Архів / Archive

УДК 336.7

Ігнатишин Марія

к.е.н., доцент

Мукачівський державний університет

м. Мукачево

Фінансовий сектор як основний елемент національної економіки України

Анотація

В даній  роботі досліджено тенденції фінансового сектору як основного елементу національної економіки, здійснений аналіз складових фінансового середовища та чинників його розвитку, визначені проблеми та ризики фінансової глобалізації.

Ключові слова: фінансовий сектор, фінансова глобалізація та сегменти, світове господарство.

Економіка будь-якої країни як системний об'єкт дослідження має певну структуру, тобто сукупність елементів або підсистем і зв'язків між ними, якій притаманні ознаки цілісності.

Оскільки ефективний розвиток національної економіки є можливим тільки у разі забезпечення оптимальної відповідності певних співвідношень вимогам об'єктивних економічних законів, зокрема вартості, попиту й пропозиції, то проблема підтримання й забезпечення оптимальної пропорційності, збалансованості національної економіки є центральною проблемою як теорії, так і практики регулювання економіки, структурної політики держави.

Дослідження з даної проблематики присвячені статті таких науковців, як  А.Гальчинський, П.Гайдуцький, Л.Бакаєва, А. Філіпенко,  В.Ходаківська  та ін..

Фінансовий сектор – один з найважливіших елементів національної економіки де відбувається формування та розподіл фінансових ресурсів, які пов'язані з діяльністю фінансових установ.

Під фінансовим сектором розуміється фінансовий ринок, який забезпечує накопичення і розподіл інвестиційних ресурсів, взаємодію виробників та споживачів фінансових послуг за правилами, визначеними державою та її регуляторними органами.

Складовими фінансового ринку виступають грошово-кредитний ринок, страховий ринок, фондовий ринок.

Фінансовий ринок є похідною трансформаційних процесів і повинен бути створений відповідно до таких критеріїв, як відкритість, справедливість і необоротність. Він повинен управляти потоками інформації, заохочувати тих, хто виконує правила, карати порушників і гарантувати кожному інвестору, що він може розбагатіти чи збанкрутувати на зовсім рівних умовах з усіма іншими.

Розвинені фінансові ринки відображають стійке економічне зростання, відносно однорідний розвиток галузей та регіонів, низькі темпи інфляції, розумні режими оподаткування, стабільну законодавчу базу, сприятливий політичний клімат у країні та певний баланс фінансово-економічних інтересів у суспільстві [1].

Для нормального функціонування економіки постійно необхідна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між її сферами і секторами. Мобілізація та розміщення цих ресурсів можуть бути виконані за допомогою бюджету, що мобілізує ресурси через податки і розміщує їх відповідно до потреб уряду; фінансового ринку, що мобілізує заощадження на добровільних засадах і надає позички чи інвестиції, реагуючи на ринкову ситуацію.

Схема створення та використання валового національного продукту (ВНП) дозволяє виявити фактори, що обумовлюють розвиток ринкової фінансової системи, а отже, і можливості економічного зростання[2].

ВНП = Споживання + Інвестиції + Держвитрати + Сальдо зовнішньої торгівлі:

(Y)=(C) + (I) + (G) + (X– M)                                                                     (1)

Споживання = ВНП – Податки – Заощадження:

(C) = (Y) – (T) – (S)                                                                                (2)

Баланс державного бюджету: G = T.

Торговельний баланс: Х =М.

Звідси: Y = (Y – T – S) + I + G + (X – M)                                                (3)

S + T =I + G (X – M)                                                                               (4)

S = I + (G – T) + (X – M)                                                                         (5)

S = (X – M) = (G – T)                                                                              (6)

Таким чином, можливості економічного зростання (інвестування) залежать від заощаджень, сальдо торговельного балансу, збалансованості державного бюджету.

Бюджет та фінансовий ринок не діють ізольовано, бо, з одного боку, уряд досить часто звертається до фінансових ринків за грошовими ресурсами, а з іншого – «доводить» ресурси до приватного сектора через фінансові інститути (державні позики, державні облігації). Але уряд несе головну відповідальність за створення середовища, яке буде сприяти ефективному розвитку фінансових систем.

Розпорошення державного регулювання і нагляду унеможливлює комплексний підхід до розвитку ринку як цілісної системи та не дозволяє забезпечити  ефективного контролю за діяльністю фінансових конгломератів та консолідованого нагляду за професійними учасниками  різних сегментів ринку. Це в свою чергу зумовлює фрагментарність розвитку ринку, тінізацію та криміналізацію діяльності на ньому, а також надмірного витоку капіталу з країни [1].

Так за даними Держкомстату станом на 31 грудня 2013 р. обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу) з України в економіку країн світу  становив 6575,3 млн.дол., у т.ч. у країни ЄС – 6060,7 млн.дол. (92,2% загального обсягу), у країни СНД – 412,5 млн.дол. (6,3%), в інші країни світу – 102,1 млн.дол. (1,5%)[4].

На сьогодні новітні процеси, що відбуваються останнім часом, у світовому господарстві особливо виразно проявилися у фінансовому секторі.

Змінам піддається й саме фінансове середовище. Основні ознаки трансформаційних процесів фінансового простору наведено на рис.1:

Рис. 1.Основні ознаки трансформаційних процесів фінансового простору

Сьогодні в Україні однією з головних проблем економічного розвитку є нерозвиненість та недосконалість фінансової системи. Оскільки сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною і неоднозначною, проблема пошуку шляхів її стабілізації залишається досить актуальною. Це проявляється в низькому рівні капіталізації банків України, а як наслідок, свідчить про їхню низьку конкурентоздатність з іноземними банками, число яких на українському фінансовому ринку поступово збільшується [2].

Водночас в умовах структурно-технологічної незбалансованості економіки, монополізації виробництва, катастрофічної зношеності основних фондів, посилення інфляції відбувається активна диференціація платоспроможного попиту: основна маса нагромаджень сконцентрована у фінансовому секторі економіки й підприємств нефінансового сектору, що спеціалізуються у сфері обміну [3].

На основі проведено дослідження можна зробити узагальнюючий висновок, що для підвищення дієвості фінансової системи необхідно терміново впроваджувати елементи фінансової і стабілізаційної політики, пріоритетними напрямками якої мають бути: оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади; розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти; заохочення комерційного кредитування суб’єктів господарської діяльності; заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки; цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку.

Список використаних джерел

1. Гайдуцький, П. І., Паливода, К.В. Глобалізація економічної рецесії та фінансової нестабільності [Текст] / П. І. Гайдуцький, К. В. Паливода// Фінанси України. – 2008. - № 1. – С.24 – 32.
2. Бураковський, І. В. Глобальна фінансова криза: уроки для  світу  та України [Текст] / І. В. Бураковський, О. В. Плотніков. – Харків: Фоліо, 2009. – 299 с.
3. Луцишин, З.О. Сутність і тенденції розвитку світового фінансового середовища[Текст] / З. О.Луцишин //Вісник НБУ.- 2001.– № 4. – С.49 – 50/
4. Ходаківська В.П. Економічна сутність фінансового ринку та методологічні підходи щодо аналізу механізму його територіальної організації // Науковий вісник: Зб. наук. пр. УФЕІ –Ірпінь, 1997. -Вип.2. -С.122-131.
5. Держкомст України [Електронний ресурс] – Режим доступу http://www.ukrstat.gov.ua