|
Котова Світлана
к.е.н., доцент
ВНЗ Укоопспілки «Полтавський
університет
економіки і торгівлі»
м. Полтава
АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ВИДАТКІВ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ВІДПОВІДНО ДО ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Зміна політичних умов в Україні створила нові
передумови для розвитку централізації державного управління. Порядок витрачання
бюджетних коштів абсолютно регламентований нормами і правилами встановленими
центральними органами загальної та спеціальної компетенції.
Характеризуючи розподіл функцій управління в системі
охорони здоров'я, слід зазначити, що найбільш важливим з точки зору
забезпечення самостійності та конкурентоспроможності лікувальної установи, є управління ресурсами охорони здоров'я. Проте, недоліки
існуючої в Україні моделі охорони здоров'я перш за все проявляються в недостатності обсягів фінансового забезпечення із суспільних джерел, що
призводить до порушення принципів справедливості та солідарності.
З моменту набуття чинності Бюджетного Кодексу, визначається подушний норматив бюджетного забезпечення на
одного мешканця [1]. При розробці бюджету на охорону здоров'я також враховують
обсяг видатків за минулий рік, потужність медичних закладів та фінансові
можливості, що встановлюються фінансуючими органами на наступний бюджетний
період [2].
Розподіл бюджетних (державних і місцевих) коштів відбувається згідно з переліком дозволених статей, які
базуються на нормах, встановлених Міністерством охорони здоров'я (МОЗ) України
за такими критеріями, як: кількість
ліжок в стаціонарах, кількість відвідувань у амбулаторно- поліклінічних
закладах та кількість медичного персоналу на відповідну кількість населення,
що обслуговується [3, с.190].
Із загальних видатків на охорону здоров'я більше половини припадає на надання медичних послуг. Близько чверті від
загальних видатків витрачається на
стаціонарну допомогу, близько 13-14% - на амбулаторні послуги (включаючи
первинну медичну допомогу та спеціалізовані консультації), обидва види послуг
забезпечується, переважно із загальнодержавних коштів. При цьому слід
підкреслити, що в Україні на амбулаторні послуги виділяється відносно невелика
частина поточних видатків порівняно із іншими країнами, що, на думку експертів,
призводить до того, що в ряді випадків, коли медична допомога могла б бути надана
амбулаторно, пацієнти госпіталізуються в стаціонар [4, с. 53].
Фінансове забезпечення охорони здоров'я в
Україні здійснюються з різних джерел. За даними національних рахунків охорони
здоров'я в 2011 році 52,7% складали надходження з державних джерел (в тому
числі 15,8 % - центральний бюджет, 41,1 % - місцеві бюджети, 0,3 % - кошти
фондів соціального страхування); 42,8 % - особисті кошти громадян ( в тому
числі - 39,3 % - прямі виплати населення, 3,2 % - добровільне медичне страхування (ДМС),
кошти лікарняних кас та інші особисті виплати) та 0,3 % зовнішні джерела. Однак,
основними залишаються загальнонаціональні податки і збори [4, с. 52].
Із центрального бюджету кошти на потреби
охорони здоров'я виділяються кількома самостійними потоками. Найбільш потужний
потік, де головним розпорядником коштів виступає Міністерство охорони здоров'я,
призначений для фінансового
забезпечення загальнодержавних задач і установ
охорони здоров'я державної власності, що належать до сфери управління
Міністерства охорони здоров'я. Інші потоки забезпечують фінансове забезпечення систем
охорони здоров'я ряду міністерств і відомств, призначених для надання медичної
допомоги відповідним категоріям працівників і членам їх сімей.
Кошти центрального бюджету, передаються
місцевим бюджетам на основі субсидіарності у вигляді трансфертів на виконання
делегованих державних (національних) повноважень. Місцеві ради, які від імені місцевих територіальних громад здійснюють
право власності на відповідні комунальні медичні установи та затверджують
відповідні місцеві бюджети, на свій розсуд можуть виділяти для фінансового забезпечення охорони здоров'я додаткові кошти за рахунок власних
надходжень, що формують так званий « другий кошик » доходів місцевих бюджетів. Однак, це додаткове
асигнування не є обов'язковим, повністю
залежить, виключно, від політичної волі відповідних місцевих рад і має місце
лише у відносно благополучних, з точки зору можливості отримання власних
місцевих доходів, адміністративно-територіальних одиницях.
Істотну роль у фінансовому забезпеченні
охорони здоров'я в Україні відіграють приватні джерела, перш за все кошти
домашніх господарств. Незначну роль в асигнуванні галузі відіграють непрямі
платежі: внески населення та роботодавців на добровільне медичне страхування і
в місцеві добровільні лікарняні каси, які використовуються, переважно, для
покриття витрат на медикаментозне забезпечення.
Для
захисту населення від фінансових ризиків, пов'язаних з оплатою медичних послуг,
використовуються кошти від добровільного медичного страхування та лікарняних
кас як додаткового джерела фінансового забезпечення (головним чином для
покриття видатків на медикаменти).
Що
стосується коштів, які надходять із державних джерел, то за останнє десятиліття
обсяг фінансового
забезпечення охорони здоров'я в Україні істотно
збільшився: майже у 8 разів у фактичному вимірі або у 2 рази в реальному
вимірі з поправкою на інфляцію. Втім, недостатнє фінансування галузі
вважається однією з провідних проблем національної охорони здоров'я.
Поглиблює
негативні тенденції у фінансовому забезпеченні охорони здоров'я децентралізована чотирьохрівнева
система розподілу бюджетних коштів на охорону здоров'я, встановлена Бюджетним
кодексом. Використання коштів, що виділяються на охорону здоров'я на кожному
рівні бюджетної системи, частково перетинається. Асигнування з бюджетів різних
рівнів одних і тих же видів медичної допомоги для одних і тих же категорій
населення, що надаються різними по підлеглості медичними закладами, створює
умови для неефективного використання наявних ресурсів.
Cтановище медичної галузі не в змозі задовольнити
мінімальну розрахункову потребу медичних установ. За цих обставин системі
охорони здоров'я України необхідні послідовні та глибокі інституціональні та
структурні перетворення. Спосіб фінансування охорони здоров'я є однією з
ключових детермінант здоров'я і благополуччя населення. Однією з головних
завдань систем охорони здоров'я на сучасному етапі розвитку стає забезпечення
мобілізації ресурсів таким чином, щоб гарантувати населенню справедливий доступ
до основних медичних послуг і втручань.
Список використаних джерел
1. Про затвердження
формули розподілу обсягу між бюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та
коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та
місцевими бюджетами [Електронний ресурс] : постанова Кабінету Міністрів України
від 5 вер. 2001 р. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=1195-2001-%EF.
2. Робинсон Р. Системы здравоохранения в переходном периоде. Соединенное Королевство / Р. Робинсон, А. Диксон, З. Моссиалос. – Копенгаген : Европейское региональное бюро ВОЗ, 1999. – С.
7–8.
3. Котова С. С. Фінансове забезпечення закладів охорони здоров'я:
аналітичний підхід / С. С. Котова // Науковий вісник Ужгородського
університету. Сер. Економіка. – Ужгород, 2010 р.–Спец. вип. 29, ч.2. – С.188 – 192.
4. Котова С. С. Структура державного сектору економіки України та особливості
його діяльності / С. С. Котова // Актуальні проблеми побудови сучасної
обліково-аналітичної системи підприємства : збірник тез доповідей на засіданні
круглого столу, 27 листопада 2008 року. – Полтава : РВВ ПУСКУ, 2008. – С. 52 –
54.
| 
