|
Кравчук Ірина
к.е.н.,
доцент,
Житомирський
національний агроекологічний університет,
м.
Житомир
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ: ПРІОРИТЕТИ ПРОЯВУ
Нинішній етап
розвитку аграрного сектора економіки України характеризується пошуком дієвих
інструментів забезпечення соціально-економічного відтворення його потенціалу в
умовах глобальних викликів, тотальної урбанізації та корпоратизації аграрних
відносин. В цьому сенсі особливої актуальності набуває сучасний формат
здійснення соціального управління (менеджменту), в процесі якого інтегруються
економічні і соціальні вектори пріоритетів. До того ж, нинішній погляд
концептуалістів на аграрну сферу, як на соціо-економіко-еко-просторову систему
зумовлює пошук можливостей інтегрованого управління як системою у цілому, так і
окремими підсистемами.
Вітчизняна аграрна
наука має вагоме концептуальне підґрунтя щодо ефективного аграрного
менеджменту, соціально-економічного управління аграрним сектором, що
розвивається і дотепер. Проблемам соціального-економічного управління аграрним
виробництвом, переробною сферою, сільським добробутом присвячено наукові праці
вітчизняних економістів-аграрників: О. Бородіної, Ю. Губені, В. Дієспєрова, Й. Завадського, Б.
Пасхавера, З. Герасимчука, М. Маліка, Л. Михайлової, М. Орлатого, О. Павлова, О.
Попової, І. Прокопи, П. Саблука, В.
Юрчишина та ін. Однак, проблеми впливу управлінських систем на
соціально-економічний розвиток аграрної сфери поки що залишаються недостатньо
вивченими.
В усі часи розвитку
цивілізацій проблеми управління були стрижнем методологічного пошуку науковців,
темою дискусій політиків та представників бізнесу, об’єктом прикладного й
практичного осмислення. Зародження класичної теорії управління (менеджменту)
наприкінці Х1Х ст. у США стало поштовхом до вивчення структур і технологій
впливу на працівників промислового підприємства, а згодом була сформована
теорія соціального менеджменту, в якій людина з її інтересами й мотивами до
діяльності розглядалась як головний суб’єкт забезпечення суспільного добробуту
(завдяки участі у видах економічної діяльності).
Нинішні проблеми
розвитку менеджменту в аграрному секторі економіки України насамперед пов’язані
із деструктивними процесами у сільському господарстві: припинення економічної
діяльності підприємств (спричинено відсутністю конкурентних ресурсів і
технологій), обезлюдненням сіл (особливо
тих, де відсутні перспективи економічної діяльності), збідніння сільського
населення, низький рівень соціально-економічної інфраструктури,
недофінансування програм державної підтримки та ін. Поряд із цим з’явились
прояви маятникової міграції сільського населення, обумовлені поєднанням
сільського способу життя та роботою поза межами території проживання. Такі
деструктивні зміни позначились на виборі життєвих пріоритетів сільської молоді
– більшість не має бажання жити й працювати в селі [1].
Разом із тим, в
останні роки в аграрному секторі розвиваються нові види економічної діяльності,
не пов’язані із сільськогосподарським виробництвом – сервісна, туристична,
переробна, підприємницька, до того ж, поява великотоварних аграрних підприємств
та корпоративних структур аграрного бізнесу (агрохолдингів) у перспективі має
сприяти призупиненню міграційних процесів населення, підвищенню рівня їх
соціально-економічного забезпечення. Аналогічний прояв може відбуватись і у
приміських населених пунктах, населення яких працює в містах і спроможне
економічно забезпечити якість життя у територіальному просторі проживання. Такі
позиції свідчать про необхідність пошуку дієвих інструментів економічного
забезпечення якості життя населення на певній території.
В цих умовах варто
визначити роль менеджменту аграрних підприємств та інших підприємницьких
структур в соціально-економічному розвитку села. Забезпечення ефективності
господарювання (основної мети бізнесу) у зазвичай має прояв у підвищенні
добробуту працівників, а згодом і у відтворенні соціально-економічної
інфраструктури села. Однак, як показує практика, „вихідні умови”
соціально-економічного розвитку сіл, сільських територій можуть суттєво
відрізнятись (навіть у межах одного району).
Аналіз результатів
соціологічного опитування жителів п’яти сільських населених пунктів
Коростишівського району Житомирської області, яке було проведене з метою
виявлення передумов соціально-економічного розвитку сільських територій вказав
на пряму залежність його рівня від наявності на території підприємницьких
структур, в яких зайняте місцеве населення. Так, 87 % респондентів власний добробут
(забезпеченість побутовими умовами, можливість навчання, відпочинку,
оздоровлення) пов’язують із зайнятістю у каменеобробній галузі, а 34 % респондентів
у віці до 30 років мають бажання жити і працювати в селі. Натомість, аналогічне
опитування, проведене в Овруцькому районі дало протилежні результати – 90 %
респондентів не вбачають швидких позитивних змін у забезпеченні власного
добробуту на території проживання.
Розвиток
сільськогосподарських підприємств та інших видів діяльності на сільських
територіях дозволять економічно забезпечити базові передумови якості життя
населення, однак, зважаючи на вкрай незадовільні „вихідні умови” розвитку
територій, соціально-економічної інфраструктури варто посилити державну
підтримку їх розвитку. Функції державного менеджменту в аграрній сфері
покладені на Мінагрополітики та продовольства, суміжні міністерства і
відомства, завдання яких полягає у забезпеченні державної підтримки розвитку як
сільськогосподарського бізнесу, так і сільських територій. З метою дієвої
координації процесів розвитку села, започаткування новітніх форм і методів
агрогосподарювання розробляються Державні програми, стратегії, однак в умовах
недофінансування виконуються не у повній мірі, що означає призупинення
координації розвитку. У цьому контексті, основна відповідальність за розвиток
сільськогосподарського бізнесу, сільських територій має покладатись на
керівників регіонального й локального рівнів, соціальна відповідальність яких
проявиться у інтеграції координацій соціально-економічного розвитку агрогосподарювання,
сільських територій, сільського населення [2].
Розвиток видів
діяльності на сільських територіях забезпечує економічну основну мотивів
населення до життя і праці на селі. Менеджмент сільськогосподарських
підприємств та підприємницьких структур формує основу добробуту населення за
рахунок участі у видах діяльності на території проживання. Державний менеджмент
в аграрному секторі має забезпечити фіскальну підтримку координації розвитку
сільських територій. Соціальна відповідальність керівників регіонального і
місцевого рівнів проявиться в системі інтеграції координацій
соціально-економічного розвитку агрогоподарських і просторових систем, сільського населення.
Список використаних джерел
2. Воробей В.
Соціальна відповідальність бізнесу / В. Воробей. ― [Електронний ресурс] ― http://neoconsult.ru/ua/about/social-responsibility.php.
| 
