|
Дубовик А.В., аспірант кафедри «Бухгалтерський
облік і аудит»
Чернігівський
державний технологічний університет
м. Чернігів, Україна
ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ
ПІДПРИЄМСТВ
Інноваційно-інвестиційна
діяльність являється незамінною частиною сталого економічного розвитку
вітчизняної економіки. Дві взаємопов’язані економічні категорії («інвестиції»
та «інновації») надають можливість підприємствам використовувати новітні
технології під час виробничого процесу та залучати великі обсяги капіталу для
виробництва конкурентоспроможної продукції. Проте на даний момент часу, ще не
сформованого чіткого механізму створення відповідних умов для безпечної
діяльності як вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів. Масштабність проблеми
полягає ще в тому, що інвестиційний процес потребує своєчасного реагування на зміни,
що відбуваються у світовій та українській економіці, а це вимагає, в свою
чергу, створення відповідних програм, стратегій для реалізації
інноваційно-інвестиційної діяльності, забезпечення правовою та нормативною
базою, що відповідають міжнародним стандартам інвестування.
Сучасна
інноваційно-інвестиційна політика держави спрямована на забезпечення
модернізації, технічного й технологічного переоснащення виробництва та
формування конкурентоспроможного промислового комплексу [1, с. 40].
Держава може впливати
на процес інноваційно-інвестиційної діяльності прямими методами за допомогою
державного сектору економіки, і опосередковано, надавши повноваження органам виконавчої
влади: Національному банку України, Фонду держмайна, Державному антимонопольному
комітету, органам держарбітражу та позабюджетним фондам та регіональним органам
виконавчої влади.
Створений механізм регулювання
інноваційно-інвестиційної діяльності дозволяє державі підтримувати позитивний
інвестиційний клімат для вітчизняних і іноземних інвесторів, визначати
пріоритетні напрями для ведення інноваційної діяльності підприємств і
використовувати такі складові державного регулювання:
-
інноваційно-інвестиційні стратегії, програми;
-
державні преференції (податкові, митні, фінансові пільги
інноваційно-активним суб’єктам підприємницької діяльності);
-
державне замовлення на інноваційну продукцію;
-
стандартизація та сертифікація продукції;
-
розвиток венчурного виробництва;
-
створення технопарків, технополісів, промислових парків, інноваційних
центрів;
-
посилення зв’язків наука-виробництво, розбудова дослідницьких
університетів;
-
стимулювання інноваційних кластерів;
-
інформаційно-методичне забезпечення всіх стадій інноваційного процесу;
-
прогнозування інвестиційних ресурсів, науково-технічної діяльності,
технологічного розвитку.
Основними напрямами
реалізації інноваційно-інвестиційної політики в Україні є:
1) створення
ефективної системи поєднання досягнень науки, виробництва і ринку;
2) вибіркова
підтримка цільових досліджень за державними замовленнями;
3) створення системи
позабюджетних джерел фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських
робіт та освоєння виробництва прогресивної техніки;
4) забезпечення
випереджаючого зростання виробництва наукомісткої експортно-орієнтованої
продукції та освоєння виробництва імпортозамінної техніки;
5) формування та
розвиток науково-технічної інформаційної бази;
6) підтримка розвитку
принципово нових енерго- та ресурсозберігаючих технологій;
7) інвестиційне
забезпечення та державна підтримка техніко-технологічного переоснащення
виробництва;
8) створення
сприятливих нормативно-правових, митно-тарифних, бюджетно-податкових умов для
виходу високотехнологічних підприємств на зовнішні ринки [2].
Слід зауважити, що
для державного сектору актуальними, а відповідно, і пріоритетними повинні бути
наступні напрями інвестування: розвиток і модернізація паливно-енергетичного
комплексу, створення власної бази – інфраструктури енергоносіїв, впровадження
енергозберігаючих технологій; структурна перебудова національної економіки
(розвиток інфраструктурних галузей з використанням інноваційних проектів;
реконструкція і створення нових екологічно чистих виробництв); інвестування
галузей і виробництв, які сприяли б розширенню конкурентного середовища,
розвитку приватизації і підприємництва; вибіркове інвестування і державна
підтримка виробництв, які потребують оновлення фондів і мають значний
інноваційний потенціал, з допомогою якого можна здійснити нарощування обсягів
виробництва; припинення інвестування неперспективних, технологічно відсталих,
збиткових виробництв [3, с. 5].
Література
1. Олешко А.А.
Державне регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку України. / Формування
ринкових відносин в Україні № 10 (137). – 2012. – С.39-42.
2. Гальчинський А.С.
Інноваційна стратегія українських реформ. / А.С.Гальчинський. В.М.Геєць,
А.К.Кінах, В.П.Семиноженко. – К.: Знання України. 2002. – 336 с.
3. Денисенко М.П.
Сучасний стан державного регулювання інвестиційних процесів на регіональному
рівні. / Інвестиції: практика та досвід. № 15. – 2012 р. – С. 4-6.
4. Музиченко А.С.
Інвестиційна діяльність в Україні. Проблеми регулювання. – К.: Кондор, 2009. –
406 с.
| 
