|
Климчук Альона
студентка,
Гордєєва Тетяна
викладач
Хмельницький національний університет
м. Хмельницький
ОРГАНІЗАЦІЯ
БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ І ПРОГНОЗУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ЇХ
ОПТИМІЗАЦІЇ
Основним важелем державного впливу на економіку був і залишається бюджет.
Вивчення української практики бюджетотворення і реалізації пріоритетів
бюджетної політики підтверджують те, що однією з центральних проблемних питань
в цьому контексті є якість бюджетного планування і прогнозування.
Дослідженню проблем
організації бюджетного планування і
прогнозування в Україні присвячені праці таких
науковців як 3аруба О.Д., Ларіонова
Л.Д., Лагутін В.Д., Павлюк К.В. , Соколовська А.М, Юрій С.І. та інших.
Бюджетне планування - це своєрідний інструмент системи фінансового
управління, спрямованого на підвищення ефективності дієвості державного
сектору, що здійснюється шляхом встановлення бюджетних цілей не тільки на
наступний (плановий) рік, а й на перспективу, зокрема, середньострокову (до
трьох років) [2].
Основним питанням
оновлення методології бюджетного планування є визначення методів його
реалізації як системи засобів розробки, обґрунтування, взаємоузгодження й
оптимізації планових завдань і показників. Сьогодні широко застосовуються
традиційні для України методи планування: балансовий, нормативний,
коефіцієнтів, програмно-цільовий, які тісно взаємопов'язані.
Важливою складовою бюджетного планування є
бюджетування - сукупність технологічних процедур бюджетної роботи з
аналітично-розрахункової підготовки бюджетів, кошторисів і програм із допомогою
порівняння відносної корисності альтернативних варіантів витрачання бюджетних
коштів на конкретні види державної діяльності з урахуванням вартості витрат
на досягнення кінцевого результату й упущення вигід [4].Тобто, бюджетування безпосередньо
пов'язане з розробкою та аналізом окремих бюджетів та кошторисів, що враховує
та відображає наміри політичного, економічного та соціального характеру.
Основне призначення цього методу переорієнтовується з ощадливості на
ефективність використання бюджетних коштів.
Бюджетування, орієнтоване на результат, застосовується
у Російській Федерації як інструмент бюджетного планування на федеральному і
регіональному рівнях. Відбувається пошук варіантів та відпрацювання системи
показників, за якими можна оцінювати результати роботи як органів влади, так і
конкретних закладів. На сьогодні застосування даного методу ще не набуло
загальнодержавного поширення, однак у багатьох областях планування основних
показників бюджету відбувається саме за цим методом [3].
На даний час вважається, що
найбільш прогресивною формою бюджетування є програмно-цільовий метод (ПЦМ),
який використовується багатьма країнами. Це не просто нова технологія
калькулювання витрат на різні види державної діяльності, а система
багатоаспектного аналітичного підходу до процесу прийняття рішень в бюджетній
сфері щодо управління бюджетними ресурсами в коротко - та середньостроковій
перспективі, яка передбачає розробку й реалізацію бюджетних програм,
орієнтованих на кінцевий результат.
Згідно зі ст. 2 Бюджетного
кодексу України ПЦМ - метод управління бюджетними коштами для досягнення
конкретних результатів із застосуванням оцінки ефективності їх використання на
всіх стадіях бюджетного процесу [1].
Кодексом передбачено
обов'язковість застосування ПЦМ на державному та місцевому рівнях із
проведенням оцінки ефективності бюджетних програм
Бюджетним кодексом України також передбачене складання
головними розпорядниками бюджетних коштів прогнозу бюджетних показників та
наступні за плановим два бюджетних періоди взаємоузгоджені із завданнями та
пріоритетами соціально-економічного розвитку країни як підґрунтя для переходу в
перспективі до формування середньострокового бюджету [4]. Всім вимогам, що
ставляться до бюджетного планування в умовах фінансово-економічної кризи,
відповідає «нуль-базис» бюджетування, яке не базується на минулих показниках, а
передбачає щорічну верифікацію та необхідність захисту і обґрунтування усіх
видатків, що плануються до фінансування. Послідовна реалізація цього методу
забезпечує складання бюджету «знизу вгору», а не «згори вниз», що дозволить
краще задовольнити потреби адміністративно-територіальної одиниці.
Що стосується методів бюджетного прогнозування, то
слід відмітити, що в Україні найбільш широко використовуються формалізовані методи
(прогнозної екстраполяції, системно-структурні, асоціативні, випереджуючої
інформації), а у зарубіжних країнах поширена практика інтуїтивних методів
(індивідуальні та колективні експертні оцінки). За умов нестабільності
економічного розвитку в Україні важливе значення для прогнозування бюджетних
показників матиме врахування показників інфляції, обмінного курсу національної
валюти, державного боргу та їхні зміни у прогнозованому періоді. Точність
прогнозних розрахунків залежить від таких факорів: значень бюджетних показників
у базисному періоді, величини і динаміки заданих параметрів розвитку економіки
у прогнозованому періоді, структури і внутрішньої характеристики моделі для
розрахунку показника.
Для реалізації основного методологічного принципу
бюджетного прогнозування, що полягає в досягненні й динамічному підтриманні
збалансованості руху бюджетних потоків у процесі економічного розвитку,
доцільно використовувати економіко-математичні моделі. Принцип досягнення,
встановлення і підтримання бюджетної збалансованості має дотримуватися при
розв'язанні всього кола завдань бюджетного прогнозування.
Бюджетне планування і прогнозування є важливими
інструментами управління бюджетними коштами, які надають реальні переваги
органам державної влади, оскільки підвищують ефективність прийняття фінансових
рішень, сприяють відкритості процесу управління і прозорості прийняття рішень.
Однак все це можливо лише за умови високої якості
цих процесів, коли прогнозні та планові бюджетні показники є науково та
економічно обґрунтованими, інакше їх застосування не дасть бажаних результатів.
Серед системних недоліків в організації бюджетного планування і прогнозування в
Україні в першу чергу слід назвати слабку методологічну базу. Тому продовження
дослідження в контексті пошуку методів, які б в повній мірі відповідали вимогам
сьогодення, є перспективним. В цьому напрямку є доцільним вивчення і
застосування зарубіжного досвіду організації та методології бюджетного
планування і прогнозування. Особливу увагу слід звернути на досвід Російської
Федерації, оскільки ця країна стикається з аналогічними проблемами в сфері
бюджетного планування і прогнозування, які притаманні Україні.
Список використаних джерел
1. Бюджетний кодекс України.-
2011 – 132 с.
2. Гаркавенко О.С. Бюджетне
планування: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003. – 271с.
3. Геєць В.М. Економіка
України: підсумки перетворень та перспективи зростання. Київ: Форт, 2000, 432
с.
4. Юрій С.І. Бюджетна система
України.: навчальний посібник. – К.: НІОС, 2000.
| 
