|
Котова Світлана
к.е.н., доцент,
ВНЗ «Укоопспілки» Полтавський
університет економіки і торгівлі,
м. Полтава
ЗВІТНІСТЬ ЛІКАРНЯНИХ УСТАНОВ ТА ЇЇ РОЛЬ В ПОЛІПШЕННІ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
Відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України
кошторис бюджетної установи є основним плановим документом, яким визначається
обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей,
установлених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень [1, с.45].
Правові засади складання, затвердження та виконання кошторисів бюджетних
установ визначені Кабінетом Міністрів України, а форма кошторису затверджується
Міністерством фінансів України.
Бюджетний облік
виступає основою інформаційного забезпечення як виконання бюджетів, так і виконання
кошторисів медичних установ. Його дані є джерелом складання бухгалтерської
звітності, зокрема фінансової. Складання річної фінансової звітності передбачає
процедуру визначення фінансових результатів, якій передує процедура закриття
рахунків з обліку доходів і видатків [2, с.129].
Звітність з виконання
бюджетів є методом узагальнення планових і звітних показників, приведених у
таку систему, яка характеризує виконання бюджету, зобов’язань, затверджених
кошторисами за період. Відповідно звітність про виконання кошторисів лікарняних
установ - це «система показників, яка характеризує виконання бюджету та
допомагає регулюванню діяльності установи за відповідний звітний період» [3,с.8-10]. Обсяг форм та показників бюджетної звітності
залежить від рівня бюджету та виду звітності за періодичністю складання.
Недивлячись, що
інформація форм звітності досить об'єктивна та інформативна, одержати необхідну
інформацію для проведення коректних оцінок ефективності використання бюджетних
коштів, що виділяються установам охорони здоров'я, досить складно. Відомча
статистика накопичує інформацію: загальна кількість зайнятих, зокрема за
категоріями персоналу, кількість ліжок; показники діяльності установ (кількість
ліжко-днів, кількість пролікованих хворих, у тому числі за профілями
спеціалізації ліжок).
Проблема
в тому, що принципи збору даних про витрати і результати у поєднанні з особливостями
діяльності установ охорони здоров'я не забезпечують коректність у зіставленні
цих показників, не говорячи вже застосування більш складних методів
економічних оцінок: витрата-корисність (cost-utility), витрата-вигода (cost-benefit). Дані про витрати
фінансових ресурсів, що повинні представлятися кожною установою, відносяться
до всієї діяльності установи і не диференціюються за її складовими. Лікувально-профілактичні заклади надають як
стаціонарну, так і амбулаторно-поліклінічну допомогу. Наявні дані не
дозволяють аналізувати фінансові витрати для надання стаціонарної і амбулаторно-поліклінічної
допомоги окремо. Ще одна проблема в тому, що багатопрофільні лікарні надають
стаціонарну допомогу за кількома медичними спеціальностями, залежно від витрат
ресурсів у розрахунку на одного пролікованого хворого. Тому для коректних
порівнянь витрат бюджетних ресурсів і результатів роботи необхідно розподілити
проведені витрати не тільки між стаціонарною й амбулаторною допомогою, але й
між різними видами стаціонарної допомоги. Навіть якщо припустити, що
розмежування фінансових витрат за різними видами допомоги буде коректно виконане
і ввійде до складу показників обов'язкової звітності, то і в цьому випадку
коректність порівняння різних установ за найпростішим показником витрат
фінансових ресурсів у розрахунку на пролікованого хворого буде дуже уразлива для критики.
Дані статистики свідчать лише про ступінь завантаженості
лікарень. Це, власне, єдиний на даний час кількісний індикатор ефективності
роботи лікувальних закладів. Витратний порядок фінансування за відсутності обліку
результуючих показників, за наявності кількох джерел фінансового забезпечення і
загальної нестачі коштів, створює ситуацію, у якій навіть постановка питання
щодо оцінки ефективності використання бюджетних асигнувань є проблематичною [4,
с.41].
Для
поліпшення ситуації із фінансовим забезпеченням охорони здоров'я, головним
завданням стає контроль держави за ефективністю використання бюджетних коштів з
використанням даних, наведених у звітності бюджетних установ. Враховуючи це, Головним
контрольно-ревізійним управлінням розроблено теоретико-методологічні засади
здійснення в Україні аудиту фінансово-господарської діяльності бюджетної
установи щодо законності та ефективності
використання бюджетних коштів, державного і комунального майна,
складання достовірної фінансової звітності та організації дієвого внутрішнього
фінансового контролю. Аудит ефективності використання бюджетних коштів
дозволяє: здійснити контроль за використанням бюджетних коштів суцільним
порядком (щорічно аудитор аналізує і
накопичує інформацію про діяльність суб’єкта господарювання та виявляє її
недоліки); посилити відповідальність керівництва щодо організації контролю на
всіх стадіях використання бюджетних коштів, за фактами порушень, виявлених під
час дослідження господарюючого суб’єкту; зберегти бюджетні ресурси шляхом
внесення своєчасних коригувань у межах бюджетного року - уряд та інші державні
органи потребують своєчасної, достовірної та системної інформації для прийняття
управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності використання
державного майна, що належить суб’єктам господарювання державного сектора
економіки, збільшення надходжень до державного бюджету від здійснення ними
господарської діяльності; забезпечити впевненість зовнішніх користувачів у
достовірності інформації про використання бюджетних коштів і публічне її
оприлюднення.
Якщо обсяг виділених коштів не покриває усіх видатків, кошторисне
фінансування прямо суперечить задачі забезпечення ефективного використання бюджетних
асигнувань. Для врегулювання фінансового забезпечення у системі охорони
здоров'я необхідно: по-перше, створити додаткову, фінансову, страхову
солідарну систему; по-друге, забезпечити цільове використання такого джерела і
по-третє, визначити механізми для ефективного використання цих коштів.
Таким чином, основне завдання реформи системи охорони здоров'я в Україні
загалом та реформи фінансового
забезпечення цієї системи, зокрема, полягає у
подоланні фрагментації фінансових ресурсів та забезпеченні підвищення
ефективності їх використання. Реалізація трьохрівневої системи охорони здоров'я
в Україні (державне медичне забезпечення (обслуговування), обов'язкове
соціальне медичне страхування, добровільне медичне страхування) забезпечить не
тільки додаткове цільове фінансове забезпечення охорони
здоров'я, але й підвищить кількісно-якісні показники медичного обслуговування
населення.
Список використаних джерел
1.
Бюджетний кодекс України
: за
станом на 15 берез. 2007 р. – Х. : Одіссей, 2007. – 104 с.
2.
Кондратюк І. О. Бюджетний облік у формуванні
соціально-орієнтованої економіки України [Рукопис] : дис. … канд. екон. наук :
08.00.09 / І. О. Кондратюк ; ДВНЗ "Київський нац. екон. ун-т імені Вадима
Гетьмана". – К., 2009. – 265 с.
3.
Ткаченко І. Т. Звітність бюджетних установ : навч. посіб. // І. Т. Ткаченко
; М-во освіти і науки України, Київський нац. екон. ун-т. – 2-ге вид., доповн.
і переробл. – К. : КНЕУ, 2005. – 548 с.
4.
Лисак В. П. Аналіз ефективності бюджетного фінансування установ охорони
здоров'я та статус закладів охорони здоров'я в нових умовах фінансування / В.
П. Лисак, А. М. Бредіхіна // Главный врач. – 2004. – № 4. – С. 40–42.
| 
