|
Бойко Є.О., к.е.н., доцент
Національний університет
кораблебудування імені адмірала Макарова,
м. Миколаїв, Україна
АКТУАЛЬНІСТЬ ІДЕЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В ХХІ СТОЛІТТІ
Враховуючи особливості сьогодення і тенденції
глобалізації громадського життя, можна стверджувати, що потрібна ідеологія, яка
б брала до уваги сучасні особливості переходу до ліберально-ринкової економіки
і входження в міжнародні структури. Це ще раз підкреслює необхідність
комплексних кардинальних структурних зрушень в управлінській сфері, у тому
числі в природо-ресурсній площині.
Наприкінці ХХ століття в багатьох сферах світового розвитку поглибились
кризові явища. Така ситуація поставила людство перед необхідністю формування
нового світогляду, обґрунтування нових цінностей, морально-етичних критеріїв та
корекції спільних цілей і пріоритетів. Після завершення „холодної війни”, коли
виникли сприятливі умови кооперування, інтеграції, розширення міжнародної
співпраці для вирішення актуальних проблем, що постали перед світовою
спільнотою, як ніколи потрібна ідея, мета, котра б об’єднувала народи й
держави. Найбільш прийнятною метою в найближчому майбутньому, вважають фахівці,
може бути сталий розвиток людства [1].
В 1992 р. в м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія) відбулася
Конференція ООН з питань навколишнього середовища і розвитку, на якій було
одностайно проголошено, що основою розв'язання гострих соціально-економічних і
ресурсо-екологічних проблем є перехід до моделі сталого розвитку. Концепція сталого розвитку економіки визнана
світовою спільнотою народів домінантною ідеологією розвитку людської
цивілізації у ХХІ ст., стратегічним напрямом забезпечення матеріального,
соціального і духовного прогресу суспільства. Необхідність переходу на
модель сталого розвитку всіх країн світу об'єктивно зумовлена демографічним
«вибухом», сучасною науково-технічною революцією, а також нинішнім кризовим
станом земної біосфери, істотним зниженням її відновлювальних, відтворювальних
і асиміляційних можливостей внаслідок надмірних антропотехногенних навантажень
на природу.
Новою парадигмою розвитку українського суспільства, яка є узгодженою з
більшістю країн світу, розглядається парадигма сталого розвитку, яку доцільно
розуміти не лише в контексті зміни стосунків людини і природи задля розширення
можливостей економічного зростання, а як скоординовану глобальну стратегію
виживання людства, орієнтовану на збереження і відновлення природних спільнот у
масштабах, необхідних для повернення до меж господарської місткості біосфери.
У старих і нових індустріальних регіонах України нині
відбувається тотальна інтоксикація природи і населення. В останні два-три
десятиліття в багатьох областях, особливо у південних і на Донбасі, а також у
Карпатському регіоні, активізувалися негативні процеси і явища, зокрема водна і
вітрова ерозія ґрунтів, зсуви, селі, руйнуються береги річок, зростає кількість
техногенних аварій і катастроф. Поряд з цим прискорилася дегуміфікація ґрунтів,
падає їх родючість і, як наслідок — знижується продуктивність
сільськогосподарських і лісових угідь. Посилилася ймовірність виникнення
катастрофічних паводків та вітровалів. Гострою екологічною й
соціально-економічною проблемою стали замулювання і зникнення малих річок,
забруднення і зниження якості природних вод, руйнування і деградація водних
екосистем, зменшення рибопродуктивності, втрата рекреаційного потенціалу та
естетичної цінності ландшафтів [2].
Наукові основи національної стратегії переходу України на
принципи сталого розвитку ґрунтуються на властивих державі геополітичних,
географічних, демографічних, соціал мю-скономічних і екологічних особливостях.
Основними цілями сталого розвитку є [3]:
· економічне зростання - формування соціально-орієнтованої ринкової економіки,
забезпечення можливостей, мотивацій та гарантій праці громадян, якості життя,
раціонального споживання матеріальних ресурсів;
· охорона навколишнього середовища - створення громадянам умов для життя в якісному
природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення
біорізноманіття, реалізація екологічного імператива розвитку виробництва;
· соціальна справедливість - забезпечення гарантій рівності громадян перед законом,
забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і
соціального благополуччя;
· раціональне використання природних ресурсів - створення системи гарантій
раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних
інтересів країни і їхнього збереження для майбутніх поколінь;
· стабілізація чисельності населення - формування державної політики з метою
збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання
всебічної підтримки молодим родинам, охорона материнства і дитинства;
· освіта - забезпечення гарантій доступності для одержання екологічної освіти
громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;
· міжнародне співробітництво - активне співробітництво з усіма країнами і
міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем,
забезпечення сприятливого і безпечного майбутнього.
Література
1. Актуальність ідеї
сталого розвитку для України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://politiko.ua/blogpost25399
2. Поняття сталого розвитку. Критерії та принципи.
Екологічна домінанта сталого розвитку.
[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki.ws/ekologiya/ponyattya_stalogo_rozvitku_kriteriyi_printsipi_ekologichna_dominanta_stalogo_rozvitku
3. Трегобчук В. Концепція сталого
розвитку для України / В. Трегобчук // Вісник НАН України. — N 2 — 2002. . [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/all/herald/2002-02/7.htm
| 
