Радченко Оксана
к.е.н., с.н.с., провідний
науковий співробітник
ННЦ «Інститут агарної
економіки» НААН
м. Київ
традиції та сучасність бюджетної підтримки аграрного сектору СВІТУ ТА україни
Проблема
бюджетної підтримки розвитку сільського господарства наявна у платформі всіх
аграрних реформ, які проводились на Україні, починаючи ще з селянської 1861 p.
та столипінської 1907-1910 рр., а сучасні інституційні засади державної
бюджетної підтримки розвитку кореспондують з міжнародними.
У світі бюджетна
підтримка аграрного сектору визначається як основний показник рівня підтримки
галузі через оцінку підтримки виробників PSE (Producer Support Estimate). Ця методика
застосовується членами Організації Економічного Співробітництва та Розвитку
(ОЕСР) і останнім часом до деяких країн Центральної та Східної Європи і є сумою
здійснюваних в результаті заходів урядової політики трансфертів від споживачів
і платників податків до сільгоспвиробників. В результаті прийнятих заходів
підтримки фермери в розвинених країнах отримують за свою продукцію приблизно в
1,5 рази більше, ніж вони отримували б при вільній конкуренції з світовим
ринком. Пряма підтримка виробників становить приблизно 1/3 від одержуваних ними
ефективних доходів, але із загального обсягу підтримки сільського господарства
на частку бюджету припадає трохи більше 1/2, решта забезпечується заходами
захисту ринку. Загальна підтримка сільського господарства в розвинених країнах
в даний час не перевищує 1,5 % від ВВП [1].
Підтримка
сільського господарства в СРСР здійснювалася за рахунок державного бюджету, в
тому числі і через субсидії споживачам. ОЕСР були зроблені ретроспективні
оцінки для СРСР з 1986 по 1991 р, з офіційним курсом 0,60 крб/дол, і в результаті
процентна оцінка підтримки виробників становила 78%, а коефіцієнт допомоги
виробникам дорівнював 4,52 (ефективні доходи колгоспів і радгоспів оцінені в
4,5 рази вище цін світового ринку). Якщо застосовувати комерційний курс крб. до
долара (1,75), то і тоді % PSE складав до 60%, а сумарна підтримка сільського
господарства сягала 9% ВВП. Оцінка підтримки дореформенного періоду за
методикою Департаменту сільського господарства США (за курсом рубля 2,09) PSE
для СРСР з 15 найважливіших товарах визначений у розмірі 25,5% [1].
У всіх
розвинених країнах два види діяльності виведені зі сфери ринкових відносин -
сільське господарство і наука, як види праці, які забезпечують країну продукцією
і знаннями. Проте, відділ з торгівлі та сільського господарства ОЕСР рекомендує
проведення широкомасштабних сільськогосподарських реформ, мотивуючи це тим, що «задоволення
потреб зростаючого і багатшого світового населення вимагає переходу від спотворюючої
і марнотратної політики минулого до заходів, які поліпшать конкурентність,
дозволяючи фермерам реагувати на сигнали ринку і в той же час забезпечуючи фінансування
необхідних інновацій» [2].
Експерти ОЕСР
у своїй щорічній доповіді "OECD Agricultural Policy: Monitoring and
Evaluation 2013" [2] вказують, що 47 країн-лідерів з виробництва
сільськогосподарської продукції, на які припадає 80% від загального обсягу
доданої вартості в секторі, нарощують обсяги держпідтримки, а близько 1/2
використовуваних субсидій – це підтримка, що спотворює дані про виробництво і
торгівлю (заходи «жовтого кошика»). Рівень такої підтримки у цих країнах становить
в середньому 1/6 валових фермерських надходжень, зокрема у 2012 р. – 17%,
збільшившись на 2% порівняно з 2011 р. У країнах-членах ОЕСР підтримка фермерів
склала 19% надходжень (18 % у 2011 році) .
Експерти
ОЕСР відзначають істотні відмінності в обсягах підтримки між країнами. У той
час як дотації збільшуються в тих країнах, які надають високий рівень субсидій
(Японія 56%, Корея 54%, Норвегія 63% і Швейцарія 57%), вони знижуються в тих
країнах, які надають відносно низький рівень субсидій (Ізраїль 11%, Мексика
12%, США 7%). Критично низький рівень сільськогосподарської підтримки в
Австралії та Чилі (по 3 %), Україні (1,3%) і Новій Зеландії (1%). Підтримка в Росії
в 2012 р. скоротилася з 15,1 до 13,5%, а за рівнем субсидій йде після
Казахстану (14,6%) і Канади (4,3%) і випереджає Мексику (12,3%) і Ізраїль (11,4
%).
Оцінка
розвитку аграрної політики України за міжнародними
порівняннями [4] була наступною. Рівень підтримки виробників варіювався і в
2011-2012 рр. набув низьких значень, порівнюючи з 2000-м роком. Економіка
України долаэ наслідки кризи 2008-2009 рр. При цьому режим жорсткої бюджетної
економії обмежував спектр і масштаб державних заходів у сільському
господарстві. Були прийняті нові програми щодо стимулювання виробництва
тваринницької продукції та зерна, проте з обмеженими бюджетними можливостями їх
фінансування. Аграрна політика полягала в законодавчих ініціативах в області
продовольчої безпеки, сталого ведення сільського господарства та безпеки
харчових продуктів, але вони не мали успішного вирішення.
Продовжувалася
реалізація зобов'язань в рамках СОТ; в 2013 році передбачається введення
кінцевих пов'язаних імпортних тарифів по сільськогосподарських товарах. Проте,
недавнім кроком України був напрямок в СОТ запиту про модифікацію її
зобов'язань за зв'язаних тарифів з метою їх зниження по набору тарифних
позицій, більшість з яких належить до агропродовольчої групи.
Близько 2/3 всього обсягу підтримки виробників надається у формах, що найбільше
спотворюють торгівлю і виробництво, при цьому в бюджетній підтримці домінують
субсидії на використовувані засоби виробництва. Підтримка
виробників (% PSE) була на рівні 1 % в 2010-12 рр. у порівнянні з негативним
рівнем в 9% в 1995-1997 рр. У той період частка підтримки так званого «жовтого
кошика», становила практично весь обсяг підтримки (100% PSE), оскільки
підтримка ринкової ціни була негативною і частково компенсувалася бюджетними
виплатами. З введенням в 2000–х роках платежів на га і на голову худоби він
скоротився до 64% у 2010-2012 рр.
В цілому Україна, як і раніше, стоїть перед необхідністю надання більшої
стабільності та передбачуваності аграрної політики з метою формування більш сприятливого
підприємницького середовища для агробізнесу країни.
Оцінка розвитку аграрної політики за результатами досліджень відділу
податково-бюджетної політики ННЦ «ІАЕ» [3] свідчить, що нинішній рівень
бюджетної підтримки потреб аграрної галузі України відзначається значною
волатильністю (5,7 млрд грн у 2010 р.; 10,4 млрд грн у 2011 р.; 8,5 млрд грн у
2012 р. і 8,7 млрд. грн в 2013 р.). Фактично виділяється менше 50% мінімальної
потреби підтримки, оскільки в найближчі п'ять років необхідно виділяти 20 млрд.
грн щорічно, щоб зробити аграрний сектор провідною бюджетоформуючою галуззю.
Частка
бюджетного фінансування сільського господарства у видатках державного бюджету
постійно знижується і в останні роки становить близько 1,3-1,5%, причому майже
45 % загального обсягу видатків здійснюється зі спеціального фонду, що спричиняє
певну ризиковість виконання запланованих показників фінансування потреб
розвитку галузі. Водночас, в пострадянських країнах зазначений показник
знаходиться на вищому рівні (у Білорусі - 9 %).
З 2012 року
відбувається зміна акцентів державної підтримки із заходів розвитку виробництва
на заходи розвитку інфраструктури аграрного ринку. Зокрема, заплановано
збільшення фінансування витрат Аграрного фонду, пов’язаних із комплексом
заходів щодо зберігання, перевезення, переробки та експорту об’єктів державного
цінового регулювання державного інтервенційного фонду. Одночасно зберігається
тенденція відсутності прямих програм підтримки виробництва в малих формах
господарювання, хоча на їх фінансування закладаються видатки у складі програми
фінансової підтримки.
Щодо
проблем методології та порівняльного аналізу ефективності державної підтримки
розвитку агропромислового виробництва в Україні та у зарубіжних країнах, то вітчизняні
методологічні підходи передбачають врахування обсягів бюджетної підтримки у
відсотках до ВВП згідно ст. 5 Закону про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному
господарстві (1%), чи
видаткової частини бюджету згідно ст. 10 Закону Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років
(5%), за
структурою диспаритету цін на промислову та аграрну продукцію, витрат на
відтворення у галузі (не менше 10% витрат виробництва), у пропорціях до
вартості виробленої продукції певного виду (5%, згідно вимог СОТ).
Таким
чином, поліпшення стану бюджетної підтримки аграрної галузі безпосередньо
пов'язане з реалізацією заходів по вдосконаленню форм підтримки, механізмів
розподілу та освоєння ресурсів бюджетного фінансування, продуманої стратегії
розвитку аграрного сектора. Основними заходами у цьому напрямі є: посилення
регулюючої функції держави та законодавче гарантування ряду принципів для
бюджетної підтримки: стійкості; адресності; гарантованості; рівнодоступності;
відповідності міжнародним зобов'язанням, оскільки формування
бюджету вітчизняної агарної галузі відбувається в руслі єдиної аграрної
політики ЄС.
У методології
оцінки ефективності бюджетної підтримки для аграрного сектора необхідно
врахувати особливості розрахунку витрат на сільське господарство і рівня
підтримки сільгоспвиробників; уточнити бюджетну класифікацію видатків,
виокремивши витрати на галузь, забезпечити можливість розмежовувати трансферти
за типовими кодами бюджетної класифікації на користь сільгоспвиробників та
інших отримувачів тощо.
Список використаних
джерел
1. «Антиколхозный миф» с последующим разоблачением [Електронний ресурс]. — Режим
доступа : http://antisgkm.narod.ru/agric5.htm
(дата звернення: 14.12.2013).
— Назва з екрана.
2.
ОЭСР: страны увеличивают
субсидирование сельского хозяйства, необходимы реформы [Електронний ресурс]. —
Режим доступу : http://ictsd.org/i/agriculture/176279/
(дата звернення: 14.12.2013). — Назва з екрана.
3.
Радченко, О.Д. Методологічне забезпечення
оцінки ефективності бюджетної підтримки аграрного сектору [Текст] // О.Д.
Радченко / Вісник Сумського національного аграрного університету.
Серія: фінанси і кредит. — № 1 (34). — 2013. — 280 с.
| 
