|
Казакова Наталя
магістр,
Миколаївський
державний аграрний університет,
м.
Миколаїв
ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ПІДХОДУ ДО УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ
В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Існує тісний зв'язок
між минулим, сучасним і майбутнім станом ефективності діяльності підприємства –
станом, що характеризує рівень отримуваного кінцевого результату діяльності
підприємства і створених протягом певного періоду можливостей розвитку і
можливостей занепаду.
На теперішній час
складні умови господарювання, зміни в техніці та технологіях, зростаючі вимоги
споживачів вимагають від сучасних менеджерів всіх рівнів управління нових знань
та навичок, які б відповідали вимогам часу. Їм доводиться ретельно аналізувати
зовнішнє середовище для своєчасного внесення змін у вибраний курс
підприємства. Менеджери повинні добре знати особливості діяльності свого підприємства,
його сильні та слабкі сторони, щоб передбачити, які зміни принесуть успіх.
Іншими словами, життєва необхідність у використанні стратегічного управління,
як одного з найефективніших і найпрогресивніших засобів управління
організацією, спонукається розвитком ринкових відносин та зростаючою
конкуренцією на будь-якому ринку.
Найбільший внесок у
розробку теорії стратегічного управління зробили такі відомі західні та вітчизняні
фахівці в сфері менеджменту як І. Ансофф, Л.Є.Довгань, Г.І.Кіндрацька, Х.
Мінцберг, В.Д.Нємцов, С.В.Оборська, Г.В.Осовська, В.В.Пастухова,
А.Дж.Стрикленд, А.Томпсон, З.Є.Шершньова та ін. На сучасному етапі змінилися
напрями дослідження науковців: від теоретичного вивчення загальних проблем
стратегічного управління до розгляду використання стратегічного підходу в
певних галузях. Досліджуються такі актуальні питання, як організація
стратегічного управління, методологія розробки стратегії в різних сферах
діяльності підприємств тощо. Актуальність цього напряму наукових досліджень
зумовлена пріоритетністю проблеми стійкого розвитку в інформаційному
суспільстві [3].
Аналіз та
узагальнення різноманітних підходів та визначень дає змогу зробити висновок, що
стратегічне управління – це процес розробки стратегій і управління організацією
для успішної її реалізації. Стратегічне управління здійснюється у контексті
місії організації, і його фундаментальна задача полягає в тому, щоб забезпечити
взаємозв’язок місії з основними цілями організації в умовах мінливого
зовнішнього середовища. Враховуючи складність стратегічного управління можна
сформулювати його основні принципи: оптимальний часовий горизонт, перманентне
врахування змін зовнішнього середовища, багатоваріантність і гнучкість,
взаємоузгодженість рівнів та методів управління [2].
Проблеми
стратегічного управління – відносно нові для підприємств України. Майже за 21
рік незалежності нашої країни лише деякі з них побудували систему стратегічного
управління, з метою їх успішного і ефективного функціонування у прогнозованому
майбутньому. На жаль, це лише мала частка, з-поміж багатьох підприємств різного
профілю і форм власності.
У
сучасних умовах процес впровадження стратегічного підходу до управління на
підприємствах України з врахуванням економічних реалій відбувається досить
повільно. Підприємства насамперед зосереджені на вирішенні поточних проблем,
пов’язаних з ефективним використанням їх потенціалу, а проблеми формування
потенціалу, вирішення яких здійснюється в перебігу визначення перспектив
розвитку, залишаються поза їх увагою [1].
Головними перевагами стратегічного управління є:
1)
зв'язок поточних рішень з майбутніми результатами,
організоване осмислення рішень (усупереч спонтанному прийняттю) з
прогнозуванням їхніх наслідків;
2)
орієнтація на пошук альтернативних варіантів
досягнення цілей, тобто допустимих цілей у межах визначених цілей та наявних
обмежень;
3)
визначення можливостей і загроз, сильних та слабких
сторін діяльності підприємства, врахування їх при встановленні цілей і
формулюванні стратегій для забезпечення впливу на ці аспекти вже сьогодні;
4)
свідома підготовка майбутнього і до майбутнього;
5)
розподіл відповідальності не лише між напрямками
діяльності, а й між поточною та майбутньою діяльністю.
Недоліками стратегічного
управління є:
-
підміна змісту стратегічної діяльності формою,
забюрократизованість процедур розробки стратегій і планів;
-
надвитрати часу для розробки стратегічних планів,
що проявляється в запізненні реакцій на зміни в середовищі;
-
розрив між стратегічною та поточною діяльністю,
сподівання, що наявність стратегії вже забезпечує її здійснення;
-
завищення очікувань, розробка нереалістичних
планів, які не враховують специфіки об'єкта планування та можливостей (у тому
числі – швидкості) здійснення змін;
-
сподівання на знаходження «панацеї» від негараздів
і спрямування на неї всіх сил, і ресурсів, а не застосування системного підходу
для реалізації стратегічної діяльності.
До головних недоліків
практичного застосування системи стратегічного управління [3]:
§
відсутність необхідної інформації для прийняття
стратегічних рішень та розробки стратегічних планів; як наслідок, спостерігається
низький рівень обгрунтованості планових документів;
§
відсутність альтернативних планів:
§
недостатнє використання науково-методичного
арсеналу управління: сценаріїв і методів ситуаційного підходу;
§
слабо розвинена система поточного аналізу, контролю
та коригування стратегічних планів;
§
догматична гіперболізація значення цифрових
показників;
§
недосконала система стимулювання працівників, які
беруть участь у розробці та виконанні стратегічних заходів;
§
недостатній рівень організаційного,
соціально-психологічного та фінансового забезпечення стратегічного управління.
Бiльшістъ керiвникiв не мають потреби, необхiдностi у виробленнi
довгострокових стратегiй, помилково вважаючи, що у сучасних умовах неможливо
вирiшувати перспективнi питання. Хоча саме стратегічне мислення i такий інструмент,
як стратегічне управління, є найважливішим чинником успішного виживання фірми у
конкурентній боротъбi.
Вiдсутнiсть орiєнтирiв, мiсiї i цільової спрямованості розвитку організації,
можливості розпізнавання поведінки зовнішнього середовища організації й
адекватного на неї реагування, а також здатності активно впливати на це
середовище, роблять підприємство безперспективним.
Отже, основним завданням переважної більшості вітчизняних підприємств,
особливо в аграрній сфері економіки, є побудова системи стратегічного
управління підприємством, яке сприяло б підвищенню їх рівня
конкурентоспроможності.
Список використаних джерел
1. Гапоненко А.Л. Стратегическое
управление: [учебник] / А.А.Гапоненко, А.П.Панкрухин. — М.: ОМЕГА-Л, 2006. — 463
с.
2. Немцов
В.Д. Стратегічний менеджмент: [навчальний посібник] / В.Д.Нємцов Л.Є.Довгань. —
К.: ЕксОб, 2001. — 560с.
3. Пастухова В.В Розвиток теорії та
практики стратегічного управління в Україні / В.В. Пастухова // Вісник КНТЕУ. —
2006. — №2. — С.25-30.
4. Пономаренко В.С. Стратегічне
управління підприємством / В.С.Пономаренко. — Харків: Основа, 2008. — 312с.
| 
