Архів / Archive

Гарасим Петро

д.е.н., професор

Лобода Наталя

к.е.н., доцент

Гарасим Микола

к.е.н., доцент

Львівська державна фінансова академія

м. Львів

ОБЛІКОВА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА ВІТЧИЗНЯНІ ПЕРСПЕКТИВИ

Важливим показником, що характеризує роботу підприємства і конкурентоспроможність його продукції, є її собівартість. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення і фінансовий стан суб’єкта господарювання взагалі. Як правило, в структурі собівартості продукції виробничого підприємства найбільшу питому вагу займають витрати виробничих запасів, тобто матеріальні витрати. Розвитку теорії та практики обліку виробничих запасів, забезпеченню його інформаційної бази сприяли праці таких вчених як: Ф. Бутинець, В. Завгородній, П. Куцик, В. Сопко, Л. Сук, П. Саблук, О. Чабанюк та інших. Однак ряд проблем організації та методики обліку виробничих запасів потребують подальших досліджень та наукових розробок.

Ефективність використання запасів підприємства є важливою передумовою організації обліку запасів, адже вона впливає на точність фінансових результатів підприємства. В Україні, як і в більшості інших країн світу, ефективність використання запасів оцінюють за фактичними витратами на їх придбання на момент отримання або використання запасів під час виробництва. У зарубіжній практиці до собівартості запасів не включають витрати, які не будуть відшкодовані покупцями. Незважаючи на можливість точного підрахунку запасів у залишку, майже неможливо при великих обсягах точно встановити, які саме запаси, за якою ціною придбання знаходяться у залишку або були списані на собівартість реалізації протягом звітного періоду та за якою вартістю. Облікова практика західних компаній базується на припущенні, що придбання і реалізація (випуск у виробництво) запасів трактується як потік вартостей (cost flow), а не як потік фізичних одиниць (goods flow). Це означає, що при списанні товарно-матеріальних цінностей пріоритет надається відображенню вартості без забезпечення абсолютної відповідності її величини фактичному фізичному руху ресурсів. Для ефективного здійснення господарської діяльності підприємства необхідно вирішити проблему вибору методу оцінки вибуття запасів. Положення щодо обліку запасів згідно з П(С)БО 9 "Запаси" та МСБО 2 "Запаси" мають деякі розбіжності. Для розуміння відмінностей у методах обліку запасів нашої країни та країн світу, слід надати порівняльну характеристику обліку запасів згідно з П(С)БО № 9 "Запаси", МСБО № 2 "Запаси" та ARB № 43, US GAAP (табл. 1).

Таблиця 1

Порівняльна характеристика відмінностей положень з обліку запасів

Перший метод оцінки згідно з П(С)БО 9 "Запаси" – метод оцінки за ідентифікованою собівартістю застосовується відносно вибуття запасів, які не можна замінити або тих, що відпускаються для спеціальних замовлень, проектів або, коли їх первісна вартість визначена з ідентифікованої вартості. Оцінювання за середньозваженою собівартістю ґрунтується на допущенні, що кожна одиниця запасів даного періоду має однакову середню вартість. Даний метод доцільно використовувати на підприємстві, оскільки за його допомогою вирівнюється значення показника собівартості реалізованої продукції при непередбаченому зростанні закупівельних цін, виключається також потреба попартіонного обліку закупівельних цін на реалізовану продукцію, спрощується процедура обліку. Метод ФІФО – припускає, що оцінка залишку запасів та їх вибуття за період ставиться в залежність від послідовності їх надходження (покупки). Цей метод є найбільш надійним для реальної оцінки залишку запасів, оскільки його використання наближує вартість запасів на дату балансу до ринкових цін, тому більш достовірно відображається вартість активів підприємства. Основним його недоліком є вплив зовнішніх факторів економічного життя держави на показник прибутку підприємства. Оцінювання за нормативними витратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції, які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Використання методу нормативних витрат на підприємстві, з одного боку, спрощує процедуру обліку й оцінки запасів, а з іншого – для встановлення нормативних цін відділ закупівель повинен постійно відслідковувати коливання ринкових цін на запаси, що спричинює додаткові витрати. Такий метод, є надзвичайно ефективним для підприємств, що займаються великосерійним та масовим виробництвом. Метод роздрібних цін застосовується підприємствами роздрібної торгівлі для оцінки великої кількості одиниць запасів, що швидко змінюються і забезпечують однакову норму прибутку та для яких неможливо застосовувати інші методи визначення собівартості. В США цей метод використовується для обліку всіх запасів, що котируються на активному ринку. Метод ЛІФО в Україні в обліку не використовується. Але його розуміння необхідне для оперування даними з обліку запасів в іноземних підприємствах (США, Росія тощо), а також для управлінського обліку. Цей метод заборонений у ряді країн, у тому числі у Великобританії, Швеції, Швейцарії, Сінгапурі, Австралії. З 2005 року використання метода ЛІФО заборонене в Україні. Тим не менш, метод ЛІФО має переваги перед розглянутими методами, зокрема ФІФО, у тому, що метод ЛІФО найкраще забезпечує дотримання принципу відповідності доходів і витрат; при будь-яких коливаннях цін собівартість реалізації, приблизно відповідає рівню цін на момент продажу.

Сьогодні можна застосовувати декілька методів оцінки запасів, кожен з яких має свої переваги та недоліки. Дуже важливо обрати той метод, який дозволяє найточніше провести оцінку з урахуванням інтересів власників підприємства та специфіки виробничої діяльності.

На основі вищевикладеного, можна зробити висновок, що в сучасних умовах розвитку та виробництва організацій проблема визначення забезпеченістю матеріальними ресурсами є дуже важливою. Необхідно своєчасно визначити необхідність у забезпеченості виробничими запасами для того, щоб попередити та ліквідувати негативні фактори впливу на діяльність організації, а в подальшому, внаслідок раціонального та ефективного використання всіх матеріальних ресурсів, забезпечити інтенсифікацію, розвиток виробництва, що приведе до підвищення ділової активності підприємства.