|
Шляга Ольга
к.е.н., доцент,
Запорізька державна інженерна академія,
м. Запоріжжя
ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ОБ’ЄКТ
ЕКОНОМІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Прагнення суб’єктів господарювання до економічного розвитку завжди
супроводжується необхідністю розв’язання інноваційних завдань. I цілком
очевидно, що у найближчій i довгостроковій перспективі максимізація саме
інноваційного фактору стане вирішальною умовою стійкого розвитку економіки
України. Цим шляхом ідуть розвинуті країни, i у нашого суспільства є всі
передумови орієнтуватися на нього. В Україні на сьогодні спостерігається
суттєва інноваційна криза промислового виробництва. Саме наявність такої
несприятливої ситуації в інноваційній сфері потребує розв’язання проблем
активізації інноваційної діяльності підприємств. Слід зазначити, що головна
увага має приділятися їх вивченню на рівні підприємства як генератора
новаторських процесів. Для того, щоб підприємство вважалося зорієнтованим на
інноваційну діяльність, воно має відповідати низці критеріїв інноваційності.
Багато з авторів пропонують різні набори таких параметрів, але, на нашу думку,
найповніший їхній перелік визначений О.Длугопольським [1].
Комплексною характеристикою спроможності підприємства до інноваційної
діяльності є його інноваційний потенціал. Це поняття є концептуальним
відображенням феномену інновацій. Зовсім недавно воно ввійшло до числа термінів
економічної науки як економічна категорія, але в сучасній економічній
літературі, у тому числі и українській, відсутнє однозначне його визначення. У
наукових працях цей термін вживається, як правило, операційно при розв’язанні
інших науково-пізнавальних завдань. У багатьох дослідженнях автори концентрують
свої зусилля на вивченні окремих сторін інноваційного потенціалу, тому в
літературі представлені специфічні визначення, які мало співвідносяться між
собою. Іноді поняття «інноваційний потенціал» ототожнюється з науковим,
інтелектуальним, творчим та науково-технічним потенціалом.
Аналіз економічних аспектів поняття «інноваційний потенціал» виявляє широкий
спектр підходів до його вивчення: як однієї з трьох складових інноваційного
простору, яка включає в себе особисті ділові якості керівників, професійну й
економічну підготовку, професійні досягнення, матеріально-технічне i фінансове
забезпечення [3]; як набору здійснюваних нововведень; як сукупності різних
видів ресурсів, необхідних для здійснення інноваційної діяльності [4]; як
невикористані, приховані можливості накопичених ресурсів, що можуть бути
задіяні для досягнення цілей економічних суб’єктів [5]; як категорію особливого
змісту, що включає не лише інноваційні ресурси й механізм їх використання в
організаційно-господарській системі, а й активність інноваційних процесів у
регіональній економіці [6]. Тобто, одні автори роблять наголос на наявності
ресурсів, інші – на можливості їх використання. Але більшість керується так
званим ресурсним підходом, тобто уявляє інноваційний потенціал як сукупність
ресурсів, виділяючи найчастіше кадрову, інформаційно-методологічну,
організаційну й матеріально-технічну складові. Окремо можна виділити фінансові
ресурси, які забезпечують умови реалізації інших елементів і виконують роль їх
кількісної оцінки. Усі складові частини мають бути узгоджені між собою і
виконувати певні функції згідно з механізмом їх використання, який
розробляється у надрах інноваційного менеджменту підприємства.
На нашу думку, підхід до розгляду потенціалу лише як сукупності ресурсів і
можливостей їх використання – обмежений, оскільки не враховує цільової
характеристики цієї категорії. Використання ресурсів завжди цілеспрямоване й
певним чином організоване для реалізації потреб суспільства й суб’єктів
господарювання. Цілями інноваційної діяльності можуть бути виживання підприємства,
збереження ніші на ринку, збільшення конкурентоспроможності продукції,
експансія, збільшення прибутку тощо. До інноваційного потенціалу також має належати
поняття, яке характеризує внутрішню можливість самого інноваційного середовища,
у якому перебуває підприємство, здійснювати цілеспрямовану діяльність із
залучення конкретних господарських ресурсів, з їхньої раціональної переробки
для формування інноваційного продукту. Слід також враховувати й зовнішні
економічні фактори, що впливають на інноваційний потенціал, такі, як державна
інноваційна політика, політика кредитних установ, конкурентні стратегії
споживачів тощо.
Вважаємо доцільним прислухатися до точки зору Д.І.Кокуріна, який відзначає,
що до розгляду сутності інноваційного потенціалу слід підходити як до
економічної категорії, котра є ієрархічно організованою системою понять, що
знаходяться на різному рівні наближення до сутності потенціалу. При цьому в
понятті, яке розглядається, розкривається сукупність не первинних категорій, а
таких, що логічно випливають, тобто субординованих і координованих між собою
залежно від економічних відносин, які вони відображають. Саме це і характеризує
багаторівневу сутність інноваційного потенціалу [5].
Враховуючи викладене, пропонуємо подати таке визначення інноваційного
потенціалу підприємства, як сукупність організованих у певних
соціально-економічних формах ресурсів, що можуть за певних діючих внутрішніх і
зовнішніх чинників інноваційного середовища бути спрямовані на реалізацію
інноваційної діяльності, метою якої є задоволення нових потреб суспільства. У
цьому визначенні сконцентровано сукупність інноваційних ресурсів, їх цільову
спрямованість (задоволення потреб), а також враховано фактор інноваційного
середовища. Тому вважаємо його таким, що повніше розкриває сутність цієї
економічної категорії.
В сучасних умовах відбувається багато змін, які впливають на інноваційний
потенціал і які слід ураховувати при управлінні його розвитком. Це і розширення
варіантів використання ресурсів для досягнення цілей інноваційної діяльності, і
посилення функцій держави з мобілізації й ефективного використання інноваційних
ресурсів, і підвищення ролі імовірнісних факторів, пов’язаних із визначенням
напряму інноваційного потенціалу, і ускладнення змісту, структури й динаміки
ресурсної бази інноваційного розвитку економічних суб’єктів. Також слід
ураховувати, що інноваційний потенціал має свої функціональні й відтворювальні
обмеження.
Підбиваючи підсумок у розгляді зазначеного питання, наголосимо, що
розв’язання проблеми інноваційного розвитку може значно вплинути на подолання
негативних явищ перехідного періоду. Передумовою й важливою складовою будь-якої
інновації є інноваційний потенціал, тому кожному суб’єкту господарювання
необхідно знати й розуміти теоретичні основи, закономірності процесу
формування, структуру, джерела зростання, методи оцінки й напрями ефективного
використання такого потенціалу. Вільне володіння цими питаннями дасть змогу їм
об’єктивно оцінювати свої можливості, розробляти нові напрями інноваційної
діяльності, формувати ефективну стратегію інноваційного розвитку.
Список використаних
джерел
1.
Длугопольський О. Інноваційна діяльність як невід’ємна
складова політики структурних перетворень в індустріальному виробництві:
світовий досвід та українська специфіка [Текст] / О.Длугопольський // Вісник
Тернопільської академії народного господарства. – 2001. – №6. – с.75.
2.
Большая
Советская Энциклопедия [Текст]. – М.,
1967. – Т.20. – с.428.
3.
Захарченко
В.И. Экономический механизм процесса нововведений [Текст] / В.И.Захарченко; под ред.
И.П.Продиуса; Всеукраинская академия экономической кибернетики. – Одесса: АОЗТ «ИРЭНТиТ». – с.149.
4.
Балабанов
И.Т. Инновационный менеджмент: [Текст] уч. пособие / И.Т.Балабанов. – СПб.: Питер, 2000. – с.208.
5.
Кокурин
Д.И. Инновационная деятельность [Текст] / И.Д.Кокурин. – М., 2001. – с.111.
6.
Масалов
А. Инновационный тип развития [Текст] / А.Масалов // Журнал для акционеров. – 1999. – №9. – с.12.
7.
Кравченко М.О. Кадрова складова інноваційного потенціалу [Текст]
/ М.О.Кравченко // Маркетинг в Україні. – 2001. – №1. – с.36.
8.
Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі
розвитку економіки України [Текст] / Я.А.Жаліло, С.І.Архієреєв., Я.Б.Базилюк та
ін. – К., 2006.
| 
