|
Хижнякова
Надія
к.е.н.,
доцент,
Рівненський
державний гуманітарний університет,
м.
Рівне
ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЕКОЛОГООРІЄНТОВАНИХ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ
Прийняття та
реалізація екологоорієнтованих управлінських рішень (ЕОУР) є надзвичайно
важливими на сучасному етапі розвитку людства. Так, згідно з теорією
екологічних криз та їх вирішення за допомогою відповідних їм екологічних
революцій, запропонованою М.Ф. Реймерсом, останньою з наявних екологічних криз
є глобальна криза надійності екологічних систем, а допомогти її вирішити має
революція екологічного планування, яка полягатиме у регульованій коеволюції
системи „суспільство-природа” [1, c.251-252]. Революція екологічного планування
– це, по суті, революція прийняття ЕОУР.
Провідні вітчизняні
фахівці у сфері економіки природокористування Б.В. Буркинський та Т.П.
Галушкіна зазначають, що досягнення стратегічної мети розвитку України –
перетворення її природно-ресурсного потенціалу у головну опору економічного
зростання задля дійсно сталого розвитку, – потребує не тільки підвищення теоретичного
рівня досліджень, а й збільшення їх практичної результативності на основі
осмислення нових концептуальних підходів до вибору ефективних ЕОУР [2, c.21].
ЕОУР призначені для
вирішення еколого-економічних проблем, які виникають у результаті
взаємовідносин людини та довкілля. Більшість ЕОУР носять інвестиційний
характер, оскільки потребують витрачання значної кількості коштів впродовж
короткого періоду часу і розраховані на отримання позитивних екологічних
ефектів або позитивних екологічних ефектів та позитивного економічного ефекту
впродовж тривалого періоду. Практично всі ЕОУР, оформлені та затверджені у
вигляді плану, програми або проекту, потребують інвестиційного забезпечення.
Інвестиційне
забезпечення ЕОУР пропонується визначити як акумулювання та ефективне
використання інвестиційних ресурсів, спрямованих на створення, оновлення та
розширення природоохоронних об’єктів, об’єктів, що забезпечують раціональне
використання природних ресурсів та мінімізацію негативного впливу на стан
довкілля та здоров’я людей, об’єктів, що використовуються для виробництва
екологічних товарів. Його варто розглядати у двох взаємопов’язаних аспектах: 1)
вибір оптимальних варіантів ЕОУР інвестиційного характеру; 2) залучення
необхідних для реалізації вибраних варіантів рішень інвестиційних ресурсів та
оптимізація їх структури за джерелами надходження.
Однією з вимог, які
висуваються до якості ЕОУР, є вимога їх оптимальності, яка передбачає вибір
найкращого з наявних варіантів ЕОУР за критерієм ефективності. Водночас
встановлення конкретних критеріїв ефективності для ЕОУР являє собою серйозну
методологічну проблему.
Передусім, ЕОУР
приймаються та реалізуються для отримання позитивних екологічних ефектів і без
дотримання такої умови управлінське рішення не може вважатися екологоорієнтованим.
Разом з тим, можливе прийняття та
виконання таких ЕОУР, які поряд з отриманням позитивних екологічних ефектів
дозволять отримати позитивний економічний ефект. ЕОУР, які супроводжуються
позитивним економічним ефектом, є вигідними для прийняття та реалізації на
рівні окремих економічних суб’єктів з використанням їх власних та позикових
коштів.
У будь-якому випадку
суто економічні критерії ефективності не дозволяють здійснити вибір серед ЕОУР.
Для ЕОУР може бути встановлений критерій максимальної еколого-економічної
ефективності. На думку Т.Ю. Туниці, у 21 столітті концепція еколого-економічної
ефективності повинна прийти на зміну традиційній концепції суто економічної
ефективності [3, c.274]. Однак для використання інтегрального критерію
максимуму еколого-економічної ефективності необхідно вирішити проблему
коректного кількісного та вартісного оцінювання екологічних ефектів.
Якщо неможливо
коректно визначити еколого-економічну ефективність, то утворюється багатокритеріальна
задача, оскільки ЕОУР мають бути спрямовані на максимізацію екологічних ефектів
при мінімальних інвестиційних та поточних витратах або максимальному
економічному ефекті (якщо рішення не є суто природоохоронним). Дана задача може
бути однокритеріальною, якщо сформулювати її як задачу на досягнення
максимального екологічного ефекту певного виду з обмеженням мінімальної
величини інших екологічних ефектів та максимальної величини необхідних інвестиційних
та поточних витрат (або мінімальної величини прибутку). Або, навпаки, як
критерій використовуються мінімальні інвестиційні та поточні витрати (або
максимальний прибуток), а в обмеження закладаються мінімальні допустимі
величини екологічних ефектів, які мають бути досягнуті.
Крім того, виникає проблема
коректного використання дисконтних показників економічної ефективності
інвестицій, зокрема, чистої теперішньої вартості, індексу прибутковості,
внутрішньої норми рентабельності та дисконтного терміну окупності, у ролі
критеріїв та обмежень при виборі ЕОУР інвестиційного характеру, включаючи
визначення прогнозного періоду та величин дисконтних ставок для різних видів
витрат та ефектів.
Після здійснення
вибору конкретного варіанту ЕОУР інвестиційного характеру необхідно визначити
механізм залучення потрібного обсягу інвестиційних ресурсів та оптимізації їх
структури за джерелами надходження.
Дослідженню
можливих джерел фінансування екологоорієнтованих інвестицій присвятили свої
наукові праці такі автори, як Б.В. Буркинський, С.К. Харічков, Т.П. Галушкіна,
Н.М. Андрєєва, О.Р. Губанова, І.М. Синякевич, С.М. Ілляшенко, О.В. Прокопенко
та інші. Зазначені автори відносять до можливих джерел інвестиційних ресурсів
при здійсненні екологоорієнтованої інвестиційної діяльності бюджети усіх рівнів
(державний, обласний, міський, районний), прибуток підприємств, амортизаційні
фонди, фінансовий лізинг, кредит та екологічні фонди, а також міжнародні гранти
та позики, субвенції, субсидії, дотації [4,
с. 88; 5, с. 144].
У тому випадку, коли
йдеться про формування та використання фонду коштів цільового характеру, тобто
екологічних фондів різного рівня, необхідно визначити порядок розподілу їх
коштів для фінансування реалізації ЕОУР інвестиційного характеру відповідно до
ранжування проектів за прийнятими критеріями ефективності. При формуванні
подібних фондів необхідно враховувати потребу в інвестиційних ресурсах на рівні
підприємства, міста, району, області, держави в цілому для реалізації
першочергових потреб у досягненні позитивних екологічних ефектів. В останніх
дослідженнях фахівців у сфері економіки природокористування доводиться
доцільність надання коштів екологічних фондів у користування на поворотній та
платній основі, але з нижчою відсотковою ставкою, ніж за стандартними банківськими
кредитами.
Список використаних джерел
1. Реймерс Н.Ф. Природопользование.
Словарь-справочник / Н.Ф. Реймерс. – М.: Мысль, 1990. – 637с.
2. Буркинський Б.В. Глобалізація
економіки та національна екологічна доктрина / Б.В. Буркинський, Т.П. Галушкіна
// Економіст. – 2002. – №9. – С. 20-23.
3. Туниця Т.Ю. Збалансоване
природокористування: національний та міжнародний контекст. Монографія / Т.Ю.
Туниця. – К.: Знання, 2006. – 300 с.
4.
Проблемы инвестиционного менеджмента в природоохранной
деятельности. Монография / Б.В. Буркинский, Н.Г. Ковалёва, А.Л. Розмарина и др. – Одесса: Институт
проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 2001. –
232 с.
5.
Галушкина Т.П. Экономические инструменты
экологического менеджмента (теория и практика). Монография / Т.П. Галушкина. –
Одесса: Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН
Украины, 2000. – 280 с.
| 
