Малюк Світлана
к.е.н.,
старший викладач
Шевченко Марина
студентка
Миколаївський
інститут права
Національного
університету «Одеська юридична академія»
м.
Миколаїв
Значення інноваційної
політики у стійкому підвищенні конкурентоспроможності агроформувань
Центральна ланка
сучасного агропромислового комплексу України (АПК) – сільське господарство
знаходиться на периферії науково-технічного прогресу, воно позбавлене не тільки
джерел для простого відтворення, а й джерел для покриття виробничих витрат. У
такій ситуації не всяке сільськогосподарське підприємство замислюється про
підвищення продуктивності праці, врожайності в рослинництві та продуктивності у
тваринництві. Це призводить до низької інвестиційної активності підприємств
сільського господарства і гальмує розвиток підприємств АПК в цілому.
Говорячи про
інновації в АПК, слід вказати, що до них відносять впровадження нових
сільськогосподарських культур, сортів і порід тварин, прогресивних технологій
вирощування рослин, утримання тварин та переробки аграрної продукції, а також
відповідних способів управління виробництвом [1, с. 4].
Вирішення задач, які
стоять перед АПК можливо тільки в руслі інноваційного розвитку. До основних
напрямів інноваційної політики належать:
1) забезпечення
правового регулювання інноваційного розвитку та захисту інтересів його
учасників;
2) здійснення прямої
і непрямої підтримки створення та освоєння інновацій;
3) визначення та
реалізація пріоритетного розвитку;
4) розвиток
ефективних форм партнерства і кооперації;
5) підготовка кадрів
у сфері інноваційної діяльності для АПК;
6) розвиток
міжнародного співробітництва в галузі інновацій.
Інноваційна
діяльність – це важливий важіль, за допомогою якого належить подолати спад
виробництва в АПК, забезпечити його структурну перебудову, наситити ринок
різноманітною конкурентоспроможною продукцією. Створення інноваційної системи в
державі не може бути разовою акцією, а повинно бути системним багаторівневим
завданням, рішення якого вимагає постійної й наполегливої роботи всього
суспільства.
Найважливіша роль в
інноваційній діяльності належить державі. Інноваційна система не формується
спонтанно на основі механізмів саморегуляції, а вимагає активного втручання й
управління цим процесом з боку держави. Інноваційна політика повинна бути
погоджена із загальною економічною політикою держави й формуватися на базі
законів з відповідним матеріально-технічним і фінансовим забезпеченням.
Інноваційна
діяльність підприємств агропромислового комплексу повинна бути підпорядкована
головній меті: максимально повне задоволення вимог споживачів до кількості та
якості виробляємої продукції при мінімально можливих витратах на її розробку та
виробництво з одночасним забезпеченням її безпеки як у виробленні, так і в
споживанні.
Слід зазначити, що
правову складову інноваційної діяльності в Україні регулюють перш за все
Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про
інноваційну діяльність», Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної
діяльності в Україні» та ін.. Зокрема, «технологічне оновлення та розвиток
агропромислового комплексу» на законодавчому рівні визначено стратегічним
пріоритетним напрямом інноваційної діяльності на 2011-2021 роки [2].
Є певні зрушення
також у розвитку інституціонального забезпечення інноваційної діяльності.
Створено, зокрема:
1) Державне агентство
України з інвестицій та інновацій (ДАІІ), яке надає пропозиції щодо поліпшення
ділового та інвестиційного клімату в Україні, налагоджує безпосередні контакти
з інвесторами, сприяє їх діяльності в нашій державі, а також формує базу даних
перспективних інвестиційних та інноваційних проектів, що потребують зовнішнього
фінансування;
2) Український центр
сприяння іноземному інвестуванню («InvestUkraine»). Одне з основних завдань
Центру – сприяння іноземним інвесторам в питаннях взаємодії з органами
виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, супровід інвестиційних
проектів, сприяння захисту прав інвесторів.
У довгостроковому
плані можна прогнозувати безумовну обґрунтованість аграрної політики, орієнтованої
на скорочення витрат на імпорт продуктів харчування і напрямки вивільнення
фінансових ресурсів на модернізацію та оновлення вітчизняного АПК, зміцнення
виробничої та соціальної інфраструктури українського села. Така стратегія з
опорою на власні сили дозволить нашій країні повніше використовувати один з
найпотужніших у світі ресурсних потенціалів для ефективного розвитку свого
аграрного виробництва.
Разом з тим, на
перешкоді інноваційному розвитку постає нестача власних коштів аграріїв для
здійснення інвестиційно-інноваційної діяльності. Отже, основними шляхами
поліпшення інвестиційного процесу в аграрному секторі економіки України є:
створення умов для нагромадження власного капіталу вітчизняних
товаровиробників; залучення зовнішніх інвестицій для розширення аграрного
виробництва на інноваційній основі; оптимізація ефективності використання
наявних продуктивних сил і виробничих відносин; вдосконалення державної
інвестиційної політики [3, с. 81].
Отже, можна зробити
висновок, що на даний час більшість підприємств аграрного сектору чітко
усвідомлюють вагомість і закономірність розширення виробництва та підвищення
рівня прибутковості за допомогою впровадження інновацій. В цій ситуації
визначальне місце належить державній підтримці стратегії інноваційного розвитку,
яка повинна здійснюватися на системній та послідовній основі. Всі учасники
інноваційного процесу повинні бути зацікавлені у поєднанні їх інтересів і
зусиль у створенні і застосуванні нових знань та технологій з метою виходу на
внутрішній та зовнішній ринки з високотехнологічною продукцією.
Список використаних джерел
.1. М.І. Кареба, І.І. Червен //
Вісник аграрної науки Причорномор’я. — Вип. 2 (72). — 2013. — С. 3—10.
2. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні : Закон України
від 08.09.2011 № 3715-VI : за станом на 10.12.2013 р. // Відомості Верховної
Ради. – 2011.
3. Коваль,
О.М. Особливості інвестиційного процесу в агарному секторі економіки України [Текст] / О.М. Коваль // Економіка АПК. —
2010. — № 2. — С. 78—82.
| 
