Притула В.І., здобувач кафедри
організації обліку і аудиту
Полтавська державна аграрна академія
м. Полтава, Україна
КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДИНИ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ЇЇ ДИСПЕРСІЙНИЙ ВПЛИВ НА СПЕКТРИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
У процесі еволюції наукової думки в економічній теорії сформувалася
концепція людини, яка об’єктивує систему поглядів та ідей, є сукупністю методологічних
основ і положень щодо трактування сутності людської особистості, мотиваційних
засад її діяльності, особливостей діалектичного поєднання її соціальних та
економічних потреб, інтересів, цілей.
Основними модифікаційними формами концепцій людини в XIV-XIX ст. стали
раціональна (економічна) модель та соціальна (гуманістична) модель,
концентруючись відповідно навколо ідеї «людини економічної» та «людини
соціальної»:
1) модель людини економічної (homo economicus) – сукупність економічних
потреб, інтересів, цілей індивіда, органічне поєднання в ньому рис працівника і
власника. Тому економічна сутність людини розкривається в суперечливій єдності
людини-працівника як основного елемента системи продуктивних сил і
людини-власника як суб’єкта економічних відносин, передусім відносин
економічної власності [1, С. 439].
2) модель людини соціальної (homo sociologicus) – сукупність соціальних
відносин, в межах якої розвивається сутність людини, відбувається її
перетворення в особистість, що передбачає діалектичне заперечення економічної
сутності людини, тому людина соціальна не може сформуватися, не досягши
найвищих якостей людини-працівника і раціональних меж людини-власника [1, С. 440].
Згідно з економічною концепцією А. Сміта природною рушійною силою розвитку
є прагнення індивідів задовольнити свої економічні інтереси, насамперед
грошові. Головними рисами людей він вважав самолюбство, егоїзм, намагання отримати
максимальний результат за мінімальних витрат, а панування вільної конкуренції,
як правило, змушує їх обирати альтернативні способи використання обмежених
економічних благ, тобто поводитися раціонально. Для обґрунтування окремих
сторін людини економічної В. Петті зробив спробу дати грошову оцінку її
корисних властивостей. Методологічна основа такого підходу – принципи
індивідуалізму, атомістичності, економічного детермінізму [2].
Представники утопічного соціалізму – А. Сен-Сімона, Р. Оуена, Ш. Фур'є – вважали,
що в людині інстинктивно переважає прагнення до задоволення суспільних
інтересів. У такій діяльності вона реалізує власні інтереси.
Маркс обґрунтував соціологічний підхід до сутності людини, втілений у
положенні, що «людина є сукупністю суспільних відносин», тому природа людини
розглядається як така, що може бути реалізована в підсистемах суспільних
відносин – економічних, передусім у відносинах економічної власності,
соціальних, правових, політичних, культурних, духовних, національних та ін [2].
Група науковців, зокрема С.В. Мочерний, Я.С. Ларіна, О.А. Устинко та ін.,
наголошують на тому, що концепції людини в сучасній економічній теорії представлені
в трьох основних напрямах:
1) неокласичний – заснований на концепції людини економічної Сміта, зміщує
акцент на сферу споживання, споживчого вибору економічних благ. Головною метою
людини, за цієї концепції, стає раціоналізація корисних властивостей таких
благ, їх оптимальний вибір;
2) неокейнсіанський – долає принцип індивідуалізму, сутність людини
розглядає крізь призму ширшого кола її інтересів, при цьому, за Кейнсом, для людини характерна
недостатня поінформованість, а тому їх раціональність – обмежена. Економічна
модель поведінки людини доповнюється такими чинниками, як милосердя та
альтруїзм.
3) інституціональний – поведінка людини, як економічного суб’єкта визначається
такими інститутами, як соціальні норми і правила, звичаї, релігійними
переконаннями. Так, Т. Веблен, Д. Коммонс, В. Мітчелл визначальну роль у
поведінці індивідів відводять суспільним інтересам, необхідності служіння
потребам колективу, критикуючи принцип індивідуалізму.
Досліджуючи історичні підходи до філософії розуміння концепції людини в
економічній теорії, французький економіст Р. Барра виділяє три основні напрями розвитку
наукової думки [1, С. 536]:
1) механістичний (атомістичний), згідно з яким людині в економічній теорії
відводилася така сама роль, як і молекулі в кінетичній теорії;
2) органічний (фізіократичний) – трактування суспільства і місця людини в
ньому на основі закономірностей функціонування біологічного організму;
3) орієнтований на людину – суспільство й соціальні групи складаються з
людей, наділених свідомістю, розумом і волею, наголошуючи на самобутності
людського існування та діяльності.
Виділені Р. Барром напрямки розвитку наукової думки щодо концепції людини, дисперсійно
пройшовши через історичний генезис економічної теорії, в сучасних умовах
трансформувалася в дифракційні спектри управління персоналом підприємства:
1) економічний спектр – управління наявними трудовими ресурсами. Провідне
місце в цьому спектрі відводиться технологіям, принципам єдності управління,
суворій ієрархії, дисципліні, балансі між повноваженнями та відповідальністю;
2) органічний спектр – управління колективом та управління людськими
ресурсами. Даний спектр орієнтований на необхідність задоволення потреб
працівників, усвідомлення основних мотиваційних факторів ефективної діяльності,
трактування самого підприємства, як сукупності функціональних частин, поєднаних
лінією управління.
3) гуманістичний спектр – управління людським потенціалом. У даному спектрі
підприємство розглядається як центр сприяння особистісного та професійного
розвитку працівника, як осередок власної організаційної культури із системою
цінностей, внутрішньо корпоративною етикою.
Дифракційні спектри системи управління персоналом сформовані на базі трьох
основних аспектів ролі люди в організації, за С.І. Ярцевою [3, С. 7-8], яка
наголошує на тому, що у сучасних системах управління персоналом домінантною є
ідея визначальної ролі особистості працівника, необхідності розуміння його
мотиваційних установок, вміння формувати та координувати персональну та
колективну діяльність, відповідно до завдань, які стоять перед організацією.
Сьогодні, формуючи систему управління персоналом, ми наголошуємо на
необхідності врахування соціальної та економічної природи людини, а тому власну
теорію соціально-гуманітарної біфуркації економічних відносин [4, С. 35-36] в
подальшому будемо моделювати на основі дифракційного спектру розглянутої концепції
людини в системі управління персоналом.
Література
1. Економічний енциклопедичний словник :
У двох томах. Т. 2 / за ред. С.В. Мочерного. – Львів : Світ, 2006. – 568
с.
4. Притула В. І. Соціально-гуманітарна біфуркація в управлінні персоналом /
В. І. Притула // Збірник тез доповідей учасників Міжнародної науково-практичної
конференції, Черкаси, 18-19 квітня 2013 р. – Черкаси : СУЕМ, 2013. – 271 с.
| 
