|
Ревуцька Алла
аспірант,
Київський національний
економічний університет ім. В. Гетьмана,
м. Київ
ТРАНСФОРМАЦІЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ДО РИНКОВИХ УМОВ
Нині в Україні земельне питання є ключовим. Воно викликає величезну
кількість галузевих, наукових і політичних дискусій різного масштабу, але
основними залишаються такі питання: «Чи є політичне, економічне, соціальне та
законодавче підґрунтя для ефективного проведення земельної реформи?», «Як
забезпечити системний підхід до розв'язання проблем земельних відносин?», «Які
будуть реальні наслідки купівлі-продажу землі сільськогосподарського
призначення?».
Дослідженню питань реформування земельних відносин, зокрема купівлі-продажу
землі сільськогосподарського призначення, присвячені роботи відомих українських
вчених-економістів, а саме: В.Я. Месель-Веселяка, П.Т. Саблука, А.Я. Сохнича,
О.М. Шпичака, С.М. Кваші, М.П. Бутка, М.М. Федорова, Б.Й. Пасхавера та ін.
Поряд із цим більшість науковців наголошують на необхідності запровадження
приватної власності на сільськогосподарські землі [1, 2, 3, 4]. Наша думка діаметрально
протилежна. Виходячи з тенденцій розвитку сучасних земельних відносин,
насамперед слід звернути увагу не на приватну власність, а на якісний розвиток
орендних відносин як один із дієвих регуляторів земельних відносин при
відсутності ринку земель. Тому вважаємо, що на сучасному етапі розвитку
аграрної економіки купівля-продаж землі сільськогосподарського призначення є
основним чинником стримування розвитку сільськогосподарського виробництва.
Метою доповіді є оцінка майбутніх наслідків від купівлі-продажу землі
сільськогосподарського призначення та розробка основних заходів щодо
врегулювання земельних відносин у сільському господарстві. Методика проведеного
дослідження ґрунтується на використанні методу аналізу і синтезу,
статистико-економічних методів.
Говорячи про купівлю-продаж землі більшість вчених-економістів говорять про
міфічну користь для сільського господарства. Дійсно, в ХІХ-ХХ ст. у деяких країнах це була
важлива складова ринкової економіки, але сьогодні констатуємо, що в США
основним чинником, який стримує розвиток сільськогосподарського виробництва,
економісти вважають приватну власність на землю. Дотації держави у 2008 році, а це 158 млрд дол. США, фактично дорівнюють сумі орендної плати, яку сплачують
фермери власникам землі. І чим більші дотації, тим вища вартість оренди. Тобто
держава фінансує власників землі та взагалі відсутнє рефінансування в
сільськогосподарське виробництво. Нині найбільші досягнення в
сільськогосподарському виробництві мають ті країни, де немає приватної
власності на землю, - це Китай та Ізраїль. Адже довгострокова оренда і державне
регулювання податку на землю дають змогу робити довгострокові інвестиції в
передові технології. До речі це не заважає руху інвестицій в економіку цих
країн. Тобто передовий світовий досвід показує, що купівля-продаж землі
сільськогосподарського призначення є гальмом розвитку аграрної економіки.
Більшість науковців вважають, що продаж землі підвищить капіталізацію
аграрного ринку. Проте це велика помилка. Сьогодні реальна вартість землі
становитиме 1000-1500 дол. США за
1 га, тобто майже 40 млн. га. сільськогосподарської землі максимально коштуватимуть 60 млрд. дол. США.
При цьому загальна
заборгованість країни та резидентів перед нерезидентами й міжнародними
фінансовими структурами дорівнює 110
млрд. дол. США, тому земля як фінансовий інструмент не може відігравати
суттєву роль в економічному розвитку країни, якщо продати її зараз за безцінь.
Крім цього, як приклад, у північно-західній Німеччині вартість 1 га. доходить до 30 тис. євро.
Тобто, середній фермер, продавши свої 80 га. землі, може в Україні на 2,4 млн. євро, купити до 35 тис. га., приблизно половину середнього
сільськогосподарського району.
Погоджуємося з С.М. Квашою, що, розглядаючи перспективи розвитку земельних відносин у
напрямі формування приватної власності на землю через її купівлю-продаж, слід
виходити з трьох аспектів її змісту: політичного, економічного й соціального[5].
Вважаємо за доцільне зупинитися на основних економічних наслідках від
впровадження ринку землі сільськогосподарського призначення, а саме:
1. Розвиток виробництва різко
зупиниться, тому що виробники будуть вимушені всі кошти вкладати в купівлю
землі, а не в модернізацію виробництва та підвищення зарплати працівників, тому
що без землі немає ніякого сенсу вкладати кошти в інфраструктуру. Цей процес
затримає розвиток на 8-10 років, а також змусить більшість
середніх і дрібних виробників продати свій бізнес іноземним компаніям.
2. Україна знову, як 20 років тому, втратить свою конкурентоспроможність на світових ринках
продовольства. Хто в цьому зацікавлений? Мабуть, відповідь треба шукати в тому,
що на проведення розпаювання Україні було виділено 200 млн. дол. за міжнародною програмою,
фінансованою США, а також чималі гроші на
безкоштовне оформлення державних актів на землю.
3. Землю скуплять олігархічні
фінансові групи, але в основному зарубіжні, найбільше російські. Нині переважна
більшість землі «заорендована» з метою її подальшої купівлі-продажу і деяка
навіть не обробляється.
4. Зацікавленість у відкритті ринку сільськогосподарської землі проявляють
і структури, які до цього займалися спекуляціями на ринку землі
несільськогосподарського призначення. Адже це єдиний ресурс, на якому можна за
рахунок спекуляції заробити надприбутки.
5. Зниження податкових надходжень до
бюджету неминуче, слідом за скороченням обсягів виробництва.
Отже, першочерговими завданнями щодо врегулювання земельних відносин є:
- відмова від «земельної утопії»,
тобто слід припинити проголошувати, що купівля-продаж землі
сільськогосподарського призначення є головним чинником забезпечення
ефективності сільськогосподарського виробництва;
- ефективний розвиток орендних
відносин з урахуванням провідного зарубіжного досвіду (Китай, Ізраїль);
- пропагування активного
використання довгострокової оренди земель сільськогосподарського призначення (15 років і більше) як чинника ефективного землекористування;
- відпрацювання механізму
поступового повернення землі у власність територіальних громад;
- під час проведення чергових
виборів провести референдум із питання купівлі-продажу землі
сільськогосподарського призначення і лише потім приймати політичні рішення.
Список використаних джерел
1. Бутко
М.П. Регіональні особливості формування ринку землі в Україні // Економіка АПК.
– 2009. - № 3. – С. 87-90.
2.
Кваша С.М. Земельні відносини в контексті моделей розвитку сільського
господарства України // Економіка АПК. – 2009. - № 3. – С. 54-57.
3.
Пасхавер Б.Й. Ринок землі: світовий досвід та національна стратегія //
Економіка АПК. – 2009. - № 3. – С. 47-53.
4. Федоров
М.М. Купівля-продаж землі як фактор розвитку аграрного виробництва // Економіка
АПК. – 2009. - № 3. – С. 4-18.
5. Кваша
С.М. Земельні відносини в контексті моделей розвитку сільського господарства
України // Економіка АПК. – 2009. – №3. – С. 54-57.
| 
