Луцик М. В., аспірант,
Феодосійська
фінансово-економічна академія
Київського університету
ринкових відносин
м. Феодосія,
АР Крим, Україна
РОЛЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ РЕСУРСІВ В РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ЯК
ОСНОВИ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ НА СВІТОВОМУ РИНКУ
Поряд з
глобалізацією найважливішим чинником на сучасному етапі, що робить вплив на розвиток світового господарства є науково-технічний
прогрес, супроводжуваний стрімким розвитком у всіх секторах економіки. Останнім
часом підвищення рівня відкритості економік розвинених країн стимулювало швидке
поширення технологічних, економічних і соціальних нововведень з країн-лідерів
НТП по всьому світу.
Сучасні тенденції
світового розвитку демонструють, що в постіндустріальному суспільстві
інтелектуальні ресурси перетворюються на найцінніший капітал, володіння та
ефективне використання якого забезпечує стійкий економічний розвиток і
підтримку національної конкурентоспроможності в світовому господарстві, та є
джерелом процвітання країни.
У сучасному світі
якість управління інноваційними процесами та їх державне стимулювання стали
визначальним фактором конкурентоспроможності національних економік. Через непослідовність у проведенні науково-технологічної та інноваційної
політики в Україні закріплюються тенденції до технологічного відставання від
розвинених країн світу. Наслідком цього стає зниження конкурентоспроможності
національної економіки, гальмування розвитку високотехнологічних галузей
промисловості, падіння кваліфікованості робочої сили [1]. Це зумовлює зростання
загроз національній безпеці, подальше відставання України від економічно
розвинених країн світу та перетворення її у ресурсний придаток країн-лідерів.
Головним
джерелом економічного зростання країни мають стати нові наукові знання та
процеси їх розширеного продукування і комерційного використання. З 1991 року в Україні норма щодо забезпечення державою бюджетного
фінансування наукової та науково-технічної діяльності обсягом не менше 1,7 %
валового внутрішнього продукту (ВВП) України. Типова щорічна цифра видатків на
науку складала 0,3–0,5 % ВВП, внаслідок чого наука у нашому суспільстві відігравала
переважно соціокультурну функцію. Відомо, що економічна функція науки починається
з обсягів фінансування більших від 0,9 % ВВП [2]. Зниження рівня фінансування
науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) призвело до
відтоку з України кваліфікованих наукових та технічних кадрів, занепаду
багатьох наукових шкіл, стрімкої деградації матеріально-технічної бази наукових
та науково-технологічних досліджень, переважного впровадження в Україні
запозичених технологій не найвищої якості, зростання ролі іноземних інвесторів.
Як наслідок протягом
останніх 15 років зростає залучення носіїв нових (наукових) знань українського
походження та здобутих ними результатів у сферу інноваційної діяльності
сусідніх держав, зменшуються обсяги можливої бази об’єктів інноваційної діяльності
в Україні, знижується кількість інноваційно-активних підприємств (26 % у 1994
році проти 14,2 % у 2007 році).
Зазначимо, що серед
країн Європейського Союзу мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія
— 26 % та Греція — 29 %, але навіть вони у два рази вищі, ніж в Україні.
порівняно з країнами лідерами, такими як Нідерланди (62 %), Австрія (67 %),
Німеччина (69 %), Данія (71 %) та Ірландія (74 %) розрив з Україною ще більший
(3÷4 рази) [3].
У 2011 р. загальні
обсяги фінансування наукової та науково-технічної діяльності,що виділялись
Урядом за рахунок загального фонду бюджету України, становили більш ніж 3,7
млн. гривень, що на третину більші від попереднього року та майже у двічі
більше ніж у 2006 році, при цьому 22,6 % цих коштів було спрямовано на
фундаментальні дослідження, а 66 % — на прикладні дослідження та розробки (рис.
1).
* розроблено на основі статистичних даних за 2011 рік
[4]
Рис.1. Обсяг
фінансування наукових та науково-технічних робіт за джерелами фінансування
Також зросли
витрати організацій на фундаментальні, прикладні дослідження, науково-технічні
розробки і науково-технічні послуги. Якщо у 1995 році загалом витрати становили
596,2 млн.грн, то вже у 2011 році сума збільшилась майже у 10 раз, і становила
9365 млн.грн. включаючи витрати на заробітну плату, матеріальні витрати та інші
поточні витрати (рис.
2).
*розроблено на основі статистичних даних за 2011 рік [4]
Рис. 2. Витрати організацій на виконання наукових та науково-технічних
робіт
На стартовому етапі
реформ, 18 років тому, Україна входила в елітну групу країн з найвищим рівнем
наукомісткості економіки, мала значний науковий потенціал, та працювала на
потреби всього колишнього союзу. Тому витрати на науку в 90-му році досягали
більше 3% від ВВП країни. Такі ж показники, не більші мали у той час
найрозвинутіші країни світу: Японія, США, Німеччина, Франція, Велика Британія.
І хоча рівень технологічного розвитку вітчизняної економіки тоді був нижчий від
цих країн, а значна частка продукції була неконкурентоспроможною на світових
ринках, науковий потенціал використовувався недостатньо продуктивно, все ж таки
Україна залишалась індустріально розвинутою [1].
У важкі часи
суспільство завжди згадує про науковців, технократів і новаторів, тому що без
них ті проблеми, що стають перед країною, вирішити неможливо. Сучасна криза –
прекрасна ілюстрація, в розвинутих країнах нобелівські лауреати стають
ключовими міністрами, приймаються нові технологічні програми, транснаціональні
корпорації збільшують об’єми фінансування інновацій.
Сьогодні, як
засвідчують фахівці, світом володіє не той, хто має ресурси, а той хто має
інтелектуально-інноваційний потенціал і технології для видобутку, оброблення та
збереження цих ресурсів. Тобто, основою розвитку сучасної економіки як України
так і розвинених країн є база знань. Сучасне суспільство все більше набуває рис
«суспільства знань» а саме соціальної системи, яка будується і розвивається
навколо процесів виробництва, використання та розподілу наукових знань,
процесів, що конструюють соціальну реальність, й економічні, політичні,
ментальні структури та спосіб життя людини.
Україна сьогодні
володіє потужним стратегічним інтелектуальним ресурсом у вигляді національної
системи вищої освіти, ядро якої складають класичні університети та їх наукові
школи. Одним з головних здобутків цієї системи є нарощення якісної складової
науково-педагогічного персоналу. Саме у вищій школі зосереджена найбільша
кількість докторів та кандидатів наук, з року в рік зростають кількісні
показники студентства, яке здобуває вищу освіту, розширюються аспірантура та
докторантура [4].
Для розбудови
інтелектуально-орієнтованої економіки і формування знаннєвого суспільства
Україна повинна мати ефективну науку світового рівня: високопродуктивних
науковців, сучасне технологічне оснащення та інформаційне забезпечення їх
праці, раціональну організацію науково-дослідних, дослідно-конструкторських
розробок, розвинуту систему комерціоналізації наукових результатів, інакше
кажучи, науку з високим інноваційним потенціалом.
Інтелектуальний
ресурс країни може забезпечити кардинальну переорієнтацію стратегії її
розвитку, перехід від простого виробництва до виробництва на базі наукових
знань
[5]. Тільки створення ефективної системи нарощення
українського інтелектуального потенціалу разом з активізацією інноваційного
підприємництва, відродження вітчизняного виробництва на базі прогресивних
науково-технічних досягнень та високих технологій стане основою інноваційного
прориву України, її виходу на лідируючі позиції у світогосподарському розвитку
та формування інтелектуальної економіки. Водночас наголошується, що можливість
такої переорієнтації створюється лише за умови комплексного підходу:
забезпечення фінансування освіти і науки не менше 6% ВВП; упровадження принципу
цільового фінансування пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;
стимулювання кооперації підприємств, науково-дослідних установ та вищих
навчальних закладів; реалізації державної політики підтримки інноваційного
підприємництва; розвитку та розробки локальних механізмів активізації
вироблення та комерціалізації інтелектуальної продукції. Ключове місце у цьому
комплексі належить освіті, яка продукує високоосвічені людські ресурси та
забезпечує генерування і поширення знань у суспільстві [6].
Національна
політика країни має бути спрямована на ефективне нарощення і використання
інтелектуальних ресурсів для забезпечення розвитку економіки та її конкурентних
переваг на світовому ринку. В першу чергу необхідні активні дії з нарощення
інтелектуального потенціалу: розширення масштабів вищої освіти, залучення все
більшої частки населення до різних форм навчання, диверсифікація джерел та
зростання обсягів фінансування освіти та науки, реалізація комплексних заходів
з підвищення якості загальногуманітарної та професійної підготовки кадрів.
Пріоритетним стратегічним завданням для країни має стати підвищення
ефективності інноваційної діяльності, впровадження механізмів активізації інтелектуальних
ресурсів сучасного рівня і включення їх у відтворювальний процес. Важливим у
цьому відношенні для України є позитивний досвід інших країн зі створення
локальних центрів, в яких діють сприятливі пільгові умови для реалізації всіх
стадій інноваційного процесу. Саме створення таких оазисів для
науково-технічних розробок та їх комерціалізації може закласти передумови для
продукування таких інтелектуальних результатів, які дійсно зможуть забезпечити
прорив країни в інноваційному розвитку.
Література
1. Україна–2015: Національна стратегія розвитку //
Громадсько-політичне об’єднання.
2. http://www.oecd.org - Main science and technology
indicators 2011/2012
3. www.ukrstat.gov.ua.
4. Статистичний щорічник України за 2011 рік.
5. Чамара І. Інтелектуальні ресурси у світогосподарському
розвитку – автореферат Київ – 2007 р.
6. Програма інноваційного розвитку України на 2010-2020 рр.
в умовах глобалізаційних викликів // Матеріали парламентських слухань у
Верховній Раді Україні 17 червня 2009 року.: за заг. ред. проф.. В.І. Полохала.
| 
