Завидівська
Ольга
к.е.н., викладач
Львівський інститут банківської справи УБС НБУ
м. Львів
ДОСТУПНІСТЬ
ЖИТЛА В УКРАЇНІ
Поглиблення розвитку основних засад ринкової економіки в
Україні потребує створення належного рівня соціального забезпечення населення. Одним
із соціально-економічних показників якості та рівня життя громадян є
забезпечення населення країни житлом.
Відповідно до міжнародних стандартів
річний обсяг будівництва житла має становити 1 кв. м на людину. В останні роки
в Україні на одну людину будується 0,13–0,22 кв. м [1], що
в 2-3 рази поступається навіть пострадянським країнам (Росії, Білорусії,
Казахстану), не кажучи про країни Європейського Союзу та США [2, с.40].
В зарубіжній і вітчизняній економічній
теорії існують різні підходи до оцінки доступності житла. Найбільш поширеною є
методика ООН–ХАБІТАТ [3], згідно якої
коефіцієнт доступності житла (Kd) визначається кількістю років впродовж яких сім’я може заощадити кошти
на придбання житла, якщо всі доходи будуть спрямовані саме на отримання житла.
Оскільки, ціна житла визначається добутком
вартості 1 кв. м житла на загальну площу квартири, можемо розрахувати коефіцієнт доступності житла (Kd) на первинному ринку нерухомості для молодої української сім’ї з двох осіб, попередньо припустивши, що річні
доходи обох членів сім’ї є однаковими і річна заробітна плата одного з них
повною мірою заощаджуватиметься на придбання житла площею в 52,5 кв. м:
(1)
де Vd –
вартість 1 кв. м загальної площі квартири (за
базу для розрахунків було взято дані про опосередковану вартість спорудження
житла в Україні на відповідну дату, затверджені наказами Міністерства
регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України [4]);
S –
площа квартири (державні стандарти забезпечення доступним житлом в Україні становлять [5]
21 кв. м на одну особу і додатково 10,5 кв. м на сім’ю, тому максимальна
розрахункова площа помешкання для сім’ї з двох осіб становитиме 52,5 кв. м);
I –
річний дохід одного із членів сім’ї (середня заробітна плата в Україні на
відповідну дату × 12 місяців) [1].
Аналіз коефіцієнтів доступності житла протягом 2003–2012 років
засвідчив, що недоступність купівлі власного житла є основною
проблемою для населення в Україні, незважаючи
на поступове зниження цього показника в посткризовому періоді (рис. 1).
Рис. 1. Динаміка
коефіцієнта доступності житла на первинному ринку нерухомості в Україні
Примітка. Розраховано і складено автором згідно з державними
стандартами забезпечення доступним житлом в Україні та на основі даних
офіційних сайтів Державної служби статистики України, Міністерства
регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Динаміка коефіцієнта доступності житла свідчить про поступове
підвищення доступності житла протягом 2005-2008 років (Kd знизився із 18,6 до 10 років). Проте із початком
кризи знову простежується тенденція поступового збільшення (Kd) (2009 – 11,3 року, 2010 – 10,8 року), що свідчить про зниження
доступності житла для громадян України.
Станом на 01.01.2013 року (Kd) становить 7,4 року. На перший погляд показник зменшився у порівнянні
із минулими періодами і житло стало доступнішим. Проте навіть 7,4 року за середньоєвропейського показника у 3–5
років – це надто високий показник для пересічних українців.
Окрім того, (Kd) розрахований нами включає номінальні показники. Насправді вартість 1
кв. м житла на первинному ринку нерухомості є значно вищою за ту, що
закладається Мінрегіонбудом. Також більшість
українських сімей, окрім двох дорослих, включають як мінімум 1–2 дитини. А це
при збільшенні рівня безробіття в посткризовому періоді, свідчить, що в
реальності коефіцієнт доступності житла в Україні є набагато вищим ніж 7,4
року.
Розрахунки регіональних
коефіцієнтів доступності житла засвідчили, що найбільш недоступним житло є для жителів західних регіонів України,
зокрема Тернопільської (10,3 року) та Волинської (9,9 року) областей.
Підсумовуючи все вище сказане, приходимо
до висновку, що житло в Україні може стати доступнішим лише за належної
державної підтримки:
–
розвиток житлово-будівельної сфери як в
практичному, так і законодавчому аспекті;
–
уникнення махінацій на житловому ринку;
–
реалізація вже існуючих та створення нових
програм забезпечення житлом населення, що враховуватиму регіональний аспект та дійсно
втілюватимуться в реальність, а не носитимуть лише декларативний та
рекомендаційний характер тощо.
Список використаних джерел
1. Веб-сторінка «Державна служба
статистики України» : офіц. сайт // [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua. (дата звернення:
14.12.2013). — Назва з екрана.
2. Сердюк А. В. Підвищення доступності
житла / А.В. Сердюк // Вісник Вінницького політехнічного інституту. — 2010. — №
1. — С. 39—46.
3. Веб-сторінка «ООН-ХАБИТАТ» : Офіційний
сайт Організації Об’єднаних націй // [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.un.org/ru/ga/habitat/
(дата звернення: 14.12.2013). — Назва з екрана.
4. Міністерство регіонального розвитку,
будівництва та житлово-комунального господарства України : офіц. сайт
[Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.minregionbud.gov.ua
(дата звернення: 14.12.2013). — Назва з екрана.
5. Про запобігання впливу світової
фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва :
Закон України від 25 грудня 2008 року № 800-VI : за станом на 1.12.2013 р. [Електронний
ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua. (дата звернення:
14.12.2013). — Назва з екрана.
| 
