|
Лучик Василь
к.ф.-м.н., доцент,
Подільський державний аграрно-технічний університет,
м.Кам’янець-Подільський
До питання визначення
пріоритетів Фінансової політики регіонів
Фінансову систему держави можна розглядати з інституційних, організаційних
та економічних засад. Так, фінансову систему держави можна визначити як сукупність
фінансових інститутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню відповідних
централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійснення фінансової
діяльності держави, тобто діяльності з приводу мобілізації, розподілу та використання
коштів для виконання завдань і функцій держави
та органів місцевого самоврядування. В організаційному аспекті це - сукупність
органів державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють у межах
своєї компетенції керівництво фінансовою діяльністю держави та підприємств,
установ, організацій, що беруть у ній участь.
Якщо ж характеризувати фінансову систему з позицій економіки, то вона буде
значно ширшою і включатиме державні фінанси (бюджет держави, фонди цільового
призначення, державний кредит, фінанси державних підприємств), фінанси
суб'єктів господарювання, міжнародні фінанси (валютний ринок, фінанси
міжнародних організацій, міжнародні фінансові інституції) та фінансовий ринок.
(ринок грошей, ринок капіталів, кредитний ринок та ринок цінних паперів) [1, с.26].
На думку В.В. Зимовця, саме через фінансову систему державна фінансова
політика впливає на економіку. Стан фінансів окремих інституційних секторів
економіки та існуючі диспропорції (надлишок джерел фінансування капіталу та (або)
фінансових ресурсів в одних секторах і його дефіцит в інших) повинні
враховуватись при визначенні довгострокових завдань такої політики [2, с.50].
Фінансова політики держави визначається науковцями як політика держави,
уряду, яка спрямована на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний
розподіл та використання для здійснення державою її функцій. Однак серед існуючих визначень слід виділити поняття державної фінансової політики,
запропоноване А.Даниленком, який визначає її як "сукупність цілеспрямованих
державних заходів щодо формування і ефективного використання фінансових
ресурсів країни, які включають в себе ресурси її окремих регіонів, секторів
економіки, підприємств і домогосподарств для забезпечення стабільного
соціально-економічного розвитку країни на основі використання відповідних
фінансово-монетарних важелів і інституційного середовища, що сприяють
реалізації цієї політики" [3, с.38]. Таке визначення розкриває механізм
дії державної фінансової політики на економіку країни через вплив на фінансові
ресурси її регіонів та їхнє ефективне використання.
Саме регіональні фінанси є однією з найважливіших складових частин
фінансової системи держави і охоплюють грошові ресурси та потоки в
їх готівковій або безготівковій формі, які
забезпечують нормальний з точки зору потреб господарства
території рівень виробництва товарів і послуг, стійкий товарообмін відповідно до законів ринкового господарювання і соціально прийнятний життєвий
рівень населення. Фінанси та характер їх
розподілу є тим інструментом узгодження інтересів та суперечностей, за
допомогою якого здійснюється формування та перерозподіл валового внутрішнього
(регіонального) продукту, в результаті чого досягається гармонізація його
розподілу між окремими сферами та регіонами, що дозволяє зробити його найбільш
дієвим інструментом впливу на рівень сталого розвитку.
Діяльність системи фінансового забезпечення регіонів
визначена Конституцією України та відповідними законами України, в яких
закладено механізми здійснення державними та регіональними органами влади
повноважень щодо формування та використання фінансових ресурсів. Фінансова політика
регіонів повинна підпорядковуватись цілям і завданням соціально-економічної
політики регіону зі стратегічним орієнтиром на збільшення якості життя
населення. ЇЇ метою визначено фінансове забезпечення виконання поточних
державних зобов'язань і завдань регіону в поєднанні з фінансовим забезпеченням
середньострокових і довгострокових програм розвитку регіону.
Регіональна політика зазвичай орієнтується на
децентралізацію та підвищення ролі регіональних і місцевих органів.
Відбувається це шляхом підсиленого вертикального розподілу завдань і
повноважень і можливе лише за умови, якщо будуть вирішені питання ефективної
реалізації адміністративно-територіальної реформи та реформи бюджетних
стосунків. Проблема України полягає у відсутності стрункої ієрархії адміністративно-територіальних
одиниць, що веде до неможливості чіткого розмежування повноважень та бюджетів
між органами місцевого самоврядування, що діють у цих одиницях. Наявність у
складі міста інших міст чи селищ, які мають свої органи місцевого самоврядування
з такою ж компетенцією, як міські органи, значно ускладнює питання
розпорядження землею, встановлення системи місцевих податків, визначення
оптимальної мережі бюджетних установ та формування бюджетів «великого» міста та
міст чи селищ, що входять до його складу.
Отже, місцева влада сьогодні виступає у ролі регіональних
філій центральних органів влади. Проблема передачі повноважень та управління
фінансовими ресурсами від центру до регіонів з метою підвищення ефективності
бюджетної системи держави є надзвичайно важливою і актуальною. В умовах переважання
функціонування суб’єктів господарювання недержавної форм власності, які
володіють переважною більшістю фінансових ресурсів і, до того ж, безпосередньо
не підпорядковуються органам державного управління і місцевого самоврядування, обґрунтування
регіональної політики як інструмента фінансового забезпечення реалізації цілей
сталого розвитку регіону набуває особливого значення.
Як свідчить досвід передових країн світу, політика фінансування регіонів
активно використовується для вирівнювання економічного і соціального розвитку
територій. Тому роль регіональних фінансів постійно зростає, а їх сфера
застосування розширюється.
Наявні глибокі регіональні диспропорції у соціально-економічному розвитку України
зумовлюють потребу у збалансованому розвитку фінансової системи регіонів. Для
цього потрібно привести у відповідність потребу і обсяги фінансування секторів
економіки регіонів, насамперед, за визначеними пріоритетними напрямками, з ефективністю
використання залучених ними ресурсів. Узгодження регіональних цілей і завдань
фінансового розвитку з цілями і завданнями фінансового розвитку конкретних
підприємств і організацій забезпечується удосконаленням методів планування і
прогнозування на всіх рівнях господарювання.
Список використаних джерел
1.
Орлюк О.П. Фінансове право. Академічний курс: Підручник /
О.П. Орлюк. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 808 с.
2.
Зимовець В.В. Державна фінансова політика економічного
розвитку / В.В. Зимовець; НАН України; Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2010. –
356 с.
3.
Фінансово-монетарні
важелі економічного розвитку: у 3 т. / за ред. чл.-кор. НАН України
А.І.Даниленка. – Т.1: Фінансова політика та податковобюджетні важелі її
реалізації – К.: Фенікс, 2008. – 468 с.
| 
