Архів / Archive

УДК: 631.162: 657.6

Ціцька Надія

к.е.н., в. о. доцента

Львівський національний аграрний університет

м. Дубляни

РЕМОНТ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ЯК ОБ’ЄКТ УПРАВЛІНСЬКОГО ТА ПОДАТКОВОГО ОБЛІКУ

Анотація

Об'єкти і методи обліку витрат та калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг є одним з основних питань управлінського обліку. У статті розглянуто проблемні моменти обліку витрат на ремонт основних засобів, як однієї із складових управлінського обліку.

Ключові слова: основні засоби, капітальний ремонт, поточний ремонт, облік, витрати.

Перехід України на нову систему бухгалтерського обліку, пов’язану із впровадженням національних та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, суттєво вплинув і на організацію і на методику ведення обліку витрат на ремонт основних засобів. Проблеми обліку витрат на ремонт основних засобів досліджують багато вітчизняних вчених-економістів. В спеціальній та економічній літературі висвітлюються проблеми обліку ремонту, відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку та податкового законодавства. Проте, деякі питання залишають невирішеними та потребують подальшого дослідження.

Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств затверджені наказом Мінагрополітики України від 18 травня 2001 р. [1]  визначають, що об'єктом обліку виробничих витрат і визначення собівартості витрат на ремонт основних засобів є поточний і капітальний ремонт будівель і споруд, машин та обладнання, транспортних засобів тощо. Об'єктом калькулювання робіт і послуг є об'єкт поточного і капітального ремонту, одиниця калькулювання – одна одиниця.

Залежно від видів ремонту основних засобів об'єкти обліку витрат на поточний ремонт можуть об'єднуватися у групи однотипного і різнотипного обладнання, окремий інвентарний об'єкт; по капітальному – окремий інвентарний об'єкт,  групи різнотипного обладнання.

З упровадженням національних П(С)БО обліку капітальних інвестицій, в тому числі обліку поліпшення основних засобів, приділяється недостатньо ува­ги. Відсутність у П(С)БО № 7 «Ос­новні засоби» [3] чіткого визначення поняття та складу капітальних інвести­цій призводить до низки питань, які пов'язані з визначенням суті капітального ремонту та відображенням даних витрат на рахунках бухгалтерського обліку. В ньому у загальному вигляді висвітлюється питання обліку витрат на поліпшення основних засобів. Критерієм розподілу таких витрат на капітальні та поточні є можливість цих витрат збільшити майбутні економічні вигоди, первісно очікуваних від використання об'єкта основних засобів.

Більш детально дане питання розкрито у Методичних рекомендаціях із бухгалтерського обліку основних засобів [2], згідно з якими витрати на капі­тальний ремонт можуть відображатися двояко: по-перше, вони можуть відноситися до витрат відповідного періоду, по-друге, вважатися капітальними інвестиціями. Другий варіант використовується, якщо дані витрати можна ідентифікувати з окремою замортизованою частиною основних засобів або, виходячи з ціни придбання об'єкта основних засобів, ці витрати необхідно бу­де провести в майбутньому для доведення об'єкта до стану, придатного для ви­користання .

Ряд провідних вчених економістів пропонують відносити витрати на капітальний ремонт об'єктів ос­новних засобів до витрат операційної діяльності, хоча існу­ють і такі, що пропонують відображати дані витрати у складі інших витрат зви­чайної діяльності.

Не варто погоджуватися з точкою зору щодо визнання всіх ремонтних ро­біт витратами виробництва. Дійсно, поточний ремонт можна вважати витра­тами виробництва, оскільки його проводять без істотного розбирання облад­нання, але якщо здійснюється, наприклад, капі­тальний ремонт, то він є найбільш значним ремонтним заходом, який включає демонтаж обладнання та відправлення його до ремонтного цеху, внаслідок чо­го собівартість капітального ремонту значно більша за собівартість поточного.

З 1 квітня 2011 року – час вступу в дію Податкового Кодексу України, первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що призводить до зростання майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від використання об’єктів у сумі, що перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового періоду з віднесенням суми поліпшення на об’єкт основних засобів, щодо якого здійснювався ремонт на поліпшення. Сума витрат, що пов’язана з ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів, у розмірі, що не перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат того звітного періоду, в якому такі ремонт та поліпшення були здійснені [4].

Практично такий самий розподіл витрат існував і до прийняття даного законодавчого акту. Отже, новий Податковий Кодекс України змін щодо розмежування і списання витрат на ремонт основних засобів не вніс. На нашу думку така, нічим не обґрунтована, штучно нав'язана відсот­кова ставка не може виступати об'єктивним критерієм розмежування витрат на поліпшення основних засобів на капітальні та поточні.

Крім цього, відповідно до нового Податкового кодексу України витрати на ремонт основних засобів не відносять до витрат операційної діяльності, а відображають у складі інших витрат. 

На нашу думку, витрати на капітальний ремонт основних засобів, на відміну від витрат на поточний ремонт не повинні в повному обсязі включатися до собівартості продукції у тому періоді, коли проводився капітальний ремонт, оскільки вони мають різні періоди проведення, причини і характер здійснення, а також сут­тєво відрізняються за своєю вартістю. Такі витрати пропонується обліковувати на спеціальному субрахунку «Капітальний ремонт основних засобів» до ра­хунку 15 «Капітальні інвестиції» і в подальшому списувати за рахунок спеці­ально створеного забезпечення на покриття витрат з капітального ремонту ос­новних засобів або відносити на збільшення первісної вартості відремонтова­ного об’єкта основних засобів.

Список використаних джерел

1. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001 р. № 132 [Електронний ресурс] : Режим доступу http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T312500.html
2. Методичні рекомендації з бухгалтерському обліку основних засобів, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 №561 // Все про бухгалтерський облік - 2003,-№104.- С. 11-36.
3.  Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основних засобів», затверджено Нака­зом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 // Все про бухгалтерський облік, - 2009.-№10. - С. 34-39.
4. Податковий кодекс України : за станом на 1 квітня 2011 р. / Верховна Рада України. [Електронний ресурс] : Режим доступу http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2755-17.
5. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: підручник / Н. М. Ткаченко. – 3-тє вид. допов. і перероб. – К. : Алеута, 2008. – 926 с.