «жіночих», та все ж нагадувати про становище
жінок у вищих ешелонах влади на рівні прийняття рішень (т. зв. рівень «decision
making»), на нашу думку не варто, адже усім відомо про пірамідальну структуру
влади. Переважання жінок серед самозайнятих пояснюється тим, що наявність
дискримінаційних настроїв у сфері соціально-трудових відносин спонукає жінку з
метою самореалізації організовувати власну трудову діяльність, окрім того така
зайнятість дає можливість поєднувати сімейні та материнські обов’язки із
професійними.
Якщо проаналізувати
зайнятість за професійними групами та статевою ознакою у 2010 р., то серед
зайнятих чоловіків та жінок віком 15-70 р. на посадах законодавців, вищих
державних службовців, керівників, менеджерів (управителів) чоловіки становили
9,2 %, а жінки 6,7 %; на посадах професіоналів відповідно – 10,2 % та 12,6 %;
на посадах фахівців – 7,8 % та 15,5 %; на посадах технічних службовців – 1,0 %
та 5,8 %; серед працівників сфери торгівлі та послуг – 9,3 % та 20,2 %; серед
кваліфікованих робітників сільського та лісового господарства, риборозведення
та рибальства – 1,2 % та 0,9 %; серед кваліфікованих робітників з інструментом
– 20,1 % та 3,1 %, серед робітників з обслуговування, експлуатації та
контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та
машин – 18,4 % та 4,8 % і серед працівників найпростіших професій – 22,8 % та
25,4 % [2, с. 77]. Ці дані Державної служби статистики підтверджують наявність
вертикальної сегрегації у соціально-трудовій сфері.
Аналіз зайнятого населення
у 2010 р. згідно методології МОП за віковими групами показав, що зайнятість чоловіків
переважає жіночу у таких вікових групах, як 15-24 р. – на 316,3 тис чоловіків;
25-29 р. – на 292,3 тис чоловіків; 30-34 р. – на 146,6 тис чоловіків; 34-39 р.
– на 27,4 тис чоловіків; а у вікових групах після 40 р. переважають жінки [2,
с. 57]. Переважання зайнятих чоловіків віком від 15 до 39 р. виглядає цілком
природним, оскільки цей період відповідає дітородному вікові жінок. При чому,
за статистичними даними в Україні у відпустку по догляду за дитиною до
досягнення нею віку, визначеного законодавством в аналізованому році вийшло
357,4 тис жінок та всього 4,1 тис чоловіків [2, с. 79].
Щодо ситуації із
безробіттям на ринку праці України, то серед безробітних громадян нашої країни
віком 15-70 р. переважали чоловіки, адже їх число становило 1056,4 тис осіб, а
жінок – 729,2 тис осіб. Така ситуація пояснюється кількома причинами: по-перше,
жінки частіше погоджуються працювати за нижчими ставками оплати праці, тому
окремі працедавці зацікавлені у наймі жінок; по-друге, зневірившись у пошуках
роботи (середня тривалість незайнятості є вищою серед жінок), до того ж, знаючи
про дискримінаційні настрої при працевлаштуванні, кар’єрному просуванні,
частина жінок із категорії безробітних переходить у категорію економічно
неактивних (в Україні на кінець 2010 р. серед економічно неактивного населення
було 7611,4 тис жінок і лише 4964,1 тис чоловіків) [2, с. 101]; по-третє,
методологія МОП відносить до зайнятих також осіб, працюючих у домашньому
господарстві, а серед них, якраз таки більше жінок.
Негативним чинником
для розвитку нашої економіки виступає і те, що серед безробітних частка жінок з
повною вищою освітою становить 26,8 % і переважає майже на 10 % частку
чоловіків, тобто потенціал високоосвічених мешканок нашої країни залишається не
задіяним. Здавалося б, що за такої ситуації саме жінки повинні складати
більшість серед тих, хто перекваліфікувався за 2010 р., та все ж серед
безробітних, які набули нової кваліфікації для спрощення пошуків роботи,
переважали чоловіки. Зокрема, в минулому році було навчено новим професіям 164
тис чоловіків та 52,5 тис жінок [3,
с. 88]. Пояснюється
це тим, що перенавчання, яке здійснюється Державною службою зайнятості України,
зазвичай проводиться за робітничими професіями, на яких в основному зайняті чоловіки.
Ще однією ґендерною
проблемою є розрив у заробітній платі жінок та чоловіків як загалом по країні,
так і в розрізі регіонів та сфер економічної діяльності. Так, середньомісячний
заробіток жінок у 2010 р. по Україні становив 77,8 % від середньомісячного
заробітку чоловіків. Розрив у заробітній платі жінок та чоловіків існує через
те, що, по-перше, жінки вкрай рідко обіймають керівні, більш оплачувані,
престижні посади; по-друге, розмір платні жінкам зменшується за рахунок того,
що частка працюючих на умовах неповної зайнятості також вища серед жінок;
по-третє, жінки, як уже було вище зазначено, частіше погоджуються працювати за
нижчими ставками оплати праці тощо.
Підсумовуючи, варто
зазначити, що розглянуті ґендерні проблеми призводять до глибшого укорінення
ґендерної нерівності у соціально-трудовій сфері та поширення соціального дисбалансу
у країні. Тому виникає потреба у пошуку нових шляхів подолання існуючих ґендерних
проблем у соціально-трудовій сфері.
Список використаних джерел
1. Статистичний щорічник
України за 2010 рік. Державна служба статистики України. / За
ред. Осауленка О. Г. – К.: ТОВ «Август Трейд», 2011. – 560 с.
2. Економічна активність населення 2010: Стат. збірник. – К.: Державна служба статистики
України, 2011. – 205 с.
3. Праця України у 2010 році: Стат.
збірник. – К.: Державна служба статистики України, 2011. – 325 с.
|
