|
Войтенко Тетяна
студентка,
Лепетан Інна
к.е.н.,доцент,
Вінницький національний аграрний університет,
м. Вінниця
МЕТОДИ РОЗПОДІЛУ НЕПРЯМИХ ВИТРАТ
Через складні економічні умови діяльності підприємств АПК, більшість їх
керівників не достатньо приділяють уваги управлінню витратами та не піклуються
про обґрунтоване їх відображення в бухгалтерському обліку.
Усі прямі
витрати (матеріалів, оплати праці та ін.) безпосередньо відносяться на ті
об’єкти, для яких вони здійснюються, тобто у бухгалтерському обліку такі
витрати відносять на дебет рахунку 23 «Виробництво». У зв’язку з цим їх
включення до собівартості виробленої продукції ніяких сумнівів та непорозумінь
не викликає.
Насамперед слід
зазначити, що нормативне визначення цього поняття міститься у пункті 4 П(с)БО
16 «Витрати», де сказано, що : «непрямі витрати – витрати, що не можуть бути
віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним
шляхом».
До непрямих витрат сільськогосподарських підприємств відносяться
транспортно-заготівельні витрати, витрати на утримання складського
господарства, загальновиробничі витрати рослинництва, тваринництва, допоміжних
та підсобних виробництв, а за умови визначення повної собівартості продукції
також – адміністративні витрати та витрати на збут.
Такі витрати
обліковують на окремих накопичувально-розподільних рахунках і періодично розподіляють
і списують на об’єкти обліку витрат
пропорційно до
попередньо встановленої бази розподілу.
Базу розподілу
непрямих витрат кожне підприємство обирає самостійно, орієнтуючись на
загальноприйняту практику та рекомендації відповідного міністерства. Як база
розподілу непрямих витрат можуть бути використані:
– прямі витрати
праці у людино-годинах;
– прямі витрати
на оплату праці в грошовому вимірнику;
– відпрацьовані
машино-години (машино-зміни і т. ін.) на виготовленні окремих видів продукції;
– прямі витрати
сировини та матеріалів;
– усі основні
витрати за мінусом вартості сировини і матеріалів та інші.
У більшості
галузей розподіл непрямих витрат між окремими видами продукції проводиться
пропорційно заробітній платі основних працівників. Але існує думка, що використанню
як бази розподілу прямої заробітної плати основних працівників доцільно
віддавати перевагу, коли :
·
велика частка ручної праці;
·
переважає високооплачувана праця;
·
велику часку в накладних витратах становлять супутні виплати.
До витрат, що
підлягають розподілу, відносять в першу чергу витрати на роботу допоміжних
виробництв, утримання і експлуатацію машин та обладнання, організацію та
управління виробництвом на рівні виробничих підрозділів, інші загальновиробничі
витрати.
Витрати на
утримання допоміжних виробництв розподіляють пропорційно обсягу наданих послуг
для окремих підрозділів у натуральних або умовних вимірниках. Деякі з цих
витрат можуть бути прямо віднесені на виробництво окремих видів продукції, але
більшість з них належать до загальновиробничих витрат підрозділу.
Ускладнення виникають тоді, коли
допоміжні виробництва надають
послуги одне
одному, а не лише основним виробничим підрозділам. У таких випадках Атамас П. Й., професор Дніпропетровського університету економіки та прва, рекомендує
використовувати такі методичні підходи до розподілу витрат допоміжних
виробництв: методи прямого або послідовного розподілу, врахування взаємних
послуг, одночасного розподілу та різні комбінації цих методів[1,с.219]
Метод прямого
розподілу передбачає, що витрати допоміжних підрозділів розподіляють і списують
на витрати лише основних підрозділів, а взаємні послуги допоміжних виробництв
до уваги не беруться і не враховуються.
Метод
послідовного розподілу передбачає, що витрати кожного допоміжного підрозділу
розподіляються послідовно на всі підрозділи (як основні, так і допоміжні), крім
тих, витрати яких розподілені раніше (першими). При цьому першими розподіляють
витрати того допоміжного підрозділу, який надає найбільше послуг іншим
допоміжним підрозділам, а сам одержує мінімальну кількість таких послуг.
Підрозділ, витрати якого розподілені першими, не бере участі у розподілі витрат
інших підрозділів. Потім так же роблять з рештою допоміжних підрозділів.
Метод
врахування взаємних послуг передбачає, що витрати допоміжних виробництв
спочатку розподіляють між самими допоміжними виробництвами пропорційно обсягу
наданих послуг, виходячи з початкової суми витрат до розподілу, а потім сукупні
витрати кожного допоміжного підрозділу списують на основні підрозділи за
методом прямого розподілу
Метод
одночасного розподілу дещо повторює метод врахування взаємних послуг, але при
цьому для розподілу витрат між самими допоміжними підрозділами використовують
систему рівнянь.
В Україні ряд
підприємств застосовують списання витрат допоміжних виробництв протягом
звітного періоду за плановою собівартістю одиниці послуг, а в кінці звітного
періоду розподіляють і списують лише калькуляційні різниці, використовуючи для
цього метод прямого розподілу.
Дослідження
зарубіжної теорії та практики показало, що для одержання
об’єктивної
інформації, що відображає реальність рівня витрат, застосовують метод АВС (Activity Based Costing). Підхід до розподілу непрямих витрат з використанням цього методу
передбачає облік витрат та інших базових показників діяльності, що дає змогу
вважати його, без сумніву, одним із найавторитетніших, і тому доводить
доцільність його використання у сільському господарстві.
Система АВС
базується на тому, що для кожної функції існує свій, достатньо точний і
притаманний лише їй фактор витрат, зміни в показниках якого й впливають на
витрати за функціями. Таким чином, система АВС відстежує та застосовує причинно-наслідкові
зв’язки між факторами витрат (базами розподілу) й витратами, а не умовні зв’язки,
як це прийнято в традиційній калькуляції.
При точному
прогнозі накладних витрат і доцільному відборі бази розподілу така система дає
можливість обґрунтовано обліковувати та розподіляти всі виробничі витрати у
сільськогосподарських підприємствах.
Дослідивши та
проаналізувавши дану інформацію, можна зробити висновок, що існує багато
різноманітних методів розподілу непрямих витрат, але ці методи не відповідають
всім потребам бухгалтерського обліку і не враховують проблемні нюанси розподілу
витрат.
Різні методи
розподілу дають незначні відхилення суми витрат, віднесених на окремі
підрозділи. Тому підприємству необхідно самому вибрати оптимальний метод
розподілу, адекватний конкретним умовам.
Список використаних джерел
1.Атамас П.Й.
Управлінський облік / П.Й.Атамас. - Навчальний посібник. - Д.- К.: Центр
навчальної літератури, 2006. - 440 с.
2.Борович О.В.
Удосконалення аналітичного обліку непрямих витрат сільськогосподарських
підприємств / О.В. Борович // Всеукраїнський науково-виробничий журнал:
Інноваційна економіка. - 2010. - С.110-114.
3.Костякова
А.А. Удосконалення обліку та розподілу непрямих витрат / А.А.Костякова //
Економіка АПК.- 2006.- №11.- С.83-88.
4.Положення
(стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» [Електронний ресурс]. - Режим
доступу: http://buhgalter911.com.
| 
