УДК: 338.436:330.341.1
Замрига Артур
здобувач
ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААН
м. Київ
РОЛЬ ФІНАНСУВАННЯ В ІННОВАЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ
Анотація
У статті розглянуто роль фінансування в інноваційному процесі. Вибір джерела фінансування та обсяги коштів залежить від конкретного етапу та можливостей учасників інноваційного процесу. Запропоновано ряд джерел фінансування, які враховують особливості національної економіки.
Ключові слова: інноваційний процес, етапи інноваційного процесу, учасники інноваційного процесу, інвестиції, джерела інвестування.
Інноваційний процес на різних його стадіях вимагає значних фінансових вкладень. Кожна стадія інноваційного процесу, в залежності від виконання своїх функцій, потребує певного співвідношення між обсягами їх фінансування. Досвід розвинених країн свідчить, що оптимальним є фінансування в обсязі 15% - на фундаментальну науку, 25% - на прикладну, 60% - на розробки, хоча ці пропорції можуть дещо змінюватися залежно від цілей та типу державної науково-технологічної політики [1]. Фундаментальні дослідження, здебільшого, проводяться за рахунок державного бюджету та безповоротній основі. Прикладні дослідження фінансуються як за рахунок бюджету, так і за рахунок замовників. Оскільки на цьому етапі виникає можливість високих втрат вкладених коштів, то інвестиції носять ризиковий характер. До фінансування залучається венчурний капітал, який активно вкладає свої кошти на всіх етапах комерціалізації інновацій, але найбільше - на етапі створення і впровадження інновацій. Світова практика показала, що в економіці розвинених держав фінансування інноваційного процесу здійснюється на партнерських засадах урядом і приватним сектором.
Для розрахунку обсягів фінансування слід також взяти до уваги співвідношення між витратами на науку та інновації. У країнах Європи таке співвідношення вже є сталим - 1:5. Можна провести розрахунки необхідних витрат на науку в країні, виходячи з нижньої межі світового стандарту витрат на дослідження і розробки у розрахунку на одного науковця. Нині вони становлять у середньому близько 50 тис. дол. США, якщо ж виходити із орієнтирів ВВП і частки бюджетних витрат на науку, то витрати в Україні повинні становити 1,7% ВВП та поступово зростати, для того щоб досягти 3%. Це відповідатиме стандартам фінансування науки, прийнятим у країнах ЄС.
Тобто, для здійснення інноваційного процесу в Україні потрібний "певний критичний обсяг коштів" (не менше 1-2% від ВВП), без якого він не запрацює. Це дуже важливо зрозуміти органам, що фінансують інновації.
Якщо в світовій практиці наявні джерела фінансування інноваційного процесу розглядаються взаємопов’язано, то вітчизняна практика демонструє досить значні особливості, які полягає в наступному:
- структурна перебудова економіки змінила пріоритетність сфер фінансування, в окремих випадках майже повністю витіснивши сферу новаторства;
- серед джерел фінансування інноваційної діяльності переважає частка власних коштів підприємств;
- істотно скоротились централізовані джерела фінансування;
- слабо розвинуті альтернативні варіанти інвестування інновацій.
Джерела фінансування залежать від етапів інноваційного процесу. В процесі руху інноваційного процесу склад учасників і обсяг коштів збільшується, центр тяжіння з вирішення технічних питань переміщується на фінансові проблеми, управління переходить від технічних спеціалістів до підприємців (рис.1).
Рис. 1. Учасники різних етапів інноваційного процесу
Джерело: [2]
Найбільш стійким джерелом інноваційного самофінансування є амортизаційні відрахування, які в обов’язковому порядку і відповідно до установлених норм амортизації нараховуються на всі види основних засобів.
Для високорентабельних підприємств потужним джерелом залучення інвестицій є прибуток, який отримують від усіх видів господарської діяльності.
До власних інвестиційних джерел підприємств також слід віднести пайові, засновницькі та інші внески, грошові і майнові вклади, вклади засновників.
Обмеженість власних коштів для фінансування інноваційного процесу обумовлює необхідність виявлення можливостей і умов мобілізації вільних зовнішніх ресурсів, оскільки без залучення значних обсягів додаткових інвестицій можливості технічного прогресу і заміна старого обладнання стають нереальними.
Одним з можливих шляхів фінансування інноваційних процесів - використання коштів приватних інвесторів (бізнес-янголів). Це забезпечені приватні особи, які інвестують свій капітал, підприємницьке ноу-хау і досвід в новостворені підприємства або в творчі колективи учених і дослідників. Діяльність бізнес-янголів дає можливість вирішувати питання нестачі власного капіталу, але саме головне - управлінських навичок і ділових зв’язків на початкових етапах розвитку молодих наукоємних компаній.
Стосовно України статистичні дані про інвестування з боку неформальних інвесторів, на сьогодні відсутні. Однак можна з упевненістю стверджувати, що такі інвестори є і з розвитком економіки їх кількість зростатиме.
Серед державних інвестицій особливе місце займають бюджетні асигнування, обмежені на сьогодні доходами бюджетної системи. В розвинених країнах бюджетні кошти на розвиток інноваційних процесів досить значні. На сьогодні в Україні існують усі основні види бюджетного фінансування - базове бюджетне, програмно-цільове, а також конкурсне грантове фінансування. Але всі ці інструменти розвинені не однаково, особливо останній.
Іноземні інвестиції в інноваційну діяльність можуть здійснюватись як у формі міждержавних, міжправлінських програм з науково-технічного і економічного співробітництва, так і у формі приватних інвестицій зарубіжних фінансових організацій і підприємців.
Комерційне фінансування умовно можна поділити на три групи. Перша група - це банки, які надають середньо- і довгострокові кредити. Однак внаслідок високих відсоткових ставок за банківськими кредитами, необхідний рівень отримуваного прибутку є нереальним для більшості підприємств. Кредитно-банківська система в Україні на сьогодні не стимулює інноваційний розвиток економіки.
Друга група - стратегічний партнер, який зацікавлений в тому чи іншому бізнесі. Третя - венчурний капітал. В США і Західній Європі венчурний капітал сформував особливий інститут фінансування високоризикових, науковоємних проектів. Венчурне фінансування сприяє зростанню конкретного бізнесу шляхом надання певної суми грошових коштів в обмін на частку в статутному капіталі або пакету акцій з тим, щоб після розширення даного бізнесу, продати свою частку уже за новою ціною. Венчурний інвестор, як правило, не прагне придбати контрольний пакет акцій. В цьому полягає його принципова відмінність від стратегічного інвестора.
Для фінансування інноваційного процесу необхідно залучати порівняно нові для України джерела, серед яких слід виділити:
- лізинг - довгострокова оренда машин та обладнання;
- форвейтинг - фінансова операція, що перетворює комерційних кредит на банківський;
- фрайчайзинг передбачає тиражування інновацій завдяки залученню великого капіталу. Франчайзинг поєднує переваги кредиту і лізингу.
Органічне поєднання інноваційної та інвестиційної діяльності, вкладення дедалі зростаючих обсягів коштів у сучасні інноваційні технології та виробництво інноваційних продуктів слід розглядати як найважливішу передумову ефективного функціонування галузей економіки у відкритому конкурентному середовищі. Тому проблема належного фінансування інноваційного процесу має вирішуватися не лише на засадах самофінансування, залучення приватного, в тому числі й іноземного капіталу, а й з активною участю держави.
Список використаних джерел
- Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник /
О.І. Волков, М.П.Денисенко, А.П. Гречан та ін. - К.: ВД "Професіонал", 2004.- 960 с.
- Бекишев А.Т., Семин К.В., Комаров В.М., Сперанский О.А. Развитие инфраструктуры инновационного комплекса на основе повышения ценности проекта / А.Т. Бекишев, К.В. Семин, В.М. Комаров, О.А. Сперанский // Инновации. – 2006. - №6(93). – С. 47-52.
| 
