|
Ботвіна Наталія
к.е.н., докторант,
ННЦ „Інститут аграрної економіки” НААН,
м. Київ
РОЛЬ
ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРАРНОЇ СФЕРИ
УКРАЇНИ
Сучасні економічні процеси в аграрній сфері України, перспективи її
конкурентоспроможності близько сприймаються в українському суспільстві і досить
неоднозначно оцінюються [1-4], що переконливо підтверджує складний характер її трансформацій
та траєкторії її поступу. З одного боку, сільське господарство, в кризових
умовах виступило єдиним стійким сегментом економіки (виробництво обсягів
продукції, за 2009 рік склало 104 млрд. грн., Що на 0,1 відсотка більше ніж у
2008 році), який підтримував розвиток національної економіки у 2008 – 2009 рр.
[4].
Рослинництво стримувало динаміку розвитку галузі (обсяги виробництва за рік
знизилися на 2,4 %). Хоча, у 2009 році зібрано 46.0 млн.т. зернових культур, що
менше минулорічного врожаю (53,3 млн.т), що є досить показовим. Серед провідних
чинників, які сприяли нарощуванню темпів виробництва сільськогосподарської
продукції, було, крім державної підтримки, рішення банків щодо пролонгації
кредитів, залучених підприємствами агропромислового комплексу в минулі роки і
надання нових кредитів. Натомість, обсяги кредитування банками підприємств
агропромислового комплексу в 2009 році були скорочені порівняно з 2008 роком.
Так, в 2009 році підприємствами АПК залучено кредитів в обсязі лише 5,8 млрд.
грн, що майже в 3,5 рази менше, ніж у 2008 році. Але, навіть у до кризовому
2007 р. на одиницю площі продуктивних земель вироблялося продукції сільського
господарства на 37 %, а на душу населення на 32% менше, ніж у 1990 р.
Урожайність зернових та зернобобових в Україні становить 85 % від
середньосвітового рівня і, по меншій мірі, в 2 рази нижче, ніж у розвинених
країнах. Великі комплекси з виробництва яловичини і свинини майже повсюдно
припинили свою роботу.
Помітна частина виробництва свинини і яловичини перейшла в особисті
селянські господарства, де переважає ручна праця, сезонне виробництво і
незбалансоване годування. Більше 50 % продукції сільського господарства
виробляють дрібні господарства населення. Нині, повсюдно спостерігається низька
економічна ефективність агроформувань, звуження сфери їх економічної
діяльності, розповсюдження монокультуризації, недотримання сівозмін, формування
нестійких і несприятливих агроландшафтів, екологодеструктивний тиск на земельні
ресурси і навколишнє середовище, змушений імпорт продовольчого зерна, після
активного його експорту, великі виробничі витрати, злет фінансових ризиків,
зниження фінансової стійкості, втрата платоспроможності, спустошення і занепад
сільських територій (частка безлюдних і деградуючих сіл більше 40 %),
неймовірна бідність сільського населення. Зрозуміло, що, процеси світової
фінансової та економічної кризи, відчутно позначилися на подіях в аграрній
сфері України.
Водночас, ми не схильні вважати зовнішній фактор основним. Несприятливі
процеси на світових ринках, перш за все, вип’ятили прорахунки в проведенні
аграрної реформи протягом останніх років. Очевидно, пояснення цього, слід
шукати в самому сценарії реформування села. Здійснення глибоких перетворень аграрної сфери
було викликано необхідністю розширення виробництва і поліпшення галузевого
балансу.
Після реформування переважно, новостворені агроформування мали розміри від
1 до 5 тис. га, а середній розмір фермерських господарств становив 92,1 га. Таким
чином, використовуючи 42,4% сільськогосподарських угідь, вони виробляють більше
50% валової продукції сільського господарства, але їх фінансовий стан окреслюється
низькими і нестабільними темпами розвитку, оскільки близько половини з них
працює зі збитками. Специфікою функціонування агроформувань України є те, що левова
їх частка орендує землю у великої кількості власників (91,2%
сільськогосподарських угідь взято агроформуваннями в оренду), оскільки, в
результаті реформ відбулися процеси ділення угідь на дрібні частки.
Це суттєво впливає на фінансовий стан агроформувань передусім завдячуючи
істотним орендним виплатам. Обсяг продукції сільського господарства, виданий
пайовикам в рахунок орендної плати за земельно-майнові паї в 2000-2008 рр.
становив майже 6,6 %.
Не сприяє нарощуванню виробництва і фінансовому оздоровленню агроформувань
діюча система оподаткування.
Співвідношення прибутку і податків становило 2,76 – 7,48 %. Частка податків
у виробничих витратах складала 6,9 – 8,3%. Оподаткування досягло такого рівня,
який робить сільське господарство невигідною сферою вкладення капіталу,
затримує структурну перебудову, показник тиску податкового навантаження різко
збільшився. Існуюча система оподаткування суб'єктів аграрної сфери, практично,
регулює лише виробничу функцію сільських територій та сільського населення на
шкоду всім іншим.
Тому, деградація сільського господарства, на більшій частині території
України, нині є закономірним наслідком непродуманої, однобічної орієнтації на
збільшення поточних доходів бюджетів усіх рівнів. Система оподаткування
суб'єктів аграрної сфери не повинна виконувати деструктивну, руйнівну і гальмуючу
функцію щодо розвитку сільськогосподарського виробництва, натомість, вона
повинна ринковими методами сприяти наближенню за якістю та ціною нашої
продукції з кращими світовими аналогами. Також. зменшено фінансову підтримку
суб’єктів аграрної сфери на 88,3 грн. у розрахунку на 100 гектарів
сільськогосподарських угідь, при постійному коливанні їх обсягів від 1,3 млрд.
грн. у 2003 році до 7,1 млрд. грн. в 2008 році та не відповідності необхідному
рівню, причому фінансова підтримка, переважно зорієнтовувалась на поточне
споживання. Таким чином, аграрні трансформації, що здійснювались за невмотивованим
курсом та міфічним сценарієм, не досягли бажаних результатів, вони майже
повністю зруйнували матеріально-виробничу, організаційну, управлінську структуру
господарств, не сприяли їх модернізації та адаптації до якісно нових вимог
ринкової економіки.
Вони зруйнували інфраструктуру села, ліквідували численні установи
культури, освіти, охорони здоров'я, а їх результати заклали фундамент для
знищення самої можливості відтворення та розвитку аграрного потенціалу в
Україні.
Основними причинами втрати конкурентоспроможності аграрної сфери є:
погіршення факторних параметрів; втрата тиску покупців через їх низьку
платоспроможність; старіння технологій; гальмування темпів інвестицій; втрата
агроформуваннями швидкої адаптації; перекоси та значні спотворення внутрішньої
конкуренції.
Державна програма повинна бути зорієнтована на вирішення трьох стрижневих
проблем: створення сприятливих передумов досягнення конкурентних переваг в усіх
детермінантах „національного ромбу”; пошук і підтримка потенційно
конкурентоспроможних підгалузей та агроформувань; забезпечення процесу
раціонального використання коштів державного бюджету на поетапне перетворення
цих підгалузей у такі, що мають реальні конкурентні переваги.
Список використаних
джерел
1. Дем’яненко
М.Я., Гудзь О.Є., Стецюк П.А. Оцінка кредитоспроможності агроформувань //
монографія. –К.: ННЦ ІАЕ, 2008. – 302с.
2. Гудзь
Е.Е. Повышение конкурентоспособности АПК Украины с помощью интеграционных процессов: финансовый механизм
/ Е.Е.Гудзь // Материалы ІІ Международной научно-практической конференции
„Экономический рост республики Беларусь: глобализация, инновационность,
устойчивость”. – Минск: БГЭУ. – 2009. – т. 2. – 367 с. с.11–12.
3. Ринкова
трансформація економіки АПК: Кол. монографія у 4 ч. /За ред. П.Т. Саблука, В.Я.
Амбросова, Г.Є. Мазнєва. – Ч.3: Фінансово-кредитна система. – К.: ІАЕ, 2002.–
477с.
| 
