|
Саковська Олена
викладач,
Уманський
національний університет садівництва,
м.
Умань
ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РИНКУ ЗЕРНА
Зерно – один із
найцінніших продовольчих ресурсів у світі.
Загроза поширення світової продовольчої кризи, проблеми голодуючого
населення світу та питання продовольчої безпеки України вимагають
більш прискіпливої уваги до організації та формування ринку, об’єктом якого є
зерно. Тобто, на найближчу перспективу критерієм
національної безпеки стане здатність тієї чи іншої країни ефективно
використовувати свої земельні і трудові ресурси для нарощування виробництва,
насамперед, продовольчого та фуражного зерна [1].
Зміна економічної
системи України на початку 90-х років ХХ ст. зумовила трансформацію її економіки
в напрямку побудови вільних ринкових відносин на основі дії об’єктивних
економічних законів. Досвід розвинених країн світу переконує, що ринок – це
найбільш вдала модель економіки, яка пов’язує
виробників і споживачів, виявляє потреби суспільства й можливості виробників,
дає суспільну оцінку економічній ефективності
та процесу виробництва й розподілу. Незважаючи на багаторічний
міжнародний досвід, за два останні десятиріччя в Україні так і не було
сформовано повноцінного зернового ринку з належними йому функціями та
інфраструктурою.
Для організації ринку
необхідні певні передумови, які виділяють у своїх працях вітчизняні
вчені-економісти С.В. Мочерний, П.Т. Саблук, В.П. Ситник та інші дослідники [2,
3, 4]:
-
плюралізм форм власності та форм господарювання;
-
подолання монополізму на всіх ланках просування продукції від виробника до
споживача;
-
розвинуте антимонопольне законодавство;
-
високий рівень внутрішньої і зовнішньої конкуренції;
-
свобода вибору форм, каналів і обсягів збуту продукції;
-
встановлення ринкової ціни на основі попиту і пропозиції на товари та
послуги;
-
високорозвинута система економічного і адміністративного регулювання
економіки, що зумовлює існування регульованого ринку;
-
наявність обґрунтованої експортно-імпортної політики в інтересах вітчизняного
товаровиробника;
-
розвинута інфраструктура ринку;
-
наявність і доступність вичерпної інформації про ринок.
Економічну категорію "ринок ” як
об’єкт наукового дослідження спочатку визначали як місце, де здійснювалися
операції купівлі-продажу товарів і послуг. Проте, за сотні років сутність даної
категорії значно змінилась, а її зміст розширився. Вчені економісти до цього
часу намагаються дати пояснення суті ринку як незамінного явища в процесі
розвитку цивілізації. Однак, здебільшого вони висвітлюють лише певні сторони та
властивості даного явища.
Основою
побудови ринку є матеріальний, мотиваційний інтерес. Ринок не визнає
зрівнялівки, якихось усереднених показників і тарифів. Тому, проаналізувавши
різноманітні підходи до визначення економічної категорії „ринок”, пропонуємо
авторський варіант, який, на нашу думку,
об’єднав всі позитивні аспекти дефініцій і розкриває комплексний
характер цієї категорії: ринок – це система відносин (економічних, соціальних,
організаційних, політичних і ін.) між суб’єктами з приводу обміну товарів та
послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності,
товарно-грошових, фінансово-кредитних і мотиваційних механізмів та дії
економічних законів попиту і пропозиції.
Ринок
як складне полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру, від якої в
значній мірі залежить ефективність виробництва і вдосконалення національної
економіки загалом. В сучасній економічній літературі структура ринку
визначається як сукупність різних видів і типів ринкових утворень, які тісно
пов’язані між собою і повністю взаємодіють одне з одним [5]. Інакше кажучи,
ринок зерна є складним утворенням, яке характеризується сукупністю
взаємозв’язків не лише у сфері обміну на засадах вільної конкуренції, але і у
галузях виробництва, переробки та зберігання зерна.
Ринку зерна притаманні свої особливості. Насамперед, не можна поширювати
класичну монетарну теорію попиту та пропозиції на функціонування даного ринку,
оскільки в ній попит розглядається виключно як „платоспроможна потреба”. Але
висновки, які робляться для промислових товарів-субститутів є невірними для
ринку зерна, коефіцієнт еластичності якого близький одиниці. Платоспроможний
попит для зерна відіграє менш значиму роль, ніж інші детермінанти попиту,
оскільки незалежно від своїх доходів людина не може відмовитися від споживання
їжі, замінивши її на інші товари та послуги. Тому ріст ціни на зерно не
скорочує його споживання, а призводить до зростання витрат споживачів. З іншого
боку, зниження ціни не призводить до збільшення обсягів попиту на зерно,
оскільки люди намагаються витрачати гроші, що вивільняються на інші промислові
споживчі товари.
Пропозиція на зерновому ринку залежить від природно-кліматичних умов, які
роблять зернове господарство ризиковим та нестабільним. Також вона носить чітко
виражений сезонний характер виробництва, тобто існує нерівномірність
виробництва зерна в різні періоди року та великий розрив у часі між прийняттям
рішення про виробництво продукції і її безпосереднім отриманням, що знижує
можливість швидкої саморегуляції зернового ринку.
Відповідно до умов формування попиту-пропозиції, регулювання та контролю
з боку держави група вітчизняних вчених (Саблук П.Т., Кваша С.М., Шпикуляк О.Г.
та ін.) ринок зерна (разом із ринком цукру, молока, насіння соняшнику)
відносять до ринків, в яких сукупна пропозиція перевищує сукупний попит, а
держава, в силу відсутності необхідної ресурсної бази, неспроможна здійснювати
своєчасне його регулювання через механізм фінансових і товарних інтервенцій [6].
Опорними інститутами у формуванні зернового ринку виступають ціна,
власність та інфраструктура, основними інституціями є органи державної влади, а
головними інституційними механізмами є господарський, ціновий, фінансовий та
ін.
Наведені дефініції сприяють формуванню власного розуміння поняття „зерновий
ринок” - це система економічних та
товарно-грошових відносин, що виникають між його суб'єктами у процесі
виробництва, зберігання, реалізації та використання зерна на засадах вільної
конкуренції, вільного вибору напрямів збуту зерна та визначення цін з урахуванням
інституційних аспектів.
Отже, розвиток регіонального зернового ринку залежить від ринкового потенціалу досліджуваної території, тобто економіко-географічного розташування регіону, врахування вимог ринку, наявності відповідних природних ресурсів, рівня економічного розвитку, забезпечення раціонального використання виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств і збільшення на цій основі обсягів виробництва продукції, системи міжгалузевих та міжрегіональних зв’язків, вирішення питання комплексності розвитку регіонів і їх самозабезпеченості продуктами харчування і ін.
Список використаної літератури
1.
Саблук Р.П. Сучасні тенденції світової торгівлі
зерном / Саблук Р.П., Коваленко О.В. // Економіка АПК. – 2009. - № 9. – С. 84-88.
2. Мочерний С.В. Політична економія:
Навч. посібник. / Мочерний С.В. – К.: Знання. – Прес, 2002. – 687 с.
3. Посібник по реформуванню сільськогосподарських
та переробних підприємств / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Месель-Веселяка. – К.:
ІАЕ УААН, 2000. – 660 с.
4. Ситник В.П. Трансформація АПК
України в ринкові умови / Ситник В.П.. – К.: ННЦ ІАЕ, 2002. – 518 с.
5.
Генеза ринкової економіки: Терміни, поняття, персоналії. Укладачі: В.С. Іфтемічук,
В.А. Григор’єв, М.І. Маниліч, Г.Д. Шутак / За наук. ред.. Г.І. Башнянина і В.С.
Іфтемічука / К.: „Магнолія плюс”, 2004. – 688 с.
6. Шпикуляк
О.Г. Функціонування аграрного ринку в умовах глобалізації економіки / Саблук П.Т.,
Білорус О.Г., Кваша С.М. та ін. // К.: ННЦ ІАЕ, 2009. – 56 с.
| 
