|
Намлієва Наталя
к. е. н.,
Мелітопольський інститут
державного та муніципального управління Класичного приватного університету,
м. Мелітополь
ОЦІНКА РИЗИКІВ ІНВЕСТУВАННЯ В ПРОЦЕСІ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ
ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ПРИВАБЛИВІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА
У контексті управління інвестиційною
привабливістю підприємства важливим моментом є склад інвестиційного капіталу і,
відповідно, ризики безпосередньо підприємств. Як основні компоненти ризику при
цьому виступають виробничий (операційний) та фінансовий ризики. Перший з них
пов’язаний з втратою прибутку конкретним підприємством, що користується тільки
власним капіталом, під впливом факторів як макро-, так і мікрорівня:
загальноекономічних факторів, а також поведінки постачальників і конкурентів,
споживчих переваг, галузевих тенденцій, нарешті, факторів, що формуються
безпосередньо у внутрішньому середовищі підприємств – структури витрат,
використання виробничого потенціалу, інноваційної політики підприємства.
Фінансовий ризик виявляється при використанні для фінансування вкладень
залученого капіталу. Його пов'язують із втратою фінансової стійкості і, як
наслідок, платоспроможності, коли боргові зобов’язання стають непосильні для
підприємства.
Виробничий ризик є наслідком: мінливості
попиту; зміни ціни продажу продукції підприємства; зміни витрат на виробничі
ресурси; падіння обсягів виробництва. Управління виробничим ризиком доцільно
проводити в трьома етапами. По-перше, збільшення обсягів продажів (виторгу)
через: а) вплив на ринковий попит за допомогою ефективної маркетингової
політики просування товарів; б) раціоналізацію використання виробничих
ресурсів та нарощування обсягів виробництва (за наявності незадоволеного попиту
або можливості його підвищення); в) підвищення
цін за умови збільшення конкурентоспроможності продукції; г) диверсифікацію
продукції, створення принципово нових зразків товарів на основі інноваційної
політики підприємства. По-друге, управління граничною межею, тобто зниженням
частки постійних і змінних витрат. Кількісною характеристикою взаємозв’язку
зміни фінансового результату від зміни обсягів продажів є показник ступеня
виробничого важеля (СВВ). Необхідно враховувати чутливість зміни витрат у
пошуках шляхів зниження факторів ризику. По-третє, оцінювання рекомендованого
значення виробничого ризику, тобто рівня, який можна визначити як прийнятний і
орієнтуватися на нього. За результатами обґрунтування отримано таке значення
СВВ, яке можна розглядати як рекомендовану величину при оцінюванні
інвестиційних ризиків: коли СВВ менше або дорівнює 1,3 – бізнес ризик може
вважатися прийнятним; якщо більше – необхідно шукати шляхи скорочення СВВ, що
криються в знижені постійних, питомих змінних витрат, а також у зростанні
отримуваного виторгу.
Для визначення порогу рентабельності та
ступеня виробничого важеля необхідна інформація про склад витрат з розподілом
їх на постійні та змінні складові. Собівартість реалізованої продукції не може
свідчити про змінні витрати навіть за умови виділення з неї комерційних і
управлінських витрат, оскільки містить амортизацію, що є постійною складовою
витрат.
Інвестиційний фінансовий ризик традиційно
пов’язують із залученням позикового капіталу. Якщо підприємство не використовує
залучений капітал, то власники зазнають бізнес-ризику, пропорційно до частки їх
власності. Однак поява боргу призводить до того, що інвесторами компанії стають
як акціонери, так і позикодавці. У цьому випадку акції компанії стануть більш
ризикованими (через появу боргу), оскільки саме власники переймають на себе
додатковий ризик, пов'язаний з обслуговуванням боргу. Поява цього виду ризику
спричинена значною часткою боргу підприємства, великими витратами з його
обслуговування, що призводить при несприятливій ситуації до повної втрати
прибутку. Вимірювання фінансового ризику може бути здійснено за допомогою
показника, що називається ступенем фінансового важеля (СФВ).
Управління цим показником має включати дії
з регулювання розміру боргу і вибору позикового капіталу за прийнятними
ціновими характеристиками. Критерієм прийняття цих рішень має бути динаміка
показника СФВ, яка знижується, більш низьке значення порівняно з
підприємствами, що узяті за еталон порівняння та, бажано, порівняння з
рекомендованим значенням. Крім показника СФВ, як характеристика фінансового
ризику виступає ефект фінансового важеля (ЕФВ), який оперує показниками
рентабельності. Значення показника, що характеризує, скільки разів прибуток до
сплати відсотків та податків має покривати суму сплачуваних відсотків (TIE),
має бути на рівні 3-4. Якщо визнати таку величину обґрунтованою, то можна
розрахувати і рекомендоване значення СФВ, яке при рекомендованій структурі
капіталу та обмеженому фінансовому ризику має дорівнювати 4. Отже, приймаючи
рішення про позичення коштів, слід контролювати рівень фінансового ризику, не
допускаючи перевищення значення СФВ більше ніж 1,3.
На наш погляд, при оцінюванні
інвестиційної привабливості підприємств фінансовий ризик – це ризик
неплатоспроможності. Проте цей стан виникає як наслідок у зв’язку з неефективним
розпорядженням отриманими фінансовими ресурсами та їх використанням, невдалим
вибором варіанту переваг прибутковості або ліквідності при прийнятті фінансових
рішень, і в результаті вимушене зростання заборгованості та порушення
фінансової стійкості підприємства.
Загальний інвестиційний ризик враховує
прояв як виробничого, так і фінансового й визначається через показник ступеня
загального важеля (СЗВ), що є добутком СВВ та СФВ.
, (1)
де ЕВІТ – прибуток до
сплати відсотків та боргів;
 – зміна чистого прибутку у відсотках; – зміна виторгу у відсотках.
Тому, приймаючи
рішення про позику, менеджери повинні керуватися рівнем показника загального
ризику. Також необхідно контролювати, щоб сума сплачуваних підприємством
відсотків за боргом не менше ніж у 17 разів перекривалась маржинальним
прибутком. Отже, запропоновані показники оцінювання загального інвестиційного
ризику дадуть змогу менеджерам керуватися його рівнем, приймаючи рішення про
позику при наявній структурі витрат.
Список
використаних джерел
1. Бригхем Ю.,
Ганенски Л. Финансовый менеджмент: Полный курс / Под ред. В.В. Ковалева.
– С.Пб.: Экономическая школа, 1998.
2. Сергеев И.В.,
Веретенникова И.И. Организация и финансирование инвестиций: Учебное
пособие. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 272 с.
3. Кроль Ю.Я. Інвестиційне
проектування: проблеми, шляхи розвязання. – Харків: Основа, 2000. – 224 с.
4. Чумаченко М.,
Амоша О. Проблеми інвестування реструктуризації промисловості України //
Регіональна економіка. – 1999. – № 2. – С. 7-15.
5. Щабельська І.В.,
Гриньова В.М. Методичні рекомендації по розробці інвестиційної політики
підприємства // Вісник ХДЄУ. – 2001. – № 3(19). – С. 49-51.
| 
