|
Хорішко Катерина
аспірант,
Дніпропетровський
державний аграрний університет,
м.
Дніпропетровськ
ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ТА ІНВЕСТУВАННЯ,
ЯК ВАЖЕЛІ ВПЛИВУ НА АКТИВНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА
У сучасних умовах інвестиції
виступають важливим елементом розвитку як національної економіки, так і
економіки в цілому. Залучення інвестицій
забезпечує збільшення показників господарської діяльності країни,
науково-технічний прогрес, стрімке економічне зростання. Проблеми інвестування
економіки завжди знаходилося в центрі уваги економічної науки [1]. Це обумовлено тим, що інвестиції торкають
самі глибинні основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного
росту. Активізація інвестування є одним із найдійовіших механізмів
соціально-економічних перетворень, визначає процес розширеного відтворення.
Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежить стан виробництва,
положення та рівень технічного оснащення основних фондів підприємств народного
господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних
та екологічних проблем.
Вагомий внесок у висвітлення
теоретичних та прикладних аспектів інвестиційної діяльності зробили такі
зарубіжні вчені як Г. Александер, Є. Брігхем, Дж. К. Ван Хорн, Г. Марковиць, Д.
Норкотш, Д. Пен, Б. Райзберг, П. Хавранек, Е. Хелферт, У. Шарп, В. Шеремет та
інші. Комплекс зазначених питань знайшов відображення й у дослідженнях таких
вітчизняних учених як В. Александрова, О. Амоша, Ю. Бажал, Д. Богиня, В.Геєць,
М. Герасимчук, В. Голіков, В. Гончаров, М. Долішній, Б. Кваснюк, Б. Кліяненко,
Г. Козаченко, І. Лукінов, В. Мікловда, Й. Петрович, І. Продіус, О. Рябченко, І.
Сазонець, Л. Тимошенко, М. Чумаченко та інших.
Інвестиції та інвестиційна
привабливість є невід’ємними складовими процесу відтворення капіталу. При
досить широкому спектрі застосування терміну «інвестиційна привабливість» в
інвестиційній діяльності йому до останнього часу так і не надано однозначного
тлумачення.
В широкому розумінні інвестиційна
привабливість – це справедлива кількісна і якісна характеристика зовнішнього і
внутрішнього середовища об’єкта потенційно можливого інвестування.
Зважаючи на те, що рівень
інвестиційної привабливості значною мірою вливає на процес прийняття рішення як
інвестора, так і особи, яка потребує інвестицій, деякі вчені-економісти,
пропонують розглядати інвестиційну привабливість в поєднанні з ефективністю
інвестицій та інвестиційною діяльністю: «ефективність інвестицій визначає
інвестиційну привабливість, а інвестиційна привабливість активність
інвестиційної діяльності» [2]. Так як, рівень ефективності інвестицій при
прийнятті рішення щодо інвестування має вирішальне значення для інвестора, а
обсяг інвестицій та умови, на яких вони надаються, є дуже важливими для особи,
яка прагне їх залучити, можна зробити висновок, що інвестиційна привабливість –
це результат узгодження інтересів учасників інвестиційного процесу. При цьому,
ефективність інвестицій – слід розглядати як підприємницький прибуток суб’єкта
економіки, який прагне залучити капітал. Зокрема, він включає винагороду за ризик
та підприємницький талант. Ефективність інвестиційної діяльності – це
підприємницький прибуток інвестора. Основна різниця між цими двома поняттями
полягає в тому, що інвестора цікавить максимальне примноження власного капіталу
за якомога нижчого ризику, переважно, в короткостроковій перспективі (чим
більший період реалізації інвестиційного проекту тим вищий для інвестора
ризик). В свою чергу особа, що прагне залучити інвестиції, перш за все,
розглядає їх у довгостроковій перспективі. Для неї реалізація інвестиційного
проекту є лише одним з заходів посилення своїх конкурентних переваг та
підвищення ефективності використання ресурсів. Отже, значною мірою,
суперечливий статус поняття "інвестиційна привабливість» пояснюється тим, що
кожен з учасників процесу інвестування вкладає в інвестиційну привабливість
свій зміст та розуміє його по-своєму. Інші складності аналізу інвестиційної
привабливості пов’язані з визначенням та аналізом чинників зовнішнього
середовища, які можуть вплинути на рівень інвестиційної привабливості. Таким чином, визначення рівня інвестиційної
привабливості підприємства через фінансові показники фінансового стану об’єкта
інвестування відображає розвиток інвестиційної діяльності. Відповідно з логікою
тлумачення, така оцінка відтворює не сутність інвестиційної привабливості, а
винятково її оцінку, та розглядає інвестиційну привабливість на мікрорівні.
Як відомо, інвестор вкладає кошти в конкретний інвестиційний проект,
який реалізується на конкретному підприємстві. Тож, фінансові показники
бізнес-плану цього проекту та результати аналізу фінансово-економічних процесів
на підприємстві є нерозривними для інвестора та мають найбільше значення під
час оцінки інвестиційної привабливості [3]. З огляду на це, ці показники
розглядаються більшістю фінансових експертів та вчених як ядро, яке формує
інвестиційну привабливості підприємства. Проте, не слід забувати, що
підприємство виступає суб’єктом економіки як конкретної держави, так і всього
світу, тобто воно так чи інакше реагує на політичну та економічні ситуацію у
регіоні, на території якого воно функціонує; на особливості діяльності в
галузі, яку представляє; потужність та динамічність
ринку, на якому реалізує свою продукцію чи послуги. Для інвестора
важливо, щоб висока привабливість забезпечувалась на всіх етапах прийняття інвестиційних рішень: від вибору
країни-реципієнта – до визначення конкретного інвестиційного проекту і навпаки.
Ігнорування саме цією складової
потенціалу підприємства є неприпустимим при прийнятті управлінських рішень в галузі
інвестування в сучасних умовах.
Список використаних джерел
1. Татаренко Н.О. Теорії інвестицій /Н.О. Татаренко, А.М.
Поручник – К., 2000.- 345 с.
2. Лісова Н.О. Методи визначення рейтингової оцінки
інвестиційної привабливості підприємств
/Н.О. Лісова, А.У.Юрокін //
Торгівля і ринок України: Тематичний збірник наукових праць з проблем торгівлі
і громадського харчування. – Донецьк: ТОВ "Лебідь”, 1997. - С. 64-65.
3. Катан
Л.І. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства / Л.І.Катан , К.С. Хорішко // Інвестиції: практика та досвід. – 2010.- № 12 - С. 41-51.
| 
