|
Ільїн Валерій
докторант,
Луганський
національний аграрний університет,
м.
Луганськ,
Розвиток конкурентоспроможності аграрної сфери:
урок закордонного досвіду Євроінтеграції
Підвищити виробництво
навіть завдяки чіткому дотриманню технологій, безперечно, може кожен фермер чи
господарство. Держава також повинна подбати про забезпечення гарантованого
доходу сільгоспвиробникам, сприяти збуту сільгосппродукції; заздалегідь
вирішувати питання цін на енергоносії; збільшити фінансування переобладнання
підприємств новітніми технологіями, опікуватися вдосконаленням соціальної
інфраструктури села. Тобто, слід розпочати використання засобів, що не є
забороненими СОТ і ЄС. Проблема низької конкурентоспроможності в Україні, на
наш погляд, має розв’язуватися саме нині як виробниками сільгосппродукції, так
і за допомогою держави. До речі, привертає увагу стрімке зростання рейтингу
конкурентоспроможності естонської сільськогосподарської продукції. Ця країна
приєдналася до СОТ у 1999 році, але із
самого початку виділялась серед інших країн з перехідною економікою відкритістю
внутрішнього ринку та майже повної відсутності державної підтримки національних
сільськогосподарських виробників. Нині Естонія має найбільший потенціал
зростання конкурентоспроможності серед країн із перехідною економікою. Вступ
України до ЄС є потужним стимулом здійснення реформ в аграрній та інших галузях
економіки. А ринкова конкуренція завжди сприятиме зростанню загальної
ефективності економіки, підвищенню якості товарів і послуг.
Щодо продажу землі
іноземцям, для України є важливим досвід країн - нових членів ЄС. Наприклад,
Угорщина спромоглася домогтися не лише мораторію на 7 років на купівлю землі
іноземцями, а й можливого продовження цього терміну ще на 3 роки, що буде
можливим у тому разі, якщо протягом дії основного терміну вартість землі
залишиться нижчою порівняно з іншими країнами ЄС. А коли іноземець мешкає в
Угорщині понад три роки і має намір виробляти сільськогосподарську продукцію,
то він може купити сільськогосподарські угіддя [1].
Безсумнівно, це буде
важливо і для України, яка має близько 42 млн. га сільськогосподарських угідь,
зокрема понад 33 млн га ріллі. Крім того, відомо, що в Римському договорі діє
ще стаття 295, яка передбачає суверенне право кожної країни розпоряджатися
власною землею будь-якого призначення. Але цим правилом користуються тільки
старі члени ЄС, на нових членів воно поки не поширюється. Таким чином, Україна,
яка має найкращі й найпривабливіші землі у Європі, повинна домагатися того, щоб
зазначена стаття Римського договору була чинною і для неї. Нинішній внутрішній
моніторинг на продаж землі повинен діяти доти, поки в Україні земля не буде
введена в обіг як капітал і не одержить свою реальну ціну. У майбутньому для
запобігання спекуляціям, які можуть призвести до вилучення з виробництва
великих площ ріллі, можна використовувати зобов’язання нового власника
продовжувати виробництво продукції з накладенням великих штрафних санкцій у
разі хоча б часткового вилучення землі із виробництва, а також використання
прогресивної системи оподаткування у разі продажу землі.
Україна, на нашу
думку, має право розраховувати на фінансову допомогу із бюджету ЄС на підтримку
сільського господарства, дотації регіонам з несприятливими умовами
господарювання для запобігання знелюднення цих країв, а також дотації на
охорону природного середовища з метою стабілізації ведення господарства на
територіях, що охороняються або деградують. У разі позитивного розв’язання цих
питань Україна отримає допомогу на рівні польського села, ми в даному разі
отримаємо значні переваги: теперішня проблема ввозу більш дешевого м’яса, цукру
та зерна з тієї ж таки Польщі вирішиться внаслідок зникнення цінової
диспропорціії на аналогічну продукцію в сусідніх країнах; відбудеться
наповнення внутрішнього ринку власними продуктами і, можливо, збільшиться
експорт тих самих продуктів, які нині ми змушені ввозити.
Наступною перевагою
від вступу до ЄС є відміна мита та квот, які перешкоджають експорту й імпорту
сільськогосподарських товарів. На сьогодні у торгівлі ЄС з Україною існують
квоти на ввезення в країни Євросоюзу практично всієї продукції рослинного
походження, а наша м’ясна, молочна та інша харчова продукція стикається з бар’єрами
щодо її сертифікації в країнах ЄС. Відміна мита і квот, з одного боку, відкриє
доступ іноземних товарів на внутрішній ринок України, однак, з іншого -
полегшить доступ українських товарів на внутрішні ринки європейських країн, а
отже, збільшить наш експорт. Експортний потенціал сільськогосподарської
продукції України досить значний і тепер, але він може (і повинен) ще зростати.
Великі експортні можливості аграрний сектор має щодо молока та молокопродуктів,
м’яса й м’ясопродуктів, насіння соняшнику [2]. Українське зерно, цукор, вина
Криму, та інше - продукція, що і нині відома в усьому світі та має високий
експортний потенціал.
Ще один цікавий
елемент - це розпочата в 1992 році робота ЄС щодо створення системи реєстрації
та охорони назв регіональних і традиційних виробів. Через зазначену систему ЄС
гарантує споживачу високу якість і дотримання багатовікових рецептур, на основі
яких ці продукти виробляються [3]. Україна з її великим розмаїттям національних
страв у різних регіонах просто зобов’язана розпочати роботу з реєстрації
національних продуктів, що сприятиме просуванню їх на ринок ЄС та підвищенню
попиту.
Вступ до ЄС стане
важливим чинником залучення прямих іноземних інвестицій до сільського господарства
України. На початок 2012 року інвестиції з країн ЄС до України становили 61,2 %
від загального обсягу інвестицій [4]. І в цілому можна очікувати поліпшення
інвестиційного клімату внаслідок запровадження стабільних, прозорих і
передбачуваних правил, що будуть обумовлені членством України в СОТ.
Існує ще багато
переваг, які може отримати Україна, вступивши до ЄС. Це стосується і
запозичення досвіду господарювання з інших країн ЄС, використання селекційного
матеріалу у рослинництві та тваринництві, що збільшить урожайність і
продуктивність, доступ до сучасних технологій, які сприятимуть підвищенню
конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Не менш важливою перевагою є
відкриття кордонів, залучення туристів тощо.
Отже, можна зробити
висновок, що курс на євроінтеграцію має здійснюватись і надалі за умови
дотримання національних економічних інтересів. Політика уряду вже нині повинна
враховувати економічні інтереси підприємств агропромислового комплексу.
Першочерговими повинні стати питання розвитку соціальної інфраструктури українського
села, підвищення конкурентоспроможності продукції, вирішення земельного
питання, розвитку консалтингових та дорадчих служб у сільському господарстві,
тобто політика захисту внутрішнього ринку має ґрунтуватися на дотриманні
стратегічного курсу на поетапну лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків
саме в тих сферах, де з’являються конкурентні переваги.
Між іншим очевидно,
що, не зважаючи на оголошений курс України до ЄС, для неї життєво необхідні
розвиток торгівлі та просування своїх товарів на ринки Росії, Білорусії,
Казахстану та інших країн СНД. Бо у короткостроковому періоді саме ці країни є
першими споживачами української сільськогосподарської продукції.
Список використаних джерел
1. Власов В. І. Проблеми вступу
України до Європейського Союзу / В. І. Власов, Р. П. Саблук // Економіка АПК. - 2005. - № 2. - С.
132-137.
2. Жук М. В. Комерційні відносини
України: організація зовнішньої торгівлі: [підручник] / М.В. Жук. - Чернівці:
Рута, 2004. - 233 c.
3. Україна у цифрах. 2011 рік.
Державний комітет статистики України. За ред. О. Г. Осауленка. - К.:
Консультант, 2011. - 260 с.
4. Рибак С. О. Розвиток
інтеграційної стратегії України / С. О. Рибак
// Фінанси України. - 2004. - № 4. - С. 30-33
| 
