Ільчук Олена
к.е.н., доцент
Львівська комерційна академія
м. Львів
ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ
Останнім часом загострення кризової ситуації в країні призвело до зростання попиту населення на соціальні послуги. Однак, досліджуючи стан та обсяги надання таких послуг, слід відзначити їхні особливості, які значною мірою впливають на якість та кількість їх надання та, відповідно, задоволення попиту в них.
В першу чергу слід виокремити контингет споживачів соціальних послуг. Серед них, як правило найбільш незахищені верстви населення: одинокі або багатодітні матері, діти, що виховуються в інтернатах, особи, які перебувають за межею бідності, інваліди, та інші групи осіб, що потерпіли від наслідків техногенних аварій та стихійних лих.
Однак, досліджуючи характер соціальних послуг, зазначимо, що вони надаються у вигляді соціальної допомоги допомоги, яка носить здебільшого фінансовий характер, який не лише не забезпечує потребуючих відповідного рівня життя, але й ускладнює процес її надання через велику кількість формальних вимог.
Водночас тільки одних високих рівнів державних витрат на соціальний захист недостатньо для формування ефективних соціальних та економічних стабілізаторів і зменшення масштабів бідності населення та нерівності в суспільстві. В умовах економічної кризи, бюджетного дефіциту та політичної нестабільності і високого рівня бідності необхідність повної реалізації принципу адресності стає все більш нагальною. У зв’язку з цим, Міністерство соціальної політики України розробило Державу цільову соціальну програму подолання та запобігання бідності на період до 2015 року, основною метою якої є зменшення кількості бідного населення серед працюючих, сімей з дітьми, особливо багатодітних, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, безпритульних дітей, безробітних, інвалідів, пенсіонерів, бездомних осіб, в сільській місцевості та запобігання хронічній бідності.
Однак, здійснюючи моніторинг існуючих стратегій соціально-економічного розвитку слід врахувати, що не лише держава надає соціальні послуги, але й велика кількість неурядових громадських організацій причетна до надання соціальної допомоги та соціальних послуг. При цьому варто враховувати особливості взаємного впливу механізму накопичення соціального капіталу та функціонування державних інститутів з метою стимулювання формування необхідних суспільних, міжособистісних зв’язків, довіри в суспільстві, розвитку нових прогресивних форм публічно-приватної взаємодії.
Незважаючи на те, що в Україні існує розгалужена система соціального захисту населення і, за класифікацією МОП, наша держава включена до групи країн з повним соціальним забезпеченням, в системі соціальних послуг все ж існує велика кількіть невиріених питань, які не сприяють накопиченню соціального та людського капіталу. До основних з таких проблемних питань розвитку системи надання соціальних послуг відносять:
- нерівномірність розташування суб’єктів надання соціальних послуг (концентрація у великих містах, стаціонарних закладах);
- розширення груп населення, які потребують соціальних послуг, зокрема підвищидась кількість внутріщніх мігрантів, які мігрували із зони АТО та потребують не лише фінансової допомоги, але і соціальної адаптації;
- фінансові, територіальні та бюрократичні бар’єри доступу до соціальних послуг та їхня низька якість;
- відсутність можливості вибору послуги та постачальника;
- значну фрагментацію підпорядкування соціальних послуг серед різних структур. До факторів, що ускладнюють функціонування системи соціального захисту в Україні, можна віднести відсутність стандартів якості соціальних послуг; надмірну залежність органів місцевого самоврядування від рішень органів державного рівня; неузгодженість різних нормативно-правових актів, які регулюють надання соціального захисту та соціальної допомоги;
- негнучкість, нераціональність механізмів фінансування окремих програм соціального захисту населення;
- відсутність механізмів оцінки потреб бенефіціарів у послугах.
Зважаючи на вищевикладене, відзначимо, що доречною стане оптимізація сектора одержувачів послуг за рахунок розвитку механізмів їх самозабезпечення; формування переліку диверсифікованих форм надання соціальних послуг на основі активного залучення недержавного сектора, а також розширення можливостей громадян при виборі суб’єктів надання послуг; оцінка ризиків проведення реструктуризації системи надання соціальних послуг з позицій її ефективності в цілому, а також в частині залучення бізнесу та некомерційних недержавних організацій, зокрема, розробка та впровадження системи компенсації споживачам за соціальні послуги, які споживачі не можуть отримати за місцем проживання; впровадження пілотних проектів модернізації системи надання соціальних послуг, починаючи з регіонального та місцевого рівнів.
Зважаючи на існуючі тенденції у діючій системі надання соцільних послуг в Україні, існує об’єктивна необхідність розробки організаційно – економічних засобів підвищення якості соціальних послуг та усунення бар’єрів, що стримують їх впровадження. Стратегічними орієнтирами державної соціальної політики в цьому напрямі вбачається впровадження єдиних гарантованих державою стандартів якості надання таких послуг, вироблення централізованого підходу до визначення потреби в соціальних послугах і формування мережі соціальних служб, розробку методики проведення оцінки потреби у соціальних послугах, створення системи управління якістю соціальних послуг на державному, місцевому рівні та на рівні соціальних служб.
| 
