|
Полятикіна Лариса
к.е.н., доцент,
Степановська Тетяна
магістр,
Сумський національний аграрний
університет,
м. Суми
ОЦІНКА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ
ЗАПАСІВ
Найбільш складним та
суперечливим питанням в історії бухгалтерського обліку є проблема оцінки. Вона
постала не тепер. Вивчення певних літературних джерел показало, що вона почала
існувати з моменту зародження бухгалтерського обліку.
У бухгалтерському
обліку під «оцінкою» розуміють відображення (представлення) розмірів
господарських засобів, їх джерел у грошовому виразі. За допомогою оцінки
переводять натуральні показники у вартісні. Крім цього, в економічній
літературі можна зустріти такий термін, як «таксація». Під таксацією розуміють
теорію і практику оцінки цінностей у бухгалтерському обліку, під сільськогосподарською
таксацією - вчення про методи і способи, які дозволяють з існуючого в кожний
даний момент чи очікуваного стану ринкової кон'юнктури визначити в грошових
одиницях цінність чи вартість сільськогосподарської продукції або предметів,
які служать для сільськогосподарського виробництва і знаходяться на території
сільськогосподарського підприємства.
В умовах
нестабільності національної валюти питання оцінки матеріальних цінностей
становить проблему першочергової важливості
Для вірного
визначення кількісних та якісних показників господарської діяльності
підприємства велике значення мають наукові методи їх обчислення, особливо
оцінки запасів.
Оцінка запасів - це
спосіб вираження їх у грошовому вимірнику, а сам процес оцінювання полягає в
проведенні факту господарського життя у відповідність з комплексом уявлень про
ці факти.
Порядок оцінки
об'єктів обліку впливає на правильне визначення фінансових результатів
діяльності підприємств. В умовах інфляції необхідно вибрати такий метод оцінки
виробничих запасів, який би відповідав сучасним вимогам.
Найбільш поширеними методами оцінки є такі: 1) ФІФО - перший вхід, перший
вихід; 2) середньозваженої вартості.
Застосування фірмою
(підприємством) методу ФІФО в період постійного росту цін дає найбільш високий рівень
чистого доходу. Це відбувається тому, що підприємство (фірма) прагне збільшити
ціни реалізації в умовах зростання поточних цін, не беручи до уваги той факт,
що матеріали могли бути куплені до моменту підвищення цін.
Метод
середньозваженої вартості враховує всі ціни, за якими купувалися матеріали
протягом звітного періоду. У цьому випадку зростання або зниження цін
згладжується, але такий розрахунок можна зробити тільки по закінченню місяця,
коли будуть оприбутковані всі партії матеріалів. До кінця місяця середня
вартість залишається невідомою.
Отже, застосування
методу ФІФО актуалізує грошову оцінку матеріальних витрат при одночасній
дезактуалізації цінового механізму.
Оцінка за методом
середньої собівартості передбачає рівновагу балансової оцінки та цінового рівня
витрат.
Жоден із
перерахованих вище методів не є універсальним. При виборі того чи іншого методу
потрібно зважати на максимально точне відображення прибутку в конкретній
економічній ситуації.
Положенням
(стандартом) бухгалтерського обліку П(С)БО 9 «Запаси», затвердженим наказом
Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. № 246, оцінку списання можна
здійснювати за одним із таких методів (п. 16 П(С)БО 9):
- ідентифікованої
собівартості відповідної одиниці запасів. Цей метод використовують для оцінки
запасів, які відпускаються та послуг, що виконуються для спеціальних замовлень
та проектів. У цьому разі облік здійснюється у кількісно-сумовому виразі, а
кожна одиниця товару має свій номер (код) і списується за відповідною їй
собівартістю. Слід зазначити, що він дає найбільш точну інформацію про
фінансовий результат, але у зв'язку з високою трудомісткістю, його застосовують
лише для обліку дорогоцінних виробів одиничного виробництва.
Переваги та недоліки
методу: при використанні цього методу вартість продажу товарів і кінцеві запаси
обліковуються за їх фактичною вартістю. Але в результаті використання даного
методу однакові товари обліковуються у запасах за різною вартістю. Це не завжди
зручно. Так, залежно від того, котрий з однакових товарів купить покупець,
прибуток буде змінюватися відповідно до початкової покупної вартості кожного
товару. Проте можливість застосування цього методу на практиці обмежена з
причини різноманітної номенклатури і великої кількості однакових товарів;
- нормативних затрат. У цьому
випадку оцінка полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт,
послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів
використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Норми затрат
і ціни повинні регулярно перевірятися і переглядатися для максимального
наближення до фактичних. Адже зазначений метод на практиці застосовується
досить рідко;
- ціни реалізації. Вона є
характерною для підприємства роздрібною торгівлі і базується на застосуванні
середнього процента торгівельної націнки товарів. Його доцільно використовувати
тим підприємствам, які мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно
однаковим рівнем торговельної націнки;
На підставі
вищевикладеного можна зробити такі висновки. По-перше, методи, запропоновані
П(С)БО 9 «Запаси» є добре відомими. По-друге, правильна оцінка запасів при
списанні має велике значення, оскільки впливає не тільки на результати
діяльності за даними бухгалтерського обліку, але й на обсяги оподатковуваного
прибутку. По-третє, якщо підприємство самостійно обирає методи оцінки, то на
даному етапі змінювати їх недоцільно.
Міжнародними
стандартами оцінки передбачені загальні поняття, що використовуються для оцінки
майна та відображення його у фінансовій звітності. При цьому мається на увазі,
що: ринок - система, в якій товари переходять від продавця до покупця за
допомогою цінового механізму; ціна -певна грошова сума, що вимагається,
припускається або сплачується за товар; собівартість - є ціна, що сплачена за
товар, або сума, що необхідна для його виробництва.
У виробничому
процесі використовують велику кількість матеріалів. Вихідним моментом побудови
їх обліку є класифікація. Розрізняють економічну і технічну класифікацію.
В основу економічної
класифікації матеріалів покладено їх значення для процесу виробництва, оскільки
використовувані в ньому матеріали відіграють різну роль. Одні формують
речовинну основу (субстанцію) майбутнього продукту (наприклад, яблука для
виготовлення яблучного соку, метали для виготовлення обладнання, тканин для
виготовлення одягу тощо), інші беруть участь у процесі виробництва, або надаючи
виробам відповідних властивостей (наприклад, фарби), або сприяючи виробничому
процесу (обтиральні, тарні матеріали та ін). Першу групу називають основними
матеріалами, другу -допоміжними. Зі складу основних матеріалів виокремлюють
куповані напівфабрикати.
Допоміжні матеріали
поділяють на такі групи: допоміжні матеріали, приєднувані до основних
матеріалів; використовувані засобами праці (мастило тощо), такі, що
забезпечують нормальний хід процесу виробництва (паливо, тара та ін.),
господарські матеріали для ремонтів (запчастини), електролампи.
Оцінка запасів при
вибутті здійснюється за двома методами: за балансовою вартістю або по
середньозваженій собівартості.
Запаси призначені
для виробництва продукції, надання послуг або для перепродажу протягом
короткого періоду часу, визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що
підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням,
та їх вартість може бути достовірно визначена.
Отже, на різних
підприємствах запаси можуть мати різне призначення залежно від функції, яку
вони виконують у процесі виробництва, а також від особливостей підприємства.
Так, якщо для одного підприємства машини та обладнання є основними засобами, то
для підприємства, що їх виготовляє, є готовою продукцією, а для підприємств, що
здійснює їх перепродаж -товаром.
| 
