Архів / Archive

УДК 657.421

Дударєва Тетяна

магістрант

Миколаївський національний університет

 імені В.О.Сухомлинського

м. Миколаїв

ІСТОРИЧНІ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Анотація

У статті розглянуто історичні та сучасні підходи щодо трактування поняття «виробничі запаси» у вітчизняній та зарубіжній літературі для поглиблення та уточнення його сутності та здійснено аналіз положень нормативно-правових актів Росії та України щодо обліку запасів.

Ключові слова: матеріальні активи, сучасні тенденції, облік, виробничі запаси, методи оцінки запасів, нормативно-правове регулювання обліку запасів.

У процесі реформування вітчизняної системи бухгалтерського обліку, врахування тенденції до переходу на міжнародні стандарти, змінюються вимоги до обліку ефективності використання виробничих запасів, а також розширюються поставлені перед ним завдання, такі як вирішення питань щодо неоднозначності визначення суті поняття «виробничі запаси», їх класифікації з урахуванням галузевої специфіки. Теоретичні положення і практичні аспекти обліку виробничих запасів обґрунтовані в роботах Ф.Ф.Бутинця, П.С.Безруких, С.Ф.Голова, В.І. Єфименка, А.М. Коваленко, В.М. Костюченка, М.В.Кужельного, В.М. Мурашка, М.С. Пушкаря, В.В.Сопка, Л.І. Слюсарчука, Н.М. Ткаченко та інших дослідників.

Однак, враховуючи кризові тенденції розвитку світової і національної економіки необхідно визначити склад і місце запасів в структурі об’єктів обліку підприємств та проаналізувати методи оцінки запасів на потреби різних груп користувачів.

Метою статті є дослідження щодо трактування визначення «виробничі запаси» у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, а також застосування методів оцінки вибуття виробничих запасів в сучасних умовах та здійснити аналіз положень нормативно-правових актів Росії та України щодо обліку запасів, порівнявши їх з відповідними положеннями міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

В економічній літературі поняття «виробничі ресурси» з’явилося в 70-80-х роках минулого століття [1;2]. Зокрема, під «виробничими ресурсами» вчені розуміють суму складових ресурсів основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів. Термін «запаси» у вітчизняній літературі з’явився із затвердженням Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 [3]. До впровадження стандартів термінологія мала різну назву, а саме товарно-матеріальні цінності, предмети праці, засоби праці, матеріальні ресурси, виробничі ресурси.

Застосування терміна «матеріально-виробничі запаси» пов’язано з певними суперечливими моментами, адже матеріальними запасами є не тільки предмети праці, але й засоби праці. Тому це поняття є ширшим, адже охоплює усі активи, що мають матеріальну форму та використовуються у виробничому процесі. Терміни «товарно-матеріальні активи» і «товарно-матеріальні запаси» не прийнятні для застосування з причини охоплення ними активів, що мають матеріальну форму, які можуть бути як оборотними, так і необоротними. При цьому акцент робиться на можливість продажу таких активів.

Термін «товарно-виробничі запаси» відображає характерні властивості матеріальних елементів виробництва, основне призначення яких – обробка у процесі виробництва, формування основи виробів, при цьому враховується можливість перебування їх у складі резервів у вигляді виробничих запасів на складі або готових виробів (товарів), що перебувають на складах [4]. Використання цього терміна викликає певні протиріччя, які пов’язані з тлумаченням його в довідковій літературі. Так, більшість авторів під терміном «запаси» розуміють резерв матеріальних ресурсів, які не використовуються в поточній діяльності підприємства і призначені для забезпечення безперервності процесу виробництва, зберігання на випадок необхідності. Тобто, поняття запасів є досить специфічним. Не зважаючи на те, що термін «товарно-виробничі запаси» є найбільш прийнятним у застосуванні для розкриття сутності предметів праці, їх окремих характерних особливостей, з прийняттям П(С)БО термін «запаси» увійшов до широкого вжитку.

Так, П(С)БО 9 «Запаси» [3] об’єднує основні складові оборотних матеріальних активів, відповідно до п. 4 якого «запаси – активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством». Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» [5], активи – це ресурси, контрольовані підприємством внаслідок минулих подій, використання яких очікується призведе до отримання економічних вигод у майбутньому внаслідок будь-якого використання такого запасу. Проте такого поняття, як «виробничі запаси» П(С)БО 9 не містить, хоча у складі запасів виділяють сировину, матеріали і допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, які призначені для виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва і адміністративних потреб.

Враховуючи той факт, що всі підприємства активно інтегруються в систему міжнародних економічних відносин доцільно розглянути підходи до оцінки вибуття виробничих запасів як в Україні, так і в Росії, а також проаналізувати відповідні принципи оцінки запасів, що наведені в міжнародних стандартах бухгалтерського обліку. Проведемо порівняння методів оцінки вибуття запасів, зазначених в П(С)БО 9, МСБО 2 та ПБО 05/01 (Росія) (табл. 1).

Зазначимо, що в Україні облік запасів здебільшого побудований на схожих принципах із тими, що викладені в МСБО 2 "Запаси". У Росії підходи до оцінки та обліку виробничих запасів дещо інші. Розглянемо декілька з них. Так, на відміну від України, в Росії використовується чотири методи визначення собівартості запасів: за собівартістю кожної одиниці; за середньою собівартістю; за собівартістю перших за часом придбання матеріально – виробничих запасів (метод ФІФО) та за собівартістю останніх за часом придбання (метод ЛІФО).

Таблиця 1

Порівняльна характеристика відмінностей положень з обліку запасів

Використання методу ЛІФО під час оцінювання запасів є невід’ємною відмінністю в обліку запасів в Україні і Росії. Оцінку за методом ЛІФО вилучено з П(С)БО 9 "Запаси". На даний момент цей метод не може використовуватись для здійснення оцінки запасів, за якою вони відображаються у фінансовій звітності України. Можливо його вилучення було поспішним. Адже використання даного методу на практиці забезпечує відображення реальної вартості запасів саме в умовах нестабільності економіки. Даний метод оцінки запасів заснований на використанні в обліку останньої ціни їх придбання за принципом "останній прийшов – перший пішов". На відміну від методу ФІФО (заснованому на принципі "перший прийшов – перший пішов"), метод ЛІФО дозволяє одержати реальну оцінку активів в умовах інфляції та ефективніше управляти вартісною формою руху запасів. Крім того, оцінка вибуття запасів за поточною (ринковою, що склалася на певний момент) вартістю дає змогу підприємству в умовах зростання цін поповнювати свої запаси, не шукаючи додаткових джерел поповнення оборотних коштів [4].

Таким чином, узагальнюючи думки різних науковців, ми вважаємо, що суть виробничих запасів як об’єкта обліку полягає у наступному: виробничі запаси – це сукупність предметів праці, які знаходяться на підприємстві у вигляді складських запасів основних та допоміжних матеріалів, а також палива, запасних частин, зворотних відходів, тари та інших матеріалів, які призначені для використання як у виробничому процесі так і для будь-яких інших потреб підприємства за умови їх повного споживання у одному операційному циклі.

Сьогодні можна застосовувати декілька методів оцінки запасів, кожен з яких має свої переваги та недоліки. Дуже важливо обрати той метод, який дозволяє найточніше провести оцінку з урахуванням інтересів власників підприємства та специфіки виробничої діяльності. В бухгалтерському обліку дуже важлива не кількість методів оцінки запасів, а їх безперечно позитивний вплив при прийняття рішень щодо ціноутворення на вироблену продукцію та оцінку фінансових результатів діяльності суб’єкта господарювання.

Список використаних джерел

1. Багрій П.І. Економічний словник / П.І.Багрій, С.І.Дорогунцов.– Гол. ред. Українська Радянська енциклопедія Академії наук УРСР, 1973. – 621 с.

2. Бородкин А.С. Учет в объединении и предприятии / А.С.Бородкин, М.А.Шевчук.– К.: Техника, 1978.–174 с.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99р. №246. // Електронний ресурс / Верховна Рада України Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

4. Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика: навчально-практичний посібник / Н.І.Верхоглядова, В.П.Шило, С.Б.Ільїна та ін. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 536 с.

5. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р, №996-ХIV зі змінами і доповненнями // [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим  доступу: http://zakon.rada.gov.ua