УДК 330.341.1
Довбенко Вячеслав
к.е.н., доцент
Національний університет «Львівська політехніка»
м. Львів
Інвестиційне забезпечення інноваційного розвитку підприємств у трансформаційній економіці
Анотація
У статті розглядаються питання інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку підприємств. У трансформаційній економіці України дані проблеми стоять надзвичайно гостро і вимагають свого вирішення шляхом налагодження ефективної співпраці учасників інноваційного процесу на основі поєднання інтересів сторін.
Ключові слова: інвестиційне забезпечення, інноваційний розвиток, трансфер технологій, відкриті інновації, збалансовані бізнес-екосистеми
Важливість переходу економіки України на інноваційний шлях розвитку порушувалося неодноразово вченими, владою та бізнесом, проте реальних результатів у даному напрямку не вдається досягти вже протягом багатьох років. Тому питання забезпечення переходу на інноваційний шлях розвитку є актуальними для вітчизняних підприємств, перед якими стоять завдання підвищення рівня їхньої конкурентоспроможності.
Інвестування у розвиток економіки має передбачати технологічне оновлення виробництва. Вагомий внесок у вирішення питань інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку зробили Ю.Бажал, І.Бланк, В.Гриньова, П.Перерва, А.Пересада, Й.Петрович, Л.Федулова, Н.Чухрай, а також такі закордонні вчені як П.Друкер, Г.Іцкович, Р.Солоу, Б.Твісс, Г.Чесбро та ін.
Цілями статті є дослідження проблем інвестиційного забезпечення якісного динамічного розвитку підприємств, яке за нинішніх умов може бути успішно здійснене лише на основі інновацій. З даною метою розглянуто підходи до залучення інвестицій в інноваційний процес на основі формування нових відносин на базі сучасної інноваційної інфраструктури.
Світовий досвід економічного розвитку підтверджує провідну роль інновацій у сучасних процесах в економіці. Інновації сприяють проведенню модернізації і структурної перебудови економіки. У Концепції розвитку національної інноваційної системи України зазначено, що непослідовна й неефективна науково-технічна та інноваційна політика призвела до відставання країни у технологічному розвитку від розвинутих країн. «Зменшується кількість інноваційно активних підприємств, гальмується розвиток високотехнологічних галузей… Це призводить до зниження рівня конкурентоспроможності національної економіки» [1].
У книзі «Інноваційна стратегія українських реформ» [2] її автори пропонують для підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки розробити стратегію розвитку країни на основі впровадження новітньої техніки і технологій, основу якої має складати довгострокова інвестиційна політика держави. При цьому слід орієнтуватися на ресурс, який є пріоритетним для розвинутих країн і забезпечує їм стабільний поступальний розвиток. Таким ресурсом є людина-творець – джерело інноваційного розвитку суспільства, яке потребує постійних інвестицій. Україні потрібна стратегія розвитку «на випередження» на основі інвестиційно-інноваційної політики, пріоритетом якої є інвестиції в інновації – інвестиції в людину, науку, техніку і технології.
Дійсно, наукоємність промислового виробництва в Україні є на порядок нижча від рівня розвинутих країн. При цьому майже третина коштів, що витрачаються на інноваційну діяльність, припадає на закупівлю обладнання, а на придбання нематеріальних активів і проведення НДДКР витрати на порядок менші. Таке становище обумовлено як браком коштів, так і відсутністю в останні роки дієвої державної системи стимулювання інноваційної діяльності.
В Україні ще до кінця не сформовану систему підтримки інноваційної діяльності неодноразово змінювали, що завдало шкоди інноваційному розвитку підприємств. Нестабільність законодавства, його різночитання, неефективні важелі підтримки учасників інноваційного процесу, недотримання норм законів бізнесом, використання «тіньових» схем в господарських взаємовідносинах, низький рівень податкової та інноваційної культури зробили легальну інноваційну діяльність невигідною, що спричинило відтік капіталу з даної пріоритетної для національної економіки сфери.
Стан справ в інноваційній сфері діяльності на сьогодні залишається незадовільним, що видно з даних, наведених у табл. 1.
Таблиця 1
Динаміка показників інноваційної діяльності у промисловості України [розраховано на основі даних 3]
|
Показники
|
2007
|
2008
|
2009
|
2010
|
2011
|
2012
|
|
Обсяг фінансування інноваційної діяльності, млрд. грн.
|
10,8
|
12,0
|
7,9
|
8,0
|
14,3
|
11,5
|
|
Частка інноваційно активних промислових підприємств, %
|
14,2
|
13,0
|
12,8
|
13,8
|
16,2
|
17,4
|
|
Частка реалізованої інноваційної продукції, %
|
6,7
|
5,9
|
4,8
|
3,8
|
3,8
|
3,3
|
|
Освоєння виробництва інноваційних видів продукції, найменувань
|
2526
|
2446
|
2685
|
2408
|
3238
|
3403
|
|
Частка власних коштів підприємств у фінансуванні інноваційної діяльності, %
|
73,7
|
60,6
|
65,0
|
59,3
|
52,9
|
63,9
|
Порівняно з розвинутими країнами частка інноваційно активних підприємств є надто низькою, а частка власних коштів підприємств у фінансуванні інноваційної діяльності загалом знижується (окрім 2012 р.), що свідчить про недостатню зацікавленість бізнесу у підтримці інновацій.
Створення наукоємних структур, що спроможні забезпечити розробку конкурентоспроможної продукції і зміцнити позиції вітчизняної економіки на світовому ринку повинно стати пріоритетним державним завданням. Модель «потрійної спіралі» (держава-університет-бізнес) Г. Іцковича передбачає ініціативну роль дослідницького університету, який започатковує співпрацю з бізнесом та підтримує ефективні взаємодії її основних учасників з прицілом на виконання затребуваних ринком досліджень [4].
Спад виробництва у промисловості доводить необхідність стимулювання структурних зрушень, закладення підвалин нової національної економічної моделі розвитку. Пріоритетним завданням державної політики на сучасному етапі має стати модернізація промисловості на основі активізації інноваційних процесів та кращого використання її науково-технологічного потенціалу. Для цього важливо створити сприятливі умови для виробництва інноваційної продукції з високим рівнем доданої вартості [5, с.3]. Вирішення даних завдань змінить структуру економіки на користь високотехнологічних виробництв.
Інституційне забезпечення державної інноваційної політики у промисловому секторі має охоплювати повний інноваційний цикл, сприяючи розвитку основних ланок інноваційного процесу. Державна підтримка інноваційного розвитку має фокусуватися на створенні ефективної системи трансферу технологій задля їх комерціалізації та налагодження промислового виробництва інноваційної продукції, здійсненні організаційної та фінансової підтримки інноваційних підприємств [5, с.21].
Проведення сучасних досліджень вимагає як глибоких міждисциплінарних знань, так і залучення значних ресурсів. Це веде до зростання ролі трансферу знань і технологій. Ефективним способом доступу до зовнішніх знань та їх цільового використання стають відкриті інновації, які зменшують загальну потребу в інвестиціях за рахунок цілеспрямованих та скоординованих зусиль усіх зацікавлених сторін. Новий механізм підтримки сфери НДДКР на принципах відкритих інновацій із масштабним залученням бізнесу має сприяти позитивному ефекту синергії. Складові даного механізму наведені у табл. 2.
Таблиця 2
Складові механізму трансферу знань і технологій (складено автором)
|
Учасники трансферу
|
Елементи інноваційної інфраструктури
|
Основі види трансферу
|
Можливості трансферу
|
Основні вимоги до учасників
|
|
Наука
Бізнес
Держава
|
Університети, дослідницькі фірми
|
Трансфер знань
|
Генерування нових знань, вмінь та навиків
|
Виявлення потреб ринку
Розробка інновацій
Формування збалансованих бізнес-екосистем
Формування
пріоритетів і
цільових програм
|
|
Наукові та технологічні парки
|
|
Бізнес-ангели та венчурні фірми
|
Трансфер технологій
|
Купівля патентів, ліцензій, обладнання, вчених і фахівців
|
|
Бізнес-інкубатори
|
|
Центри трансферу технологій
|
|
Інноваційні кластери
|
Фінансові трансферти
|
Застосування нових знань і технологій
|
|
Технополіси
|
Застосування запропонованого підходу дає можливості цілеспрямованого формування відкритих бізнес-систем із високим рівнем вмотивованості їх учасників за умов підвищення ролі наукової сфери в інноваційному процесі. У результаті з’являється шанс поєднати інтереси компаній (оновлення номенклатури продукції сприяє підвищенню їх конкурентоспроможності), вчених і дослідників (впровадження винаходів і отриманні роялті), інститутів і кафедр (отримання місць практики і робочих місць для випускників, оновлення лабораторної й дослідницької бази), венчурних та інвестиційних фондів (отримання вигід від фінансування перспективних інноваційних проектів).
У статті проведено дослідження питань налагодження процесу інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку підприємств із врахуванням особливостей нинішнього стану економіки країни. Виявлено необхідність зміни підходів до управління процесами пошуку джерел інвестицій на основі налагодження співпраці учасників інноваційного процесу із застосуванням концепції відкритих інновацій та механізму трансферу знань і технологій за умов забезпечення взаємної довіри сторін, що вимагає підвищення рівня інноваційної культури.
У подальших дослідженнях передбачається виявити перспективні можливості нарощування інноваційного потенціалу підприємств за рахунок виходу на світові ринки з новими високотехнологічними продуктами.
Список використаних джерел
1. Про схвалення Концепції розвитку національної інноваційної системи: Розпорядження КМУ від 17.06.2009 р. № 680-р.
2. Гальчинський А. Інноваційна стратегія українських реформ /А.Гальчинський, В.Геєць, А.Кінах, В.Семиноженко. – К.: Знання України, 2002. – 336 с.
3. www.ukrstat.gov.ua
4. Etzkowitz H. The triple helix: university-industry-government innovation / H.Etzkowitz. – Routledge, NY, London, 2008. – 158 рр.
5. Інноваційний розвиток промисловості як складова структурної трансформації економіки України : аналіт. доп. / О.В.Собкевич, А.І.Сухоруков, А.В.Шевченко [та ін.]; за ред. Я. А. Жаліла. – К. : НІСД, 2014. – 152 с.
| 
