Чикуркова Алла
к.е.н., доцент,
Подільський державний аграрно-технічний університет,
м. Кам’янець-Подільський
СУЧАСНИЙ СТАН ОПЛАТИ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
Кризова ситуація трудової мотивації в аграрному
секторі економіки спричинена незавершеністю організаційно-структурних перебудов
у ході реформування сільськогосподарських підприємств; недостатньою
врегульованістю соціально-трудових відносин між найманими працівниками та
роботодавцями; небажанням керівників підвищувати тарифні ставки і посадові
оклади, невиконанням профспілками функцій регулювання соціально-трудових
відносин та захисту інтересів найманих працівників; низьким рівнем оплати праці
й результативності виробництва.
Заробітна плата працівників
сільського господарства залишається однією з найнижчих серед інших галузей
народного господарства. Враховуючи той факт, що рівень заробітної плати є одним
із найвагоміших чинників матеріальної мотивації, можна стверджувати, що за
такого її рівня неможливе нормальне відтворення робочої сили. Низький рівень
доходів працівників негативно впливає на платоспроможність селян і
конкурентоспроможність вітчизняної продукції [1, С. 14].
Дослідження свідчать, що питома вага оплати праці у валовому продукті
сільського господарства, мисливства, лісового господарства 2009 р. була
незначною і становила 9,1%; у сукупному валовому внутрішньому продукті країни
дещо більша — 23,4%. Незважаючи на постійний ріст середньомісячної заробітної плати в сільському
господарстві, її рівень залишається одним із найнижчих
порівняно з іншими видами економічної діяльності. Розмір середньомісячної заробітної плати штатних працівників у сільському
господарстві становив у 2009 р. 63,3%
середнього рівня в економіці країни. Серед усіх видів економічної діяльності
сільське господарство займає за рівнем середньомісячної заробітної плати 14
місце.
Виходячи з вищенаведеного, можна зробити висновок, що заробітна плата
працівників сільського господарства була, є і залишається на дуже низькому
рівні, незважаючи на підвищення її середнього розміру по Україні. Така ситуація
викликана насамперед неспроможністю сільськогосподарських підприємств
виплачувати зарплату своїм працівникам належним чином. Високі ціни на
паливно-мастильні матеріали та низькі на вироблену сільськогосподарську
продукцію приносять її власникам одні лише збитки та незаінтересованість у
результатах діяльності. Звідси випливає і низький рівень мотивації та
продуктивності праці, а отже і її оплати.
На
сьогодні держава повинна здійснювати контроль не лише за розміром реальної зарплати
та своєчасністю її виплати, а й за величиною цін на засоби виробництва і
вироблений товар. Для цього необхідно сільськогосподарським товаровиробникам
надати ряд пільг та дотацій, які б спонукали до збільшення кількості виробленої
продукції, підвищення отримання прибутків, і відповідно заробітної плати
працівникам сільського господарства.
На
нашу думку, мінімальні годинні тарифні ставки, зазначені у Галузевій угоді, є
низькими для працівників сільського господарства, крім того вони майже не
виплачуються у деяких підприємствах даної галузі. Це, в свою чергу, впливає на
плинність кадрів, створює несприятливі ситуації для зайнятих громадян і
відповідно спонукає до підвищення рівня безробіття [2, С. 242].
Ретроспективний аналіз динаміки
середньомісячної номінальної заробітної плати найманих працівників підприємств
сільського господарства та пов’язаних з ним послуг показав, що серед 25
регіонів України найнижчий рівень середньомісячної номінальної заробітної плати
одного найманого працівника сільського господарства і пов’язаних з ним послуг
спостерігався у Волинській області і становив у 2009 році 718 грн, що
менше на 40,5% аналогічного показника по Україні в цілому. Така ситуація
зберігалася протягом досліджуваних років, тобто за 2005-2009 роки рівень
оплати праці по Волинській області нижчий відповідного показника по Україні.
Статистичне групування регіонів
України за рівнем середньомісячної заробітної плати працівників сільського
господарства та пов’язаних з ними послуг (табл. 1) показало, що у п’яти регіонах України,
або 20,0% сільськогосподарських підприємств середньомісячна заробітна плата
найманих працівників складала в середньому 890,2 грн. Середній розмір
заробітної плати 1141,5 грн спостерігався у 54,5% сільськогосподарських
підприємств і у 25,5% господарств України вона в середньому складала 1390,5
грн.
Таблиця 1
Групування регіонів України за
рівнем середньомісячної заробітної плати найманих працівників підприємств
сільського господарства та пов’язаних з ним послуг у 2009 р.*
*Розраховано автором за даними Державного комітету
статистики України.
Така ситуація в сільському
господарстві із низьким рівнем заробітної плати призводить до ускладнення не
тільки соціально-економічних відносин, що характеризуються зниженням зайнятості
населення, зростанням трудової міграції як в інші види економічної діяльності,
так і за кордон, а й зростанням соціальної напруги на селі. Насамперед це стосується
ініціативних, творчих, досвідчених, кваліфікованих і молодих кадрів, які
цінують свої знання, прагнуть до подальшого саморозвитку, тобто тих
працівників, які згодні за достойну платню продавати свою енергію, розум,
фізичні здібності з метою задоволення власних потреб, що позитивно вплине на
підвищення продуктивності праці, забезпечить належний рівень
конкурентоспроможності аграрних підприємств. Лише при комплексному розв'язанні
соціально-економічних, виробничо-трудових та інших проблем як на регіональному,
так і державному рівнях можливо створити потужний кадровий потенціал та
підготувати державу до таких ринкових
перетворень, які б позитивно вплинули на стан економіки й становлення України
як цивілізованої, конкурентоспроможної держави.
Список використаних джерел
1. Чикуркова А. Д. Формування ціни робочої сили в аграрному секторі регіону /
А. Д. Чикуркова // Економіка АПК. — 2001. — №1. —
С. 76–77.
2. Чикуркова А. Д. Оплата праці —
важливий мотиваційний фактор зайнятості населення / А. Д. Чикуркова // Збірник
наукових праць Подільського державного аграрно-технічного університету. —
Кам’янець-Подільський : ПДАТУ, 2006. —
Вип. 14. — С. 237–242.
3. Праця України 2009: [за ред. Н. В. Григорович]. — К. : Держкомстат України, 2010. — 344 с.
| 
