|
Рарок Лілія
аспірант,
Подільський державний аграрно-технічний університет,
м. Кам’янець
-Подільський
ДЖЕРЕЛА
ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ
Важливим напрямом аграрної політики є подальший розвиток
місцевого самоврядування на сільських територіях. Досвід регіонів, де стабільно
розвивається агропромисловий комплекс, свідчить, що багато в чому зростання
виробництва зумовлено реальним реформуванням місцевого самоврядування,
виконавчі органи якого мають власний бюджет, податкову базу й самостійно
управляють місцевим господарством. Розвиток такого самоврядування важливий і з
точки зору дотримання місцевими органами влади економічних інтересів сільського
населення.
Бюджетна політика щодо розвитку сільських територій не
постійна й майже щороку зазнає змін. Головні недоліки політики розвитку
сільських територій зводяться до того,
що в державному бюджеті невиправдано знижені соціальні витрати на сільський
сектор. Спостерігається відомча роз’єднаність управління сільськими
територіями. Сільську місцевість як окремий, єдиний об’єкт управління не
виділено. Не розроблено державних стандартів забезпечення населення соціальними
послугами та ін.[2].
Розширення різноманітних форм
власності на засоби виробництва і їхня рівноправність у соціальній інфраструктурі
ставить ряд складних проблем, від вирішення яких залежить розвиток соціальної
інфраструктури села в умовах переходу до ринкових відносин. У зв’язку з цим
проблеми регулювання ринкових відносин у сфері соціальної інфраструктури в
сучасних умовах включають: часткове збереження системи безкоштовних послуг,
пільгові та платні послуги у соціальній сфері, що склалися історично в нашій
країні. Платні послуги повинні доповнювати, а не заміняти безкоштовні.
Головним джерелом надходження готівки в сільські бюджети
на даний час є збори за право торгівлі та орендна плата за землю, що належить
сільським радам. Відрахування з податків на прибуток підприємств, на додану
вартість, з фізичних осіб, що складають основну частку дохідної частини
бюджету, до сільських рад не повертаються, а це має негативні наслідки, тому що
сільські ради не зацікавлені пошуком додаткових джерел наповнення бюджету і до
збільшення збирання податків. Фінансування будівництва та ремонту шляхів у
сільській місцевості здійснюється як за рахунок централізованих
капіталовкладень та місцевого бюджету, так і з інших джерел, відрахувань
підприємств усіх форм власності [4].
Важливим важелем економічного впливу суб'єктів
господарювання і держави на розвиток соціально-економічних процесів в аграрному
секторі є інвестиційна діяльність.
Функції розпорядника цільових державних централізованих
капіталовкладень у соціальну сферу села покладаються на органи місцевого
самоуправління і місцеву державну адміністрацію, які несуть однакову
відповідальність з іншими учасниками інвестиційного процесу за цільове і
ефективне їх використання.
Із бюджету фінансуються також витрати на утримання
установ соціально-культурного і спортивного призначення в сільській місцевості,
в тому числі будинків для інвалідів і ветеранів праці, дитячо-юнацьких
спортивних шкіл, а також на проведення фізкультурно-спортивних заходів.
Надання різноманітних побутових послуг та послуг
соціально-культурних фінансується з місцевого бюджету і за рахунок
сільськогосподарських підприємств. Важливою умовою ефективного вирішення
економічного і соціального розвитку села і, передусім, поліпшення демографічної
ситуації на селі є належне здійснення житлового будівництва. Житлово-будівельні
правовідносини складаються на основі Закону України "Про пріоритетність
соціального розвитку села та агропромислового комплексу” [1], Указу Президента
України "Про Основні засади розвитку соціальної сфери села” [3], а також норм
житлового та іншого чинного законодавства.
Значні пільги передбачені молодим і багатодітним сім'ям,
а також індивідуальним забудовникам, які працюють у сільському господарстві,
переробній і обслуговуючій галузях агропромислового комплексу, що функціонують
у сільській місцевості. Ці пільги зберігаються також за зазначеними особами у
випадках будівництва житла на кооперативних засадах.
Фінансування будівництва та ремонту шляхів у сільській
місцевості здійснюється як за рахунок централізованих капіталовкладень та
місцевого бюджету, так і з інших джерел, відрахувань підприємств усіх форм
власності.
Задоволення життєвих потреб сільських жителів
в значній мірі залежить від збільшення обсягу інвестицій в основний капітал у
галузі соціальної інфраструктури. Ринкове середовище ставить жорсткі вимоги до
підвищення ефективності використання ресурсів, зниження витрат на виробництво,
освоєння нової техніки та технологій, а також підвищення якості вироблених
товарів (послуг) підприємствами, організаціями, установами соціальної сфери.
Інвестування розвитку соціальної інфраструктури села в Україні здійснюється з різних джерел фінансування,
зокрема за рахунок коштів місцевих і державного бюджетів, сільського населення,
товаровиробників різних форм господарювання. Особливості сучасного етапу
розвитку соціальної сфери села визначали переважно чинники скорочення
інвестицій на дані цілі внаслідок економічної кризи, а також зміни пріоритетів
інвесторів і структури джерел фінансування будівництва об’єктів невиробничого
призначення у сільській місцевості в процесі ринкової трансформації економіки.
Основним джерелом формування бюджетів різних
рівнів є розподіл податків і зборів та закріплення їх конкретних видів за
державним та місцевим бюджетами. Фінансування соціальної сфери доцільно посилити шляхом більш активної
участі приватного капіталу, коштів благодійних суспільних фондів і організацій.
Цілеспрямованої роботи з більш активного залучення приватних і корпоративних
коштів на проведення соціальних програм у Хмельницькій області та Україні не
проводиться. Основний обсяг недержавних інвестицій надзвичайно нерівномірно
розподіляється в часі та за об’єктами інвестування. Таким чином, суспільство
втрачає великі ресурси, що могли б забезпечити здійснення цілеспрямованої
фінансової підтримки вітчизняних соціальних програм.
Розв’язання проблеми забезпечення комплексного розвитку
сільських територій потребує трансформації сучасної бюджетної політики в
аграрній сфері.
Для створення передумов ефективного функціонування
соціальної інфраструктури села слід надати повноваження сільським, селищним та
районним територіальним громадам самостійно визначати пріоритети щодо
облаштування відповідних сільських територій із урахуванням місцевої специфіки.
Також необхідним елементом державної політики комплексного розвитку сільських
територій має стати створення ефективного механізму координаційної роботи щодо
забезпечення соціальних стандартів життя на селі та системи моніторингу
сільського розвитку на основі набору попередньо визначених індикаторів.
Список використаних
джерел
1. Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та
агропромислового комплексу» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.rada.gov.ua
2. Куценко В.І. Соціально-економічний розвиток України: європейський вибір //
Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. –
2004. - №2. – С.67–71.
3. Указ Президента України «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села»
// www.ligazakon.ua
4. Ягодка А.Г. Соціальна інфраструктура і політика: Навч. посібник. – К.:КНЕУ,
2007. – 212с.
| 
