УДК 378:331.41
Лаврук Оксана
к.е.н., доцент
Білик Юлія
асистент
Подільський державний аграрно-технічний університет
м. Кам’янець-Подільський
КОМУНІКАТИВНА ПІДГОТОВКА МЕНЕДЖЕРА ЯК ЧИННИК ЙОГО ЕФЕКТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
Анотація
У статті розглянуто сучасні особливості комунікативної підготовки менеджера в контексті підвищення його соціальної компетентності.
Ключові слова: менеджер, компетентність, комунікація, підготовка, управління.
Дослідження теорії і практики довели, що від рівня підготовленості фахівців залежить ефективність формування всіх підструктур професійної діяльності. В сучасних умовах саме комунікабельність та вміння встановлювати контакти багато в чому визначають успішність у збуті продукції, отриманні нових замовлень, що в кінцевому підсумку відображається на успішній діяльності організації. Тому для ефективного здійснення управлінської діяльності потрібні цілком нові особистісні та професійні риси, знання, вміння, навички, властивості, здібності. Сучасна сфера управління відчуває необхідність в спеціалістах, яким притаманні енергійність, ініціативність, активність, економічна підготовленість, творчість, які володіють навичками ефективного управління виробничими, технологічними та людськими ресурсами, для яких характерним є швидке прийняття рішень, оптимальне вирішення керівних завдань, встановлення надійних і довготривалих комунікативних зв’язків з партнерами.
Професійна підготовка в сфері менеджменту повинна включати в себе не лише систему економічних, технічних та інших знань для ефективного здійснення безпосередніх фахових обов’язків. При цьому важлива роль повинна відводиться психологічним дисциплінам, адже діяльність менеджера, в першу чергу, передбачає знання закономірностей поведінки людини, її здібностей, можливостей, бажань. Тому в процесі виконання своїх функціональних обов’язків менеджер повинен зосереджуватись на управлінні «людським чинником», на керівництві працівниками, а все це вимагає практичного застосування теоретичних знань та постійного вдосконалення професійних якостей.
Особливого значення комунікативні здібності й уміння набувають в управлінській діяльності. Кожен керівник повинен досконало володіти мистецтвом комунікації, оскільки до 80% його робочого часу витрачається на ті чи інші види спілкування. Всю діяльність менеджера пронизує комунікація: при доборі кадрів і проведенні співбесід, при вирішенні стратегічних завдань, при проведенні нарад та ділових переговорів, при вирішенні конфліктних ситуацій тощо.
Зміст управлінського спілкування безпосередньо пов’язаний з обміном інформацією, а також організацією керівником взаємодії та взаєморозуміння, які неможливі без сприйняття людьми один одного. Комунікація, будучи також функцією управління, у свою чергу, виступає в якості інтегруючої складової, котра об’єднує ролі управління і спілкування.
Комунікативна діяльність менеджера здійснюється на двох рівнях – вертикальному (в даному випадку мова йде про комунікацію між працівниками, які знаходяться на різних рівнях організаційної ієрархії («керівник – працівник»)), й горизонтальному (комунікація здійснюється між рівними за своїм становищем в організації працівниками («керівник – керівник»)). Як свідчать дослідження, ефективність горизонтальних комунікацій становить 75-85%. Це можна пояснити тим, що працівники, які працюють на одному рівні управління, добре розуміють один одного, тому, що в своїй щоденній діяльності часто вирішують однакові виробничі проблеми.
В той же час, якість вертикальних комунікацій значно нижча за якість горизонтальних. Відомо, що тільки 20-25 % інформації, яка передається від керівника, правильно сприймається і розуміється підлеглими. Зворотний потік інформації – від підлеглих до керівника ще менш ефективний: лише 10 % інформації сприймається керівником. Серед основних причин поганої комунікації слід відзначити наступні: неефективність міжособистісних стосунків, наявність стереотипів мислення, помилки інформаційного повідомлення тощо. Такий стан вимагає від керівника уміння створити при спілкуванні атмосферу рівноправності, взаємоповаги. Це особливо важливо, коли керівник спілкується з молодим, іноді ще недосвідченим працівником, на якого він, у більшості випадків, впливає своїм авторитетом.
Як свідчать дослідження, 73% американських, 63% англійських і 85% японських менеджерів вважають невміння ефективно спілкуватися головною перешкодою на шляху досягнення цілей, які стоять перед організацією. Отже, комунікація є одним з основних факторів ефективної діяльності організацій і від вміння менеджерів здійснювати цей процес залежить не лише зовнішня успішність, але й внутрішня стабільність цієї організації [2].
Відсутність у професіонала спеціальних умінь та навичок у сприйнятті та розумінні зверненого до нього спілкування породжує серйозні труднощі у роботі механізму зворотного зв’язку, що, в свою чергу, призводить до втрати інформації, непорозумінь та конфліктів, спричиняє проблеми з дешифруванням повідомлень, виникнення чуток. Якщо в управлінні виникають умови, які характеризуються неправильною формою управлінського спілкування, то учасники взаємодії можуть демонструвати негативні реакції і їхні подальші стосунки матимуть негативний зміст. Останні вказують на наявність ознак неефективного управління: незадоволеність від приналежності до організації, в якій відбувається процес діяльності; незадоволеність самим процесом роботи; виникнення на різних рівнях інтриг та конфліктів; накопичення невисловлених образ; непевність у стосунках.
Слід також відмітити, що в даний час має місце проблема погіршення взаємовідносин між менеджерами та підлеглими. Основну причину такого явища науковці вбачають в тому, що для більшості людей, зайнятих в сфері виробництва, характерним є скептичне відношення до життя та роботи. Саме тому, багато фірм відкривають курси та випускають посібники з рекомендаціями стосовно методів спілкування та поведінки в організації. В останні роки велика кількість американських корпорацій розробили для своїх працівників усіх рівнів кодекси і настанови з питань етики ділового спілкування. Як свідчать дослідження, 60 % менеджерів фірм мають чіткі письмові правила щодо поведінки керівника із співробітниками, більше 35 % – конкретні інструкції щодо контролю за раціональним використанням робочого часу, а 35 % – правила поведінки з співробітниками, у яких виникли сімейні проблеми [2].
В свою чергу, це стає можливим за умов високої особистісної культури, культури спілкування, моральності, особистої ерудованості, дотримання етичних вимог, норм і стандартів поведінки. Тому поєднання фундаментальних економічних знань з високою психологічною підготовленістю повинно дати студентам таку освіту, яка дозволить їм ефективно здійснювати не тільки основну професійну діяльність в сфері управління, що безпосередньо пов’язана з організацією взаємодії між людьми, а й забезпечить надійний поступ у професійній кар’єрі.
Отже, навчання менеджерів в межах їх психологічної підготовки має вирішувати ряд складних завдань: сприяти соціально-психологічній та комунікативній компетентності; формувати вміння щодо об’єднання та узгодження діяльності колективу; забезпечити високу особистісну стресостійкість та адаптаційну мобільность, емпатійність, впевненость у собі, самостійність та відповідальність.
Таким чином, можна сформулювати основні складові забезпечення соціальної компетентності майбутніх спеціалістів:
- знання особливостей поведінки людей, закономірностей групової сумісної діяльності та стилів керівництва нею, психологічних механізмів міжособистісної взаємодії;
- уміння аналізувати свою діяльність як сукупність конкретних проблемних ситуацій; сприяти ефективній міжособистісній взаємодії, адекватно розуміти індивідуальні особливості та здійснювати спільну діяльність у відповідності з ними;
- здатність до співчуття та співпереживання, адекватної самооцінки.
З огляду на це постає завдання виявляти рівень підготовленості майбутніх менеджерів до професійного спілкування в навчально-виховному процес, об’єктивних і суб’єктивних факторів, які вливають на рівень комунікативної компетентності. При цьому основними чинниками у структурі комунікативних здібностей менеджера виступають чутливість та чуйність до емоційних станів іншої людини, вміння адекватно їх оцінити, комунікабельність, товариськість, емпатія та ін. Саме вони є показниками, які визначають не тільки успішність діяльності спілкування, а й усієї професійної діяльності менеджера. Однією з важливих складових комунікативних здібностей керівника вважається товариськість, яка характеризується легкістю входження в контакт з іншими людьми, відсутністю замкнутості, ізольованості.
Отже, професійна управлінська діяльність менеджера тісно пов’язана з його особистісними рисами та психологічними властивостями, які у своїй сукупності і визначатимуть ефективність його спілкування при виконанні функціональних обов’язків. Тому постає потреба вивчення наявності та рівня розвитку у спеціалістів необхідних індивідуальних особливостей та властивостей для здійснення комунікативної діяльності.
Список використаних джерел
- Орбан-Лембрик Л.Е. Соціально-психологічні основи управлінської діяльності керівника / Л.Е. Орбан-Лембрик // Актуальні проблеми психології. Том. 1.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. – К.: Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, 2001. – Ч.2. – 286 с.
- Щёкин Г.В. Организация и психология управления персоналом: Учебно- методическое пособие / Щёкин Г.В. – К .: МАУП, 2002. – 832 с.
| 
