|
Жидовська Наталія
к.е.н.,
в.о. доцента
Львівський
національний аграрний університет
м.
Дубляни
АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ ТА НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ
ПОДАТКОВИХ НАДХОДЖЕНЬ В УКРАЇНІ
Питання про вдосконалення обліку податкових
надходжень та, зокрема, податкової системи,
яка відповідає стратегії євроінтеграційного розвитку країни, сприяє
інноваційно-інвестиційній моделі економічного зростання, знаходиться в центрі
уваги наукової та громадської думки з часу здобуття незалежності України.
Особливо сьогодні, на державному рівні визнано гостроту проблеми оподаткування,
пов’язаної з надмірністю податкового тягаря, що є однією з причин фінансової
нестабільності підприємств, зменшення сукупного попиту, частини податкових
надходжень до бюджету та зростання "тіньової економіки”.
Вивченню даної проблеми присвячена значна
кількість наукових праць, зокрема, М.Я. Азарова, О.В. Сторожук, О.М. Тимченко,
С.В. Буряка, А.Я. Кізими, С.В. Паранчука, якими досліджено та обґрунтовано
методологічні основи обліку
податкових надходжень в Україні.
Значним недоліком системи оподаткування України є
нестабільна та заплутана законодавча база. Це позбавило підприємства
можливостей не лише перспективного планування своєї діяльності, а й
оперативного, що серйозно гальмує розвиток економіки. Суб’єктам господарювання
в сучасних умовах доводиться витрачати чимало зусиль і здійснювати неодноразові
відвідування відділення органів Державної казначейської служби та податкових
органів, щоб перерахувати та зарахувати платежі належним чином. За таких
обставин, дало б позитивні наслідки використання шведського досвіду обліку
податкових надходжень, за яким всі платежі перераховуються платником на єдиний
податковий рахунок, що перешкоджає плутанині при сплаті податків [1].
Слід також зазначити, що у процесі реформування
системи оподаткування в Україні важливою проблемою є не лише рівень податкового
тягаря, а й оптимальне поєднання прямих і непрямих податків. Останніми роками у
вітчизняній системі оподаткування спостерігається тенденція до збільшення
частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн. Непрямі
податки хоч і зручні для фіскальних органів з позиції їх стягнення, однак їх
сплата лягає тягарем на плечі кінцевого споживача. Податки повинні впливати на
всі джерела доходів однаково, а не в основному на заробітну плату. Податками на
споживання (ПДВ, акцизний збір, мито) найбільше скорочується платоспроможний
попит населення, а отже, і обсяги виробництва товарів народного споживання.
Виникає проблема: нерівномірний розподіл податків між джерелами доходів.
Очевидно, при розробленні ставок оподаткування необхідно брати до уваги рівень
реальних доходів населення. Не можна забувати аксіому: з падінням попиту з боку
населення згасає й виробництво. Тому переважання справедливих прямих податків
дасть змогу уникнути таких негативних наслідків.
Проблемним постає і питання про податок на додану
вартість, який уже став синонімом зловживань та корупції. Підприємствам
доводиться довго чекати повернення ПДВ з бюджету після його сплати, а
найголовніша з проблем ПДВ полягає в тому, що і дотепер працює "вибірковий”
принцип повернення ПДВ, що завдає шкоди конкурентоспроможності економіки
України. Окремою проблемою є податкові пільги. По-перше, звільняючи від
податків деякі підприємства, держава збільшує податковий тягар іншим. По-друге,
податкові пільги часто перетворюються на ухилення від податків, які
здійснюються шляхом штучного банкрутства; фальсифікації документів, наданих
підприємствами на відшкодування ПДВ; створення фіктивних підприємницьких осіб,
тощо.
На нашу думку, у процесі реформування системи
оподаткування в Україні, необхідно
докорінно змінити ставлення до місцевих податків і зборів, суттєво підняти їх
значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів. Найсуттєвішими вадами
місцевого оподаткування є незначна фіскальна роль податків і зборів та відсутність
прав у органів місцевого самоврядування запроваджувати на своїй території власні
податки і збори. На місцях завжди є свої особливі об’єкти оподаткування, які можуть
відчутно наповнити місцеві бюджети, а отже, дати змогу спрямувати додаткові кошти
на розв’язання економічних і соціальних проблем регіонів.
Рівень податкової ставки повинен враховувати
можливості платника податку, тобто рівень його доходів. Оскільки можливості
різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, для них мають бути встановлені
диференційовані податкові ставки. Платежі кожного до бюджету мають бути
пропорційні його доходам, і винятки для окремих осіб недопустимі. Порушення
цього принципу призведе до того, що додаткове податкове навантаження припаде на
законослухняних платників податків або на тих, хто має можливості ухилятися від
оподаткування.
Як свідчить практика, неможливо побудувати
ефективну податкову систему, не сформувавши платника податку як елемента
податкової системи, як суспільний інститут. Для цього потрібно удосконалити систему оподаткування та облік
податкових надходжень, а саме:
1)
зменшити
податкове навантаження:
а)
зменшення
податку на прибуток підприємств;
б)
спрощення
вимог до амортизації активів підприємств стимулює тим самим інвестиційну
діяльність;
в)
зменшення
ставки ПДВ розширює базу оподаткування за умови скасування всіх пільг. За
розрахунками експертів, при скасуванні лише деяких пільг з ПДВ ставку податку
можна було б негайно зменшити до 16% без будь-яких втрат доходу [2];
2)
надати право
органам місцевого самоврядування запроваджувати на своїй території власні
податки та збори;
3)
питому вагу
податків переносити на прямі податки;
4)
проводити
всебічну організаційну і просвітницьку роботу з платниками податків;
5)
зробити
податкове законодавство простішим, послідовним та прозорим.
Список використаних джерел
2.
Іголкін
І.В.// Податкова реформа як об’єктивна необхідність зміцнення дохідної частини
державного бюджету// Фінанси України.- №8.- 2005р.
3.
Мартинюк В.П.
Факторний аналіз чинників впливу на розміри податкових надходжень до державного
бюджету України / В.П. Мартинюк // Фінанси України – 2011 - №1.
4.
Онищенко В.С.
Організація роботи з платниками у податковій службі України / Онищенко В.С. //
Вісник податкової служби України. – 2011. - №28.
| 
