|
Кірєєва Елеонора
асистент,
Вінницький національний аграрний університет,
м. Вінниця
ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ ЯК
ФАКТОР КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
Земельні ресурси
України є її найбільшим багатством, ще здавна наша держава славилася своїми
родючими чорноземами. Україна – одна з найбільших країн Європи. Її земельний
фонд становить 60,35 млн. га., що становить 5,7% території Європи та 0,5% площі
земної кулі. Земельні ресурси України характеризуються високим біопродуктивним
потенціалом, в структурі якого переважають родючі ґрунти чорноземного типу –
60,2% від площі орних земель, що становить близько 7% світових запасів. Країна
має унікальне місце завоювати гідне місце на світових продовольчих ринках
завдяки поставкам екологічно чистої продукції, оскільки володіє близько 8 млн.
га відносно чистих земель. За підрахунками експертів, за раціональної структури
землекористування та відповідного наукового та ресурсного забезпечення вона
здатна буде забезпечити продуктами харчування від 140 до 180 млн. осіб за рік [1, с. 71].
Варто також
зауважити, що при нинішньому зростанні світових цін на продовольство, сільське
господарство може стати одним із основних стимуляторів зростання ВВП країни. За
оцінками Всесвітнього банку, враховуючи тип ґрунтів і клімат, урожайність
зернових у країні може бути збільшена майже вдвічі.
Проте
ситуація, яка склалась сьогодні є вкрай негативною. Основним показником є якість ґрунтів, яка визначається
їхньою родючістю. Родючість - це здатність ґрунту нагромаджувати й утримувати
вологу та забезпечувати нею рослини, нагромаджувати і трансформувати поживні
речовини в доступній для рослин формі, а також забезпечувати доступ кисню в
зону кореневої системи рослин, тобто здійснювати аерацію. Проте ці визначальні
для родючості ґрунту фактори ніколи не бувають однаковими і мають різне
співвідношення між собою, що безпосередньо позначається і на рівні родючості
Гостру тривогу
викликає безупинне падіння родючості землі. Складна
екосистема ґрунтового покриву найбільше руйнується через інтенсивний розвиток ерозії.
В Україні водної та вітрової ерозії зазнало понад 14,9 млн.
га сільськогосподарських угідь (35,2% їх загальної площі). Виникли
серйозні проблеми з поповненням біоенергетичного потенціалу ґрунтів.
Сумарні втрати гумусу через мінералізацію (окислювальну деструкцію)
та ерозію ґрунтів щороку становлять 32—33 млн. тонн, що еквівалентно
320—330 млн. тонн органічних добрив, а еколого-економічні збитки через ерозію
перевищують 9,1 млрд. грн.
Вивчення
якісного стану земель показує, що темпи їх деградації посилюються.
За останні 15 років площа кислих ґрунтів збільшилася на 2,4 млн.
га, у тому числі ріллі — на 1,5; тих, що зазнали водної
ерозії — на 2,4, засолених — на 1,0; земель
із солонцевими комплексами — на 3,9, заболочених
і перезволожених — на 1,0; зарослих чагарником
і дрібноліссям — на 0,5 млн. га. Вміст гумусу в ґрунтах
України знизився в середньому на 20%. Заходи з підвищення
родючості земель мають епізодичний характер, тому в 90-х
роках практично припинився приріст цінних високопродуктивних
сільськогосподарських угідь. Зниження родючості земель
та їх меліоративна невпорядкованість, величезні масштаби
й інтенсивність деградації грунтів зумовлюють щорічно недобір 10—12 млн.
тонн сільськогосподарської продукції в перерахунку на зерно [2].
Отже
сьогодні існує ряд проблем, які вимагають термінового вирішення
Першочерговими
завданням є створення узгодженої державної політик щодо земельних ресурсів, яка
буде включати такі основні завдання:
1.
Створення правових, економічних і організаційних передумов для різних форм
господарювання
2.
Забезпечення соціально - правового захисту суб’єктів земельних відносин
3.
Регулювання державними актами фінансової, природоохоронної та
підприємницької діяльності суб’єктів земельних відносин
4.
Формування сприятливих умов для підприємництва і прогресивного розвитку
суспільства
5.
Здійснення державного контролю за використанням і охороною земель
6.
Поліпшення використання и охорони земель
7.
Розробка та впровадження державного земельного кадастру, організація
землеустрою та моніторингу земель
8.
Наділення органів управління політичними і організаційно – регламентуючими
функціями, що забезпечують ефективний розвиток землекористування та суспільства
в цілому
9.
Взаємоузгодження рішень органів державного управління [3].
Одним
із найважливіших факторів для створення сучасної системи землекористування є
моніторинг земельних ресурсів. Моніторинг земель - це система
спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки,
відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.
У
системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання,
збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і
розроблення наукового обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо
запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної
безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу
довкілля.
Завданням
моніторингу земель є періодичний контроль динаміки основних ґрунтових процесів
у природних умовах і при антропогенних навантаженнях, прогноз
еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання
або усунення дії негативних процесів. До завдань монітор гину земель
відносяться: довгострокові систематичні спостереження за станом земель; аналіз
екологічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих
змін, прогноз і вироблення рекомендацій про попередження і усунення наслідків
негативних процесів, інформаційне забезпечення ведення державного земельного
кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням
і охороною земель, а також власників земельних дільниць [4].
Отже,
сьогодні земельні ресурси України були та залишаються її найбільшим багатством
та передумовою стрімкого та успішного розвитку як конкурентоспроможної та
сильної держави у майбутньому. Проте, сьогодні існує ряд проблем, які
пов’язані, в першу чергу з стрімким зниженням родючості земель. Таке явище
обумовлене тривали безконтрольним та недбалим ставленням до земельних ресурсів
та необґрунтованими і нераціональними системами землекористування. Для
вирішення даних проблем необхідним є проведення ряду державних заходів по
створенню системи охорони земель та їх раціонального використання. Одним із
найважливіших заходів є створення системи моніторингу земель, яка дозволить
забезпечити контроль за використанням земельних ресурсів та ґрунтовно
проаналізувати тенденції змін у якісному складі ґрунтів України.
Список використаних джерел
1.
Семеряк Ю.А. Земельний фонд України та його використання/ Семеряк Ю.А. //Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. –
Випуск 21.2. – С. 70 – 74
2.
Даниш Б. Земельна політика
в Україні: що день прийдешній нам готує? [Електронний ресурс]/
Б.Даниш //Дзеркало
тижня. Україна. - 2011. - №12. - Режим
доступу: http://dt.ua/ECONOMICS
3.
Ковальський М.Р. Формування нової доктрини управління земельними ресурсами
в умовах реформування економіки України / М.Р. Ковальський // Державне управління теорія та практика. – 2010.
- № 2 . - Режим доступу: http://www.academy.gov.ua
4.
Постанова КМУ Про затвердження Положення про моніторинг земель //
http://zakon.rada.gov.ua
| 
