|
Коваленко Олеся
магістр,
ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. В.
Гетьмана»,
м. Київ
ПРИЧИНИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА
Глобальна
економічна криза 2007-2008 років висвітлила суперечності чинного механізму
забезпечення фінансової стабільності та зумовила потребу в переосмисленні
багатьох фундаментальних положень, покладених в основу господарської діяльності
підприємства.
В цих
умовах ліквідація підприємств набуває
все більшої актуальності, адже від повноти, достовірності, якості і оперативності
діагностування різних сфер функціонування підприємств залежать характер і зміст
управлінських рішень, а також подальша діяльність підприємства.
Питання
ліквідації підприємств на сьогодні є достатньо описаними нормативно та в
спеціальній літературі, проте існує ряд правових проблем з регулювання
механізму ліквідації підприємства, адаптації чинного законодавства до
європейських стандартів.
Ліквідація
підприємства є однією із форм його припинення. У юридичній літературі переважає точка зору, відповідно до якої
виділяються дві правові форми припинення підприємства (суб’єктів
господарювання, юридичних осіб):
ліквідація та реорганізація. Окремі науковці визначають їх як способи
припинення.
На
підставі аналізу законодавства та юридичної літератури можна виділити два
основних значення, у яких вживається термін ліквідація підприємства.
1.
Ліквідація підприємства як юридичний факт, безпосереднім правовим наслідком
якого є припинення існування підприємства. У часовому вимірі у такому розумінні
ліквідація підприємства, як правове явище,
відбувається у певний момент часу.
2. Ліквідація
підприємства як певний процес, що охоплює собою сукупність відповідних дій, які
вчиняються у визначеній законодавством послідовності, спрямованих на припинення
підприємства як суб’єкта права; як правове явище, що триває протягом певного
періоду часу.
Одним
із дискусійних є питання співвідношення поняття „ліквідація підприємства” з
поняттями „припинення підприємства” та „припинення діяльності підприємства”.
З
положень ч.1 ст.104 ЦК випливає, що в результаті ліквідації юридична особа
припиняється без передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим
юридичним особам-правонаступникам [3].
Традиційно
критерієм розмежування ліквідації та реорганізації як форм (способів) припинення
підприємства виступає наявність чи відсутність правонаступництва. Варто зауважити, що останнім часом у
законодавстві та юридичній літературі спостерігається відсутність єдності в
термінології щодо позначення реорганізації.
У
сучасній юридичній літературі панує точка зору, відповідно до якої при ліквідації підприємства (суб’єкта
господарювання, юридичної особи) немає правонаступництва. Зустрічаються різні
формулювання з цього приводу. Для прикладу, В.С. Щербина зазначає, що „у
випадку ліквідації суб’єкт господарювання припиняється як суб’єкт права без
правонаступництва”. На думку інших авторів, „ліквідацією юридичної особи є її
припинення без правонаступництва”,
ліквідація означає таке припинення юридичної особи, яке тягне припинення всіх прав та обов’язків цієї особи
без їх передання правонаступникам”. І.В. Фатєєва вважає, що у
випадку ліквідації „замість припиненої
юридичної особи не виникає іншої юридичної особи, яка наділяється її майном (у
тому числі правами та обов’язками)”. Проте така характеристика не
дозволяє відмежувати ліквідацію від приєднання, як виду реорганізації.
До
більш категоричного висновку щодо можливості існування правонаступництва
приходить О.П. Віхров, виходячи із змісту ч.3 ст. 205 ГК, відповідно до
якої господарське зобов’язання припиняється
неможливістю виконання у разі ліквідації суб’єкта господарювання, якщо не
допускається правонаступництво за цим зобов’язанням. Науковець зазначає,
що „ліквідація суб’єкта господарювання – сторони у господарському зобов’язанні
за загальним правилом не припиняє дію цього зобов’язання, оскільки права та
обов’язки ліквідованого суб’єкта, обумовлені зобов’язанням, переходять до його правонаступника.
Зобов’язання припиняється неможливістю
виконання у разі ліквідації суб’єкта, якщо правонаступництво за цим зобов’язанням не допускається, як,
наприклад, при банкрутстві” [2].
Традиційним
у науковій літературі є класифікація видів ліквідації залежно від її підстав на
добровільну та примусову. В основі такого поділу лежать два основні чинники: 1)
різне коло суб’єктів, які відповідно до закону та в установленому порядку
уповноважені приймати рішення про ліквідацію; 2) різна сукупність
юридико-фактичних підстав прийняття рішення про ліквідації.
Ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство слід віднести до особливого виду процедур ліквідації. Необхідно зазначити, що основне призначення застосування ліквідаційної процедури у справі про банкрутство полягає у справедливому та розмірному задоволенні вимог кредиторів. Це, зокрема, обумовлює і особливий зміст легального визначення поняття ліквідації у справі про банкрутство як припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Не завжди результатом такої ліквідаційної процедури є власне ліквідація юридичної особи-банкрута у розумінні припинення її існування (виняток складає застосування ліквідаційної процедури в порядку ст.51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 784- XIV від 30.06.1999р (далі - Закону про банкрутство)) [5]. Ліквідація юридичної особи може мати місце у двох випадках: 1) якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів, не залишилося майна; та 2) якщо у юридичної особи, що звільнилася від боргів, залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством. У таких випадках господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи. На підставі такого рішення державний реєстратор зобов’язаний внести до ЄДР запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, дата внесення якого є датою припинення юридичної особи. Тому, уявляється, що більш точно відображає сутність відповідної судової процедури банкрутства вжитий у Законі РФ „Про неспроможність (банкрутство)” термін «конкурсне провадження». Для окремих категорій підприємств-боржників залежно від специфіки сфери їх діяльності чи правового становища Закон про банкрутство визначає особливості банкрутства, в тому числі відкриття ліквідаційної процедури та її застосування. Зауважимо, що особливості ліквідації підприємств відповідно до законодавства про банкрутство визначаються в значній мірі специфікою інституту банкрутства загалом. Відносини з банкрутства є економічними відносинами особливого роду, які в силу об’єктивних причин вимагають спеціального регулювання, що забезпечується шляхом виділення законодавства про банкрутство як самостійного інституту системи господарського законодавства. Як відзначає В.В. Радзивілюк, причиною виникнення у системі національного законодавства відповідної країни нормативно-правового інституту банкрутства (неспроможності), є „саме певна самостійність специфічних відносин, пов’язаних з банкрутством (неспроможністю), порівняно з іншими відносинами, їх тісний взаємозв’язок”. Зважаючи на це, вважаємо, що в силу тісної взаємопов’язаності ліквідаційної процедури як однієї із судових процедур банкрутства з іншими структурними елементами інституту банкрутства, повнота та глибина її наукового аналізу може бути забезпечена лише у контексті дослідження інституту банкрутства [6].
Упродовж
2010 року господарським судом припинено впровадження 184 справ, що були
порушені згідно з Законом України "Про банкрутство”. Але більшість справ була
припинена через відсутність активів у банкрутів, що стало підставою для
затвердження судом ліквідаційних балансів та визнання ліквідації банкрутів як
суб’єктів підприємницької діяльності.
Очевидно, що
неспроможність (банкрутство) організацій – це важливе явище ринкової економіки,
і з введенням Закону про банкрутство спостерігається значний ріст числа
підприємств, що проходять процедури неспроможності, не лише через погіршення
їхньої платоспроможності, а й в результаті спрощення ініціації банкрутства.
Список використаних джерел
1. Податковий кодекс: Прийнятий
Верховною Радою України 02.12.2010 р. №2755-VI// www.rada.gov.ua
2. Господарський кодекс України:
Прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 р. №436-IV// зі змінами і доповненнями
3. Цивільний кодекс України:
Прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 р. №435-IV// зі змінами і
доповненнями
4. Міжнародний стандарт
бухгалтерського обліку № 35 «Діяльність, що припиняється» // www.gaap.ru.
5.
Лист Державного комітету України з
питань регуляторної політики та підприємництва «Про розгляд листа [щодо
ліквідації підприємства за наявності заборгованості по заробітній платі]» від
30.11.2005 №10498// Бухгалтер, 2010, 12, №
46
6. Кругляк А.М. Суть банкрутства,
проблеми його діагностики // Держава та регіони. Серія: Економіка та
підприємництво. – 2007. – № 3. – C. 131-135.
| 
