|
Бойко Наталія
к.е.н., старший викладач,
Львівська комерційна
академія,
м. Львів
ФОРМУВАННЯ
ПЕРЕДУМОВ ДЛЯ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА
Набуття Україною конкурентоспроможності у
сучасному світі нерозривно пов’язане із модернізацією її економіки. Як
засвідчує міжнародний досвід, важливою складовою мобілізації інституційних
чинників зміцнення конкурентоспроможності національної економіки є
підприємництво [1, 2].
Законодавством України визначено, що
підприємництво – це господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення
економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.
Підприємництво є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик
господарською діяльністю [3].
Суттєвим національним досягненням є
створення сучасних передумов розвитку підприємництва в умовах ринку. Тобто,
законодавством України не передбачено жодних обмежень підприємництва певними
видами економічної діяльності. Натомість зазначено, що правове регулювання
господарських відносин здійснюється з урахуванням суспільного поділу праці, що
реально сформувався, та об’єктивно існуючих галузей економіки (усіх видів
економічної діяльності).
В українській практиці об’єктом статистики
підприємств є підприємницька діяльність суб’єктів господарювання усіх видів
економічної діяльності та організаційно-правових форм. Центральною одиницею
статистичного спостереження є підприємство, що створене і функціонує передусім
для отримання прибутку.
В умовах системної перебудови економіки
України у напрямку її адаптації до ринкових відносин, в яких має домінувати
соціальна орієнтація, об’єктивно необхідним є створення трансформаційних
механізмів, які б стимулювали суб’єктів господарювання нарощувати обсяги та
підвищувати ефективність виробництва, оновлювати виробничу матеріально-технічну
базу. Але реалії формування підприємницького ресурсу в українській економіці
свідчать, що цей процес натрапляє на ряд істотних перешкод: по-перше, реформи,
що проводяться, не завжди відповідають рівневі розвитку підприємництва;
по-друге, унаслідок домінування умов трансформаційних процесів в економіці
відбувається надмірне збільшення невизначеності підприємницької діяльності;
по-третє, недосконалість інституційного середовища підприємництва призводить до
негативного обмеження свободи підприємницької діяльності. Всі ці перешкоди
стосуються як загального підприємницького середовища, так і, особливо, його
невід’ємної складової – сектора малого підприємництва [2, 3].
Тому оптимізація реалізації людського
фактору в умовах формування ринкової системи господарювання, пом’якшення
наслідків дії чинників кризи залежать від ефективного розгортання
підприємництва в усіх сферах і на всіх рівнях господарського життя. Орієнтація
на активну життєву економічну стратегію, підтримка соціально вразливих верств
населення тісно пов’язується з участю у самостійній підприємницькій діяльності,
намаганням організувати власне підприємство, почати свою справу. Особливо це
стосується економічно активного населення. Задля прийняття оптимальних та
ефективних рішень щодо залучення економічно активного населення до
підприємницької діяльності важливо з’ясувати рівень готовності населення до
підприємницької діяльності, специфіку мотивації щодо підприємництва трудової
частини населення, оцінку перспектив розвитку підприємництва в Україні [3].
В ході трансформаційного процесу в Україні
відбулося поступове становлення ринкових принципів взаємовідносин між
суб’єктами господарювання, між роботодавцями і працівниками, встановилися
конкурентні засади функціонування основних національних ринків. Водночас
позначилося відчутне відставання у формуванні та інституційному оформленні
взаємного узгодження інтересів між органами державної влади, підприємницькими
структурами та організаціями громадянського суспільства. Це загрожує розвитком
суспільно-економічних процесів, здатних послабити конкурентоспроможність
національної економіки, суттєво деформувати розподіл суспільних благ,
спричинити виникнення соціальних криз та послаблення ролі держави у проведенні
цілеспрямованої соціально-економічної політики [1, 3].
Належна відповідь на ці виклики може бути
дана лише за умови національної та суспільної консолідації, формування свого
роду загальнонаціональної «мережевої структури» в системі відносин між
державою, бізнесом та громадянським суспільством в напрямку мінімізації
конфліктності та забезпечення їх партнерської основи як фундаменту підвищення
ефективності соціально-економічних реформ.
Така модель повинна реалізувати на
практиці логічний ланцюг: "конкурентоспроможна економіка - справедлива держава
- заможні громадяни”. Вироблення такої взаємовигідної політики можливе лише у
процесі конструктивного відкритого діалогу між державою, бізнесом та
організаціями громадянського суспільства. Вилучення будь-якої з цих сторін з
діалогу одразу призводить до розбалансування національної суспільно-економічної
системи.
Економічний діалог покликаний виконувати в
суспільстві низку системних функцій, серед яких найголовнішими видаються такі [2].
1. В рамках економічного діалогу бізнес набуває
усвідомлення, що він є рівноправним партнером побудови майбутнього нації. Це
спонукає представників бізнесу до аналітичного опрацювання становища у сфері
їхньої професійної діяльності і національній економіці в цілому та
кваліфікованих пропозицій щодо побудови державної економічної політики.
2. Ведення соціального діалогу як невід’ємної складової
економічного розвитку дозволяє встановити
дієву систему відстоювання прав найманих працівників шляхом встановлення договірних
відносин з бізнесом стосовно рівня оплати та умов праці при забезпеченні
державою дотримання мінімальних соціальних стандартів.
3. Прозорий економічний діалог між владою та бізнесом
суттєво знижує ризики ведення бізнесу за рахунок збільшення передбачуваності
державної економічної політики як вагомого чинника середовища функціонування
бізнесу.
4. Економічний діалог складає підґрунтя для створення
сприятливих умов для розвитку пріоритетних галузей не через галузеві
преференції чи інші вибіркові заходи, а через утворення комплексу
макроекономічних умов та орієнтацію політики, які сприятливі саме для таких
галузей.
5. Економічний діалог відіграє роль своєрідного «фільтру»
для відокремлення недоцільних для суспільства новацій.
Кардинально змінити такий підприємницький
клімат у сучасній Україні можливо лише при негайному вдосконаленні державної
інноваційної промислової політики в напрямку розвитку локомотивних галузей
української економіки. Це дасть змогу створити принципово нові умови й для
розвитку малого та середнього підприємництва, які будуть орієнтувати діяльність
своїх підприємств у контексті сформованого великим підприємництвом технічного,
технологічного, управлінського іміджу нової національної економіки, адекватної
світовим конкурентним товарним викликам, що створить необхідні підстави для
економіки України зробити прогресивний крок у національному еволюційному
розвитку.
Список
використаних джерел
1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник /за ред.
В.Д. Базилевіча. -7-ме вид., стер. – К.Знання-Прес, 2008. -719с.
2. Гальчинський А. Глобальні трансформації :
концептуальні альтернативи. Методологічні аспекти : наук. вид. / А.
Гальчинський. – К. Либідь, 2006. – 312 с.
3. Лібанова Е.М. Соціальні аспекти політики економічного
зростання в Україні / Е.М. Лібанова //Україна на порозі XXI століття : уроки реформ
та структура розвитку : матеріали наук. конф. – К. : НТУУ
КПІ, 2001. – С. 61 – 97.
| 
