Шевченко А.В., старший консультант
Національний інститут
стратегічних досліджень
м. Київ, Україна
РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНИХ КЛАСТЕРІВ У ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
Зростання
інноваційної активності підприємств промислового сектору України можливе за
умови застосування нових організаційних важелів, здатних стимулювати підвищення
продуктивності праці у промисловості, створення продукції з високою доданою
вартістю, розвиток високотехнологічних та наукоємних виробництв, створення
замкнених ланцюгів виробництва. Одним з найбільш ефективних засобів підвищення
інноваційної активності у промисловості є застосування кластерного підходу
організації промислового виробництва, який дозволяє об’єднати у межах кластерів
ресурси та компетенції, недоступні для
окремих підприємств.
Інноваційний кластер являє собою цілісну систему підприємств
та організацій з виробництва готового інноваційного продукту, що включає весь інноваційний
ланцюг від розвитку фундаментальної наукової ідеї до виробництва та дистрибуції
готової продукції [1].
На сьогодні
особливістю розвитку кластерів в Україні є орієнтація більшості перспективних
кластерів на традиційні галузі промисловості – легку промисловість,
будівництво, АПК, металургію, тоді як пріоритетом європейських країн є розвиток
насамперед високотехнологічних інноваційних кластерів у галузях
машинобудування, біофармацевтики, електроніки. Спрямованість на
високотехнологічні та наукоємні виробництва мають кластерні ініціативи у
Туреччині, Болгарії та РФ.
В Україні є всі передумови для розвитку інноваційних
кластерів у високотехнологічних секторах на основі існуючих технопарків та
індустріальних парків – біотехнологій, систем спеціального та подвійного
призначення на базі наукового парку «Київська політехніка»; ядерних технологій
на базі технополісу «П’ятихатки» у м. Харкові; електронної промисловості на
базі індустріального парку у с. Розівка (Закарпаття), автомобілебудування на
базі індустріального парку «Соломоново» (Закарпаття) тощо. Розвиток
інноваційних кластерів на базі технополісів вимагає збільшення прямого
державного фінансування технопарків, індустріальних парків та
бізнес-інкубаторів за прикладом європейських країн. Зокрема, частка бюджетних
асигнувань у фінансуванні технопарків у Великобританії складає 62 %, у Франції
– 74 %, у Німеччині – 78 %, у Нідерландах – 70 %, у Бельгії – майже 100 %, тоді
як в Україні вони перебувають на самофінансуванні [2].
Світовий досвід
свідчить, що ключовими перевагами реалізації кластерної політики у
промисловості є:
- структурна перебудова
промислового сектору завдяки
зростанню частки наукоємних та високотехнологічних виробництв, що вимагає
посилення ролі держави у забезпеченні послідовності та ефективності реалізації
всіх стадій інноваційного процесу від НДДКР до комерціалізації та виводу на
ринок нової продукції з високою доданою вартістю;
- зростання інноваційної активності
промислових підприємств завдяки розвитку кооперації між науково-дослідним та
виробничим секторами, розвитку державно-приватного партнерства в інноваційній
сфері, залученню висококваліфікованих кадрів через розширення зовнішніх
зв’язків підприємств, розвитку аутсорсингу та зростанню інвестиційної
привабливості підприємств-членів мережевих структур;
- усунення диспропорцій у
соціально-економічному розвитку регіонів та розвиток міжрегіональних зв’язків
через забезпечення державної підтримки створення та розвитку регіональних та
міжрегіональних кластерів у галузях, які мають найвищий потенціал виробництва
продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішніх ринках, що
передбачає здійснення поглибленого SWOT-аналізу промислового сектору та вивчення перспектив
створення інноваційних мереж у регіонах.
Державна політика
підтримки розвитку інноваційних кластерів полягає у:
- розробленні та затвердженні
законодавчої та нормативно-правової бази;
- сприянні розвитку інноваційної
інфраструктури, створенні або призначенні організацій, відповідальних за
реалізацію кластерної політики держави;
- розробленні ефективних механізмів
взаємодії промислових підприємств, науково-дослідних, освітніх організацій та органів
державної влади, у т. ч. через систему електронного урядування та створення
онлайн-послуг;
- здійсненні кластерних досліджень
та розробленні на їхній основі кластерних програм та системи оцінювання
результатів функціонування кластерів.
Наразі в Україні
розроблена центральними органами державної влади нормативно-правова база
формування засад державної кластерної політики залишається незатвердженою. Вона
включає проекти «Концепції створення кластерів в Україні» (2008 р.), «Концепції
загальнодержавної цільової програми розвитку промисловості України до 2017 р.»
(2008 р., передбачалося розроблення та впровадження моделі кластерної
організації промисловості), «Національної стратегії формування та розвитку
транскордонних кластерів» (2009 р.). Натомість, протягом останніх років
розвиток кластерів стає одним з пріоритетів економічної політики у регіонах
України – створення та розвиток кластерів визнано одним з найважливіших
напрямів у стратегіях розвитку багатьох областей України, у яких вже розпочато
реалізацію кластерних ініціатив спільними зусиллями облдержадміністрацій,
бізнесу та неурядових організацій.
Ефективність розбудови інноваційної інфраструктури
та створення інноваційних кластерів значним чином залежить від налагодження ефективних
механізмів взаємодії промислових підприємств, науково-дослідних, освітніх
організацій та органів державної влади. Наразі в Україні зберігається глибокий
розрив між виробництвом, наукою та освітою та низька ефективність
технологічного обміну. Ключовими партнерами інноваційних підприємств є постачальники
обладнання, матеріалів, компонентів або програмного забезпечення, тісні зв’язки
з якими підтримують 17,1 % підприємств, а також клієнти або споживачі (9,9 %),
тоді як співробітництво з державними науково-дослідними інститутами та
освітніми установами залишається нерозвиненим – тісні зв’язки з ними
підтримують лише 4,7 % та 3,4 % підприємств відповідно [3]. Це свідчить про те,
що партнерські відносини інноваційних підприємств мають переважно прикладний
характер, і не спрямовані на створення принципово нової продукції.
В Україні державна політика підтримки розвитку інноваційних
кластерів має бути спрямована на створення сприятливого макроекономічного,
інформаційного та нормативно-правового середовища для розвитку бізнес-мереж
кластерного типу. Світовий досвід свідчить про необхідність побудови надійної
інформаційної платформи для розвитку кластерів, а також про важливість
об’єднання зусиль держави, приватного сектору та громадських організацій для
успіху кластеризації.
З метою забезпечення
державної підтримки становлення та розвитку інноваційних кластерів необхідно здійснити наступні заходи.
1. Доопрацювати та затвердити
«Концепцію створення кластерів в Україні», розробити на її основі «Програму
створення інноваційних кластерів в Україні».
2. Доопрацювати та затвердити
«Національну стратегію формування та розвитку транскордонних кластерів».
3. Забезпечити контроль за
виконанням заходів, передбачених у Державній цільовій економічній програмі
«Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009–2013 рр. та
досягнення запланованих у ній показників інноваційного розвитку.
4. Стимулювати розвиток в Україні
електронного урядування, розроблення та впровадження інноваційних послуг,
механізмів інтерактивного зв’язку між владою, підприємствами та організаціями
на рівні центральних і регіональних органів державного управління.
5. Створити міжвідомчу робочу групу
з питань розроблення кластерної політики в Україні із залученням провідних
українських та іноземних експертів з метою вивчення перспектив створення
інноваційних мереж у регіонах України, здійснення кластерних досліджень і
визначення найбільш перспективних існуючих і потенційних інноваційних
кластерів, яким буде забезпечено фінансову та організаційну підтримку з боку
держави, шляхом організації конкурсу та відбору найкращих проектів створення
інноваційних мереж.
6. Забезпечити формування
комплексної бази даних щодо розроблених українськими науково-дослідними
організаціями проектів виробництва інноваційної продукції, які потребують
інвестицій, що дозволить залучити найбільш перспективні українські
науково-дослідні організації до інноваційних кластерів.
7. Сприяти популяризації кластерної
моделі розвитку у промисловості шляхом проведення просвітницьких заходів для
підприємств та організацій, інформування іноземних партнерів про перспективи
співробітництва з українськими інноваційними мережами, а також висвітлення
діяльності національних кластерів у ЗМІ.
Література
2. Мазур,
О. А. Технологічні
парки. Світовий та український досвід / О. А. Мазур, В. С. Шовкалюк. – К. :
Вид-во "Прок-бизнес", 2009. – 70 с.
| 
