|
Савчук
Тетяна
аспірант,
ННЦ «Інститут аграрної економіки»
НААН,
м. Київ
ПІДВИЩЕННЯ ТЕХНІЧНОГО РІВНЯ В БУРЯКІВНИЦТВІ ЯК МАТЕРІАЛЬНА ОСНОВА ЗНИЖЕННЯ
ВИДАТКІВ ВИРОБНИЦТВА
Успішне вирішення
проблем зниження собівартості в цукробуряківництві неможливе без глибокого та
всестороннього осмислення такого фактору виробництва як його технічний рівень
та закономірностей його розвитку в умовах сучасної ринкової економіки та
науково-технічного прогресу.
Наразі стало питання
про відновлення галузі буряківництва в Україні. Для цього потрібно визначитися
з обсягами виробництва сировини для одержання бурякового цукру, приділити
велику увагу випуску надійної та якісної техніки для вирощування цукрових
буряків, перейти на широкозахватну схему висіву цукрових буряків із застосуванням
комбінованих агрегатів для поєднання технологічних операцій тощо [3, С. 123].
Щорічне спрацювання
основних технічних засобів уп’ятеро-вдесятеро перевищує їх оновлення. Заводи
тракторного і сільськогосподарського машинобудування та ремонтні підприємства
втратили досягнутий у попередні роки технологічний рівень виробництва, занепали
конструкторські організації, втрачені кваліфіковані кадри.
Машини, що ставляться на виробництво, є
копіями застарілих конструкцій і не відповідають вимогам прогресивних технологій.
Із машин, що залишилися, майже 85% вичерпали нормативний технічний ресурс, а
простої з технічних причин сягають половини робочого часу.
Підвищення ефективності використання наявних
технічних засобів і розробка нових стало найактуальнішим питанням сьогодення.
Його можна розв’язати розробкою нової Системи машин, яка має ґрунтуватися на
повній механізації та автоматизації виконання технологічних операцій,
виробництві конкурентоспроможної продукції, збереженні довкілля та створенні
безпечних умов праці для обслуговуючого персоналу.
Розробка і використання нових машин мають
спиратися на попередній еволюційний досвід, наявність нових наукових ідей і
технічних засобів для реалізації цих розробок, професійну підготовку
обслуговуючого персоналу [2, С. 143].
Кон'юнктура світового
цукрового ринку на сьогодні найсприятливіша для відродження вітчизняної
бурякоцукрової галузі, зміцнення її економіки і модернізації
матеріально-технічної бази. Так, у сучасних господарських умовах України для
отримання урожаю 40 т/га господарству доводиться витрачати на 1 га посіву 11308 грн., а в
сировинну зону середнього цукрового заводу площею 5000 га - 56,54 млн. грн.
При цьому цукровий завод отримає 200 тис. т сировини і зможе виробити з нього
приблизно 25 тис. т цукру (200000 т х 0,96 х 0,13).
Вартість закупівлі буряків при сформованій
ціні 1 т коренеплодів у 461 грн без ПДВ становитиме 92,2 млн. грн. (200000 х
461 грн.), а переробка -- 57,8 млн т з урахуванням ремонтних робіт (понад 6 млн.)
і подорожчанням матеріалів. Собівартість 1 т цукру в цьому випадку може бути на
рівні 6200 грн. При оптово-відпускній ціні цукру 7000 грн./т це принесе 175 млн.
грн.. грошових надходжень та майже 20 млн. прибутку тільки від реалізації
цукру, що забезпечить нормальний рівень рентабельності. З'являться кошти на
реконструкцію матеріально-технічної бази.
Однак не всі підприємці в цукровій галузі
приділяють належну увагу таким інвестиціям, не завжди є для цього необхідні
кредитні можливості. Цілий ряд власників діють за старим принципом –
експлуатують зношене устаткування і застосовують спрощені технології
вирощування цукрових буряків та їх переробки, що вже призвело до порушення
бурякових сівозмін, різкого зменшення доз внесених добрив, збільшення ступеня забур'яненості
полів, розвитку карантинних хвороб, зниження якості коренеплодів, а в
промисловості -- до зношення устаткування і виходу його з ладу, погіршення
показників якості цукру, зниження відсотку його виходу і збитковості низки
підприємств.
Тому не дивно, що зі 192 діючих раніше в
Україні цукрових заводів 70 було розібрано і здано на металобрухт, а в
задовільному стані перебуває 107, з яких у сезон цукроваріння працює майже 70
(у 2010 році – 73, у 2009-му – лише 56). І тільки окремі з них працюють на належному
рівні й випускають цукор високої якості. [1, С.120].
Отже, технічний
рівень цукрового виробництва – це не тільки агрегативний оціночний показник
ступеня його озброєності, але й вираз органічної єдності засобів праці та
навиків роботи людини з ними, яка забезпечується, як і внутрішній зміст кожного
з цих елементів, науковими знаннями та перетворенням науки в безпосередню
продуктивну силу. Необхідно здійснити комплексний підхід до системного
оновлення й розвитку засобів виробництва у сфері цукровиробництва на якісно
новій техніко-технологічній основі, забезпечення економічної заінтересованості
їхньої участі у спільній діяльності [4, С. 7].
Список використаних джерел
1. Боднар В. Про прибутковість
вирощування цукрових буряків / В. Боднар // Агробізнес сьогодні. – 2011. № 04
(203). – С. 119–121.
2. Волоха М. Стан машинного
забезпечення технологій вітчизняного буряківництва / М. Волоха, В. Крижко, П. Войтюк //
Пропозиція. – 2004. – № 4. – С.
142-144.
3. Засуха В. Вітчизняна техніка для
передпосівного обробітку грунту під цукрові буряки / В. Засуха, Л. Кукса //
Пропозиція. – 2009. – № 10. – С. 123–128.
4. Чулаков Е. Р. Повышение технического уровня
производства и пути снижения себестоимости сельскохозяйственной продукции /
Чулаков Е. Р., Пампуха С. И. – К., Урожай, 1988. – 240 с.
| 
