Крупа
О.М., к.е.н., в.о. доцента кафедри
Львівський
національний аграрний університет
м. Львів,
Україна
ОРГАНІЗАЦІЙНІ
ЗАСАДИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ КАРТОПЛЯРСТВА
Картопля та продукти її переробки впродовж кількох століть
складають основу харчового раціону населення нашої країни і забезпечують
сировиною низку галузей переробної промисловості. Однак із розформуванням
крупних господарств виробництво картоплі на індустріальній основі зазнало
повного занепаду у всіх його ланках. Тому сьогодні, коли має місце загострення
проблем продовольчої безпеки у світовому та національному масштабах, цілком
актуальним є формування організаційно-економічних умов розвитку галузі на
інноваційно-інвестиційних засадах.
Переведення картоплярства на інноваційний шлях розвитку зумовлює
необхідність вживати заходи щодо вдосконалення організаційної структури
наукового забезпечення галузі. У цьому контексті вкрай важливою є державна
підтримка формування та розвитку регіональних центрів наукового забезпечення
агропромислового виробництва та їх активна взаємодія зі спеціалізованими
насінницькими господарствами, підприємствами–виробниками картоплі тощо.
В Україні
необхідною умовою ефективного ведення сільського господарства є використання
важелів кооперації як у виробничій, так і обслуговуючій сферах. Насамперед це
зумовлено низьким рівнем забезпеченості вітчизняних сільськогосподарських
виробників необхідними технічними засобами. Хоча в звітах різних
організаційно-господарських структур і є значна кількість сільськогосподарської
техніки й складається враження, що рівень їх технічної оснащеності задовільний,
однак насправді це не так. Наявна техніка уже давно вичерпала свій технічний
ресурс, а надходження нової не відбувалося. Більше того, сьогодні придбати
технічні засоби окремим сільськогосподарським виробникам практично неможливо.
І лише концентрація грошових засобів різних організаційно-господарських
формувань дає змогу купити ту чи іншу необхідну техніку [1; с. 184].
Покращення технічного забезпечення картоплярства само по
собі не завжди забезпечує збільшення урожаю, адже машина не є безпосереднім
засобом виробництва продукції і не впливає на її якість. Техніка лише змінює
умови знаходження рослин, сприяє збільшенню їх продуктивності і замінює собою
працю людини. Підвищення родючості ґрунту і забезпечення високоякісних сортів
картоплі – це біологічний напрям науково-технічного прогресу в картоплярстві.
Сюди належать селекція і насінництво, а також чинники, які забезпечують
підвищення родючості ґрунту (меліорація, сівозміни, захист рослин від хвороб і
шкідників).
Від правильно підібраних сортів для конкретних
ґрунтово-кліматичних умов значною мірою залежить урожайність, якість картоплі,
її собівартість і рентабельність галузі. Численні експериментальні і виробничі
дані свідчать про те, що використання найбільш придатних для місцевих умов
районованих сортів забезпечує підвищення урожайності картоплі на 20–30% порівняно
з нерайонованими.
В Україні для вирощування картоплі використовують близько
80% сортів вітчизняної селекції, а решта – іноземної. Картопля наділена високою
екологічною пластичністю і спроможна давати високі врожаї в будь-якій зоні.
Тому необхідно оптимально поєднувати вирощування картоплі як вітчизняної, так
і іноземної селекції, адже першочергове значення має не тільки сорт, а й
технологія вирощування.
У вітчизняному Реєстрі сортів картоплі майже чверть
займають саме голландські сорти. Особливості голландської селекції картоплі
полягають у тому, що вона насамперед спрямована на урожайність, якість і гарний
товарний вигляд. Існує декілька сортів голландської селекції, які спеціально
відібрані для наших ґрунтово-кліматичних умов і потреб ринку, а також мають
високу урожайність і товарність. До них належать сорти Джаерла, Латона, Ярла,
Астерікс, Інноватор, Кураж, Ред і Скарлет, Карліта, Каррера, Дербі, Моцарт,
Родео тощо. Деякі з цих сортів уже вирощують в господарствах області з
іноземним капіталом і отримали позитивні характеристики.
Фахівці запевняють, що не потрібно нав’язувати певні сорти
картоплі, краще дати змогу вибирати. У країнах Європи населення купує і
споживає не просто картоплю як таку, а конкретні її сорти залежно від способу
використання. Однак у нашій державі сортозаміну здійснюють досить повільно.
Переважно господарства вирощують старі сорти і зовсім не впроваджують нові, а в
тих, які все ж таки закуповують нові сорти, беруть малу кількість насіннєвої
картоплі з надією розмножити її в наступні роки. У результаті нові сорти
картоплі заражаються хворобами від старих, знижують урожайність, модифікуються
і вироджуються.
Селекція картоплі перейшла від виведення сортів
універсального призначення до створення сортів спеціалізованого використання
(для переробки на різні картоплепродукти, дієтичного харчування, вирощування з
використанням ботанічного насіння та ін.). Усе більше застосування знаходять
методи клітинної селекції та генетичної інженерії. Для прискореного розмноження
застосовують біотехнологічні методи, рослини in vitro, мікро- та мінібульби.
Основна проблема, яка постали перед
картоплярами – відсутність якісного і здорового садивного матеріалу.
Український ринок насіннєвої картоплі є найменш дослідженим. Насіннєву картоплю
в сучасних умовах продає хто хоче і як хоче. Звідси й проблеми з якістю урожаю і
низькою урожайністю.
Досить вигідним і перспективним видом бізнесу є ринок
насіннєвої картоплі. Її вирощування хоч і є досить складним, зате надзвичайно
прибутковим.
У деяких областях України
(Черкаська, Хмельницька, Вінницька) протягом декількох років проходить
експериментальну перевірку проект вирощування насіннєвої картоплі за
технологією, запропонованою вченими Інституту картоплярства Української
академії аграрних наук. Суть нової технології полягає в зміні щільності посадки
насіннєвого матеріалу (особливо ширини міжрядь - до 110-120 см), утворення грядок
(трьохкратне підгортання з моменту висадки бульб до появи на поверхні грядки
перших сходів, що дозволяє сформувати міцну кореневу систему й згодом уникнути
при підгортанні вже пророслих картопляних кущів відтоку поживних речовин до
коріння, на яких уже не можуть вирости великі бульби). Легке розпушування
міжрядь, удобрений грунт, висококласні насіння й описана вище технологія – все
це та біологічна й технологічна основа, що дає врожай з кожного гектара до 500
центнерів [2, с. 217].
Світовий досвід показує, що виробник
одержує найбільший ефект тоді, коли реалізує не сировину, а продукти її
переробки, кінцеві продукти споживання. Тому високорозвинені країни ніколи не
експортують сировину, а мають потужності з комплексної переробки сировини і
реалізують кінцевий продукт споживання. Це стосується не лише великих компаній
і фірм, а й індивідуальних виробників. У високорозвинених країнах навіть
фермери намагаються реалізовувати сільськогосподарську продукцію тільки після
її первинної переробки і навіть довести її до стадії кінцевого споживання. Для
цього вони створюють на кооперативних засадах сферу первинної переробки та
зберігання сільськогосподарської продукції. Великі фермерські господарства
мають власні невеликі сучасні цехи з первинної переробки сільськогосподарської
продукції. Цей напрям необхідно розвивати і у вітчизняних
сільськогосподарських підприємствах [3]. Реалізації цього напряму сприяє те, що
останніми роками в Україні спостерігаємо стрімкий розвиток ринку
картоплепродуктів, зокрема чіпсів і картоплі-фрі та інших напівфабрикатів. До
того ж організація переробки картоплі в місцях виробництва і доставка споживачу
напівфабрикатів замість свіжої картоплі забезпечить більшу економічну
ефективність.
Оскільки провідним принципом
технологічного розвитку стає ринкова потреба, тобто платоспроможний попит
споживача наукової продукції, то інноваційний процес у галузях агропромислового
виробництва став проблематичним. У зв’язку з тим, що сьогодні фактичні
виробники картоплі (господарства населення) в переважній більшості не є
платоспроможними, не може йтися про інноваційний розвиток галузі в такій
ситуації, яка склалася. Для переведення галузі на інноваційний шлях розвитку
потрібна комбінована модель її розвитку, яка б передбачала поєднання ринкового
середовища та проведення базових досліджень на державному рівні.
Для того, щоб безпосередні виробники
картоплі були платоспроможними, а відтак у них міг би формуватись попит на
наукову продукцію, потрібно розробити довгострокову систему інвестиційної
політики галузі, яка б базувалась на принципах самоокупності. Довгострокові
дослідження потреб галузі, і
передусім такі, як машинобудування та насінництво, мусять бути підтримані
державою. Однак державна інноваційна політика повинна бути спрямована не
лише на фінансову підтримку та стимулювання самих інноваційних процесів, а й
на створення сприятливого соціально-господарського та соціально-політичного
клімату для новаторської діяльності.
Література
1. Шульський М. Г. Особисті господарства населення : стан,
можливості і перспективи : монографія / М. Г. Шульський. – Львів
Край, 2003. – 280 с.
2. Лаврук В.В. Основні складові інноваційного розвитку
аграрного виробництва / В.В. Лаврук // Економічний простір. – 2011. – №54. – С.
212-223.
3. Організація зберігання, переробки та реалізації продукції.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// agroua.net/economics/documents/.../doc-199.
| 
