Архів / Archive

Томашик Ліліана

к.е.н., доцент

Львівська комерційна академія

м. Львів

РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МОНОПОЛІЙ В УКРАЇНІ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Антимонопольне право України є одним із регуляторів господарської діяльності, об'єктом якого є суспільні відносини в економічній сфері, пов'язані з питаннями конкуренції і монополії. Антимонопольне право застосовує різноманітні методи правового регулювання, характерні для різних галузей права: цивільно-правовий метод дозволів (диспозитивний метод) і метод імперативних приписів, характерний для адміністративного права та інших публічно-правових галузей права. Тому конкурентне (антимонопольне) право належить до комплексних галузей законодавства, що регулює ринкову, господарську діяльність.

На сучасному етапі державне регулювання здійснюється передусім через антициклічну, регіональну, інвестиційну, амортизаційну, структурну, грошово-кредитну, фінансово-бюджетну, антиінфляційну, валютну, митну, цінову, соціальну, екологічну та інші форми економічної політики. Основним з елементів господарського механізму на сучасному етапі розвитку суспільства є державне регулювання конкурентної політики. Регулювання конкурентної політики передбачає комплексне управління конкурентоспроможністю держави та її суб’єктів з допомогою нормативно-правових та інституціональних методів.

Набір і характер механізмів, які практично використовують у державному управлінні, обумовлюється політичним режимом держави, в якому втілюються засоби та методи здійснення політичної влади, визначаються необхідні та можливі управлінські дії.

Антимонопольне законодавство України розроблене на основі європейських антимонопольних законів, а його прийняття та застосування є частиною зусиль України інтегруватися у західні ринки. Зокрема, Україна має намір приєднатися до Європейської Спільноти, а однією з умов приєднання є запровадження ефективного правового та організаційного механізмів антимонопольного регулювання. Правовий механізм передбачає розроблення, вдосконалення та прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів. Організаційний механізм пов'язаний із системою інституцій (державних органів та суспільних організацій), що забезпечують дотримання, виконання конкурентного законодавства і розподіляє основні функції між різними типами цих інститутів.

На сьогодні питання регулювання діяльності суб’єктів господарювання, які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії, та діяльності суб’єктів господарювання, що діють на суміжних ринках, визначено Конституцією України, Господарським кодексом України, Законами України “Про природні монополії”, “Про ціни і ціноутворення”, “Про захист економічної конкуренції”, “Про житлово-комунальні послуги”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, “Про телекомунікації”, “Про електроенергетику”, “Про теплопостачання”, “Про нафту і газ”, “Про поштовий зв’язок”, “Про місцеві державні адміністрації”, “Про управління об’єктами державної власності” та іншими нормативно-правовими актами.

Правові та інституційні засади здійснення управління сферою монополій визначено низкою законодавчих актів. Основними з них є: Конституція України (ст. 42), Закон України “Про Антимонопольний комітет України”, Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, Закон України “Про захист економічної конкуренції”. Система цих законів містить комплекс офіційно задекларованих пріоритетів держави, правових механізмів та набір адміністративних заходів, спрямованих на забезпечення стабільного функціонування та вільного розвитку ринкових сил в економіці.

Конституція України (ст. 42) гарантує “право на підприємницьку діяльність”, забезпечує “захист конкуренції у підприємницькій діяльності” та забороняє “зловживання монопольним положенням на ринку, незаконне обмеження конкуренції та нечесну конкуренцію” [1]. Окреме положення в тій самій статті проголошує, що “держава захищає права споживачів”. Згідно з преамбулою Закону України “Про захист економічної конкуренції”, він “визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму” і таким чином, “спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин”. У статті 1 Закону “економічна конкуренція” визначається як “змагання між суб’єктами господарювання” з метою, щоб жодна компанія не могла диктувати ринкові умови, а споживачі і суб’єкти господарювання мали можливість вибирати між продавцями та покупцями [2].

Перший конкурентний закон України “Про обмеження монополізації та попередження недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” був прийнятий у період формування держави в лютому 1992 р. разом з багатьма іншими законами, які мали забезпечити сприяння приватній господарській діяльності та контроль за нею. У законі 1992 р. не йшлося про створення органу захисту конкуренції. Антимонопольний Комітет України був створений законом, що набув чинності у 1993 р. [3]. У 1996 р. положення про недобросовісну конкуренцію були розширені та перенесені до окремого Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” [4]. У 2001 р. невідповідність закону про конкуренцію 1992 р. стала достатньо очевидною для того, щоб спричинити його скасування та прийняття існуючого Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

Закон “Про захист економічної конкуренції”, що набрав чинності у березні 2002 р., створений за зразком європейських конкурентних законів та відображає інтерес України до інтеграції в західні ринки. Цей самий інтерес спричинив значні зміни в інших частинах правової системи України, спрямовані на задоволення вимог, пов’язаних зі вступом до Світової організації торгівлі.

Що стосується ЄС, то у 1994 р. між Європейським Союзом та Україною була підписана Угода про партнерство та співробітництво (УПС), що набула чинності у березні 1998 р. УПС вимагає, щоб Україна поступово наблизила свій правовий режим до режиму ЄС, у тому числі у конкурентній сфері. Євроінтеграційні намагання України активізувалися після Помаранчевої революції. Так, у лютому 2005 р. Україна ухвалила трирічний План дій для впровадження УПС та отримала згоду ЄС на початок переговорів про зону вільної торгівлі та розширену УПС після вступу України до СОТ [5].

Отже, антимонопольне регулювання покликане попередити порушення антимонопольного законодавства, а з третього, навпаки, – таке регулювання необхідне лише при настанні відповідної події, яка зумовлює необхідність її коригування чи усунення. Крім того, всі наведені трактування певним чином ототожнюють антимонопольне регулювання з економічним регулюванням ринків.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254.
2. Про захист економічної конкуренції [Електронний ресурс] : закон України від 11.01.2001 № 2210-III  – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/ show/2210-14.
3. Про Антимонопольний комітет України [Електронний ресурс] : закон України від 26.11.1993 № 3659-XII. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3659-12.
4. Про захист від недобросовісної конкуренції : закон України [Електронний ресурс] від 07.06.1996 № 236/96-ВР. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/236/96.
5. Конкурентне право та політика в України [Електронний ресурс] / Огляд ОЕСР.– Режим доступу : www.oecd.org/regreform/sectors/41165982.pdf‎.