|
Ліпський Роман
асистент
Полтавська державна аграрна академія
м. Полтава
Організаційні
фактори в системі формування і використання ресурсного потенціалу підприємств
Результативність функціонування сільськогосподарських підприємств значною
мірою залежить від ефективності використання ресурсного потенціалу – земельних, матеріально-технічних
та трудових ресурсів, тобто від наявності їх в необхідній кількості,
структурній співвідносності певних груп, якості, застосовуваних технологій,
своєчасного прийняття оптимальних управлінських рішень тощо. При цьому важливу
роль у формуванні та використанні ресурсного потенціалу відіграють
організаційні, в т.ч. організаційно-правові чинники.
Визначальне місце серед агроформувань посідає розвиток створених внаслідок
реформування аграрних відносин сільськогосподарських підприємств, що функціонують
на приватновласницьких засадах у двох їх найбільш загальних проявах:
безпосередньо приватних (у т.ч. фермерських агроформуваннях) та діючих на
основі поєднання приватної власності на земельні ділянки і майнові паї з
орендними відносинами – у всіх інших підприємствах. Останнє набуло настільки
масового поширення, що стало найважливішою організаційною ознакою сучасного
сільського господарства.
Розглядаючи структуру ресурсного потенціалу, слід відмітити, що існує два
погляди на характеристику його складових. Одна група економістів, зокрема
В.Г. Андрійчук, О.А. Бугуцький, М.В. Гладій, І.І. Лукінов,
В.Я. Месель-Веселяк, А.М. Онищенко, Б.І. Пасхавер,
В.Є. Протасов, П.Т. Саблук та деякі інші, підтримує теорію трьох
факторів виробництва Ж.Б. Сея, згідно з якою виробництво продукції
здійснюється за наявності трьох чинників: праці, капіталу та землі. Основу цієї
теорії заклав ще А. Сміт.
Автори наголошують на такому складі ресурсного потенціалу, оскільки саме
він «формує вартість створюваного продукту, а неврахування будь-якого з них
спотворює дійсний економічний ефект виробництва і не забезпечує нормального
процесу його відтворення» [4].
Інші економісти-дослідники вважають, що земля, праця, основні та оборотні
засоби не дають вичерпної характеристики складових ресурсного потенціалу. В
процесі сільськогосподарського виробництва, крім земельних, використовуються й
інші природні ресурси, зокрема лісові, мінеральні, фауністичні, природно-рекреаційні.
Значний внесок у дослідження проблеми ефективного використання ресурсного
потенціалу зробив академік УААН В.М. Трегобчук, який визначає цю категорію
як «сукупність технологічно, економічно й екологічно взаємозбалансованих
виробничих ресурсів (трудових, матеріально-технічних, природних і біологічних),
спроможних забезпечити високоефективне та екологобезпечне виробництво, переробку,
зберігання, транспортування і реалізацію агропродовольчої продукції, з метою
вирішення належним чином продовольчої безпеки держави» [6]. У
такому визначенні особливе місце відводиться екологічнозабезпечуючій складовій
ресурсного потенціалу, значення якої невпинно зростає.
Заснування підприємств на приватній власності на землю та майно створило
реальні передумови для формування реальних господарів-власників з їх повною
відповідальністю за результати господарювання внаслідок особистої
зацікавленості кожного з них у раціональному веденні сільськогосподарського
виробництва та забезпеченні його високої ефективності.
Зміна власника землі (з держави до селянина) є важливим кроком в аграрних
перетвореннях, оскільки «відносини власності, економічні інтереси стають
важливим внутрішнім джерелом потенційних можливостей господарства, оскільки
його доходність, конкурентоспроможність залежать безпосередньо від трудових
колективів».
Одним з аспектів дослідження результативності
функціонування агроформувань є вивчення залежності забезпеченості й
ефективності використання ресурсного потенціалу від організаційних факторів.
При цьому виходимо з того, що під організацією розуміють «внутрішнє впорядкування,
сукупність процесів або дій, які ведуть до створення і вдосконалення
взаємозв’язків між частинами цілого».
Ми погоджуємось з думкою В.С. Дієсперова, що «організація – це випробуваний
ефективний і практично безплатний засіб підвищення ефективності виробництва» [1].
В умовах становлення та утвердження конкурентного ринкового середовища для
підприємця-аграрника значний ризик складають невизначеність та недостатня
обізнаність з організаційними особливостями функціонування сільськогосподарських
підприємств загалом, що проявляється і в діяльності частини окремо взятих
агроформувань.
Розробляючи методичні рекомендації з удосконалення економічної роботи в
агроформуваннях, вчені ННЦ «Інститут аграрної економіки» в основу таких орієнтирів
поставили новітні організаційно-економічні заходи, зокрема щодо налагодження
ефективних внутрішньогосподарських економічних відносин як засобу досягнення
високорезультативного виробництва [3].
Розгляд проблем підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу
з погляду ролі організаційних факторів дає підстави виокремити три групи
відповідних найбільш загальних чинників, що впливають на рівень віддачі
ресурсів, а саме:
–
організація підприємництва в АПК;
–
організація управлінської структури підприємств;
–
організація виробничих процесів.
Перший фактор, на нашу
думку, є найважливішим, оскільки стає основою, визначальною передумовою прояву
чинників двох інших груп. В.Г. Ткаченко, підкреслюючи важливість вибору
організаційно-правової форми, виокремлює підприємництво серед найважливіших
факторів виробництва, поряд з працею, землею та капіталом [5].
Одна з особливостей
функціонального прояву цього фактора полягає в тому, що на сучасному етапі
розвитку аграрних відносин він охоплює собою порівняно велику групу – 143
крупних агроформувань, з їх переважно однотипною виробничо-господарською
структурою. На основі аналізу їх діяльності зроблено висновок, що у практично
однакових економічних та природних умовах різнотипні підприємства
характеризуються неоднаковими результативними показниками їх виробничо-господарської
діяльності. Кращі результати отримують господарства, продукція яких є більш
конкурентоспроможною (за рівнем рентабельності). Тому, при наявності великої
кількості сільськогосподарських товаровиробників, на ринку утримаються ті, хто
буде ефективніше використовувати засоби виробництва.
Отже, розвиток
підприємництва в АПК стимулює кожного окремого господаря раціональніше
використовувати залучені ресурси з метою отримання високої їх віддачі.
Список використаних джерел
1. Дієсперов В.С. Злободенні
проблеми сільськогосподарської праці // Економіка України. – 2008. – № 10. – С.
62-67.
2. Мегедін І.В.
Ефективність використання земельних ресурсів у нових умовах господарювання //
Економіка АПК. – 1997. – № 7. – С. 40-43.
3. Методичні рекомендації з удосконалення
економічної роботи в аграрних підприємствах та формування науково-виробничих
структур. – К.: ІАЕ УААН, 2002. – 118 с.
4. Стратегічні
напрями розвитку агропромислового комплексу України. За ред. П.Т. Саблука, В.Я.
Месель-Веселяка. – К.: ІАЕ, 2002. – 60 с.
5. Ткаченко. В.Г.
Підприємництво – основа виходу з кризи у сільському господарстві Луганської
області // Економіка АПК. – 2001. – № 9. – С. 28-32.
6. Трегобчук
В.М. Відтворення та ефективність використання ресурсного потенціалу АПК
(теоретичні та практичні аспекти) / Відп. редактор акад. УААН В.М. Трегобчук. –
К.: Ін-т економіки НАН України, 2003. – 259 с.
| 
