Сукач Анна Вікторівна, студентка-магістр
Національний університет ДПС України
м. Ірпінь, Україна
СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ
РОЗВИТКУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ ЕКОНОМІКИ
Стимулювання інноваційно-інвестиційної активності розвитку конкурентоспроможної
економіки вимагає формування державної інноваційної політики. Основними
завданнями її має бути активізація інноваціно-інвестиційної діяльності та
створення цілісної системи фінансового забезпечення не лише на рівні держави, а
й на рівні підприємства.
Стимулювання інвестиціно-інноваційної активності розвитку
конкурентоспроможної економіки має двоїстий характер. Воно передбачає, з одного
боку, заінтересованість суб’єкта господарювання у певних
організаційно-економічних діях, які мають позитивні наслідки для економіки та
соціальної сфери в державі, в регіоні, а з іншого – мотивування конкретних
людей (вищих керівників) у певних діях на користь інтересів громадян або
держави при збереженні інтересів самого підприємства.
Стимулювання у вищезазначеному контексті може досягатися різними шляхами,
та все ж більш чітко виділяються два напрями такого стимулювання [3,
C. 38]. По-перше, для
власників (приватних та акціонерів) мотивації щодо отримання підприємством
додаткових прибутків, інвестицій, ринків збуту тощо внаслідок реалізації певної
схеми розвитку та забезпечення конкретних видів їх діяльності.
Бесперечно подібний перебіг подій у кінцевому підсумку має позначитися на
особистих доходах власників. По-друге, створення мотивації для працівників
підприємства щодо забезпечення їх стабільним замовленням, визначенням часової
перспективи функціонування підприємства і, відповідно, робочих місць у
результаті виконання певної програми дій. І в цьому випадку кінцевим
результатом є поява особистої заінтересованості працівників. Саме такий
механізм, який передбачає комплексне формування заінтересованості у всіх
учасників виробничих відносин підприємства,
має правом називатися стимулюванням його інноваційного розвитку. Отже,
важливо поєднувати заінтересованість працівників виконавців. Від яких залежить
час інвестованих коштів із заінтересованістю власників та інвесторів
підприємства, які визначають саму можливість інвестиції, а також її масштаб і
характер.
Сучасна світова практика подає три
напрями інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств. По-перше, за
стратегією запозичення передбачається пряме використання наукоємних продуктів
від іноземних виробників. По-друге. За стратегією перенесення робиться акцент
на адаптацію зарубіжних науково-технічних здобутків під умови й вимоги власного
економічного простору. Ро-третє, за стратегією нарощування головну увагу
приділяють відчизнянним напрацюванням, котрі не маєть світових аналогів та
якомога більше нарощують вітчизняний інтелектуальний потенціал.
Сучасна державна інноваційна політика. В широкому розумінні, поєднує науку.
Технологію. Техніку, економіку. Підприємництво та управління. Вона стосується
всього соціально-економічного середовища, організаційних та правових умов для
ефективного відтворення розвитку і використання науково-технічного потенціалу
країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних,
енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів
конкурентоспроможної продукції.
Верховна Рада України визначила такі стратегічні приорітетні напрями
інноваційної діяльності в україні на 2003-2013 роки:
-
перехід до інноваційної моделі розвитку держави;
- модернізація електростанцій;
нові й відновлювані джерела енергії, новітні ресурсозберігаючі технології;
- машинобудування та
приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей
виробництва; розвиток високоякісної металургії;
- нанотехнології,
мікроелектроніка, інформаційні технології. Телекомунікації;
- вдосконалення хімічних
технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;
- високотехнічний розвиток
сільського господарства й переробної промисловості
- охорона та оздоровлення людини
й навколишнього середовища;
- розвиток інноваційної культури
суспільства.
Перелічені пріоритети мають становити основу системи державних,
регіональних і галузевих інноваційно-інвестиційних програм та отримати
першочергову підтримку у вигляді прямих інвестицій, пільгових кредитів,
податкових пільг тощо.
Отже, важливим завданням стає здійснення широкомасштабних структурних
перетворень соціального господарства, включаючи перетворення й інституційних
структур. Інноваційна політика активізації змін структурних процесів має
здійснюватися, виходячи з приорітетів довготривалого економічного зростання.
Література
1. Микитюк П.П., Сенів Б.І. Інноваційна діяльність. – К.: Центр учбової
літератури. 2009.-392 с.
2. Корж М.В. Формування системи управління інноваційною діяльністю/М.В. Корж//вісник
Донецького національного університету. Сер.23.: Економіка і
право.2.2011.-С.100-104
3. Дацій О.І. Державне регулювання інноваційного розвитку підприємств.
Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2004.- 52 с.
4. Закон України «Про інноваційну діяльність»//Відомості Верховної Ради
України. 2002р.-№36.
| 
