Гавриш Віра
к.е.н., доцент
Гулько Лариса
к.е.н., доцент
Хмельницький національний університет
м. Хмельницький
СТРУКТУРНЕ РЕФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ: ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ
Національна економічна система має складну структуру, яка формально становить динамічну взаємодію та залежність окремих сегментних ринків та їх елементів. Внаслідок структурних зрушень може відбуватися швидке зростання виробництва, зайнятості і добробуту населення.
Серед багатьох факторів формування тенденцій розвитку економіки України вагому роль відіграють структурні диспропорції, які нагромаджувались роками внаслідок нерівномірного розподілу ресурсів і політики пріоритетного розвитку окремих галузей. Структурні проблеми стоять перед українською економікою ще з кінця 1980-х років. Їх дослідженню приділяють увагу такі відомі науковці, як С. Вовканич, Б. Данилишин, А. Гальчинський, В. Захарченко, Ю. Кіндзерський, О. Пустовойт, Л. Федулова, В. Хаустов та ін. Проте останніми роками ця проблема почала втрачати свою популярність, і лише події останнього часу, пов'язані з питаннями ресурсозбереження та пошуку шляхів до євроінтеграції, надають питанням структурного реформування нової гостроти.
Україна успадкувала від СРСР вкрай деформовану структуру економіки: левова частка її промислового виробництва припадала на металургію, хімічну промисловість, важке машинобудування (у 1991 році відповідно 13,9 та 33%). галузі паливно-енергетичного комплексу в структурі економіки займали 11%, стільки ж припадало на легку промисловість. До 2013 року частка ПЕК зросла до 32%, металургії — до 22%, частка машинобудування впала до 12%, а легкої промисловості — до 0,7% [1, с. 5; 2, с. 18-19]. Близько 95% промислової продукції виробляють на підприємствах третього і четвертого технологічних укладів, що не відповідає сучасному науково-технічному рівню. На галузі п'ятого і шостого укладів припадає лише 5% (електроніка, обчислювальна, волоконно-оптична техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, інформаційні послуги) [2, с. 18].
Матеріальна база підприємств в Україні зношена часом на 70-80%. Морально застарілі галузі промисловості споживають енергоресурсів у 3-5 разів більше, ніж у передових країнах [1, с. 5]. Очевидно, що Україна має глибоку структурну кризу і динаміка структури національної економіки за видами економічної діяльності не відповідає структурним зрушенням в розвинених країнах світу. Названі структурні деформації породжують диспропорції економіки з відповідними наслідками:
- відтворювальні диспропорції: низький рівень доданої вартості, низька частка сфери послуг у ВВП, високий рівень матеріальних витрат виробництва, висока тінізація економіки, фінансові диспропорції. Вказані фактори призводять до стримування економічного зростання, зниження конкурентоспроможності виробництва, зростання внутрішнього і зовнішнього боргів;
- галузеві диспропорції: висока частка добувних галузей, домінування ресурсомістких галузей, різка диференціація виробництв за технічним рівнем, відсутність реальної конкуренції. Дані диспропорції породжують зростання ресурсомісткості виробництва, підвищення рівня цін і тарифів, зниження якості продукції, деформацію структури виробництва, ринків товарів та послуг;
- зовнішньоекономічні диспропорції: висока частка імпорту готових виробів, сировинна спрямованість експорту, від'ємне сальдо експортно-імпортних операцій. Це викликає розбалансованість платіжного балансу, зростання частки імпортних товарів.
Структурна перебудова економіки на сьогодні є життєво необхідною, оскільки зміна пропорцій між галузями економіки призводить до її перетворення на якісно новому рівні. Найкращий варіант формування відносин між її елементами формує оптимальну економічну структуру. Критеріями оптимальності структури національної економіки є, по-перше, виробництво товарів та послуг, які, з одного боку, забезпечують максимальне задоволення структурних потреб, а з іншого — їх виготовлення пов'язане з мінімізацією витрат економічних ресурсів; по-друге, сприяння довгостроковим темпам економічного зростання за умови узгодження темпів використання економічних ресурсів зі швидкістю їх оновлення; по-третє, забезпечення переходу економічної системи до вищого якісного етапу; стимулювання максимального використання результатів НТП.
За визначенням Організації економічного співробітництва та розвитку структурно стійкою є така національна економіка країни, в якій галузева структура відповідає технологічній структурі. Сучасна “типова” стійка національна технологічна структура оцінюється, відповідно до прийнятої Європейським Союзом у 2007 р. класифікації виробничих структур, за технологічною структурою переробної промисловості. Її вигляд є таким:
50% - частка високо- (20%) та середньотехнологічних (30%) виробництв;
50% - частка низько- (30%) та середьнотехнологічних (20%) виробництв.
Співвідношення цих показників з показниками ядра галузевої структури — це емпіричне правило сталого розвитку економіки: питома вага галузей переробної промисловості повинна становити 1/5 від національної економіки, тоді як в цих галузях 1/5 – частка високотехнологічних виробництв, та половина — високо- та середньотехнологічних виробництв. На високотехнологічні виробництва України припадає лише 5% ВВП (в 4 рази менше норми), а частка високо- та середньотехнологічних виробництв — близько 25% (в два рази менше). Така структура економіки не має в собі потенціалу довгострокового зростання і зумовлює потребу кардинальних змін.
Для усунення диспропорцій та формування оптимальної структури економіки держава повинна визначити комплекс заходів, які дозволять вдосконалити насамперед відтворювальну структуру української економіки, а саме: провести технічне та технологічне оновлення виробництва, зниження ресурсомісткості виробництва; створити умови для інвестування розширеного відтворення економіки; посилити технологічну цілісність підприємств і галузей; забезпечити замкнений цикл виробництва.
Для оптимізації галузевої структури національної економіки України необхідно усунути диспропорції між реальним і фінансовим секторами економіки; забезпечити створення та розвиток високотехнологічних галузей і виробництв, а також розвиток переробних галузей економіки на інноваційній технічній та технологічній базі; сприяти розвитку експортних та імпортозамінних виробництв. В умовах глобалізації економіки та необхідності гарантування національної економічної безпеки держава має сприяти збільшенню експортного потенціалу країни, зменшенню в експорті частки сировини і збільшенню частки продукції переробних галузей. Здійснення структурної політики потребує чіткої координації дій органів законодавчої та виконавчої влади щодо визначення завдань структурної перебудови економіки і формування її законодавчого забезпечення.
Список використаних джерел
- Дем'янчук І. Особливості національної олігархономіки / І. Дем'янчук // Україна молода. - 2013. - 8-9.05. - С. 5.
- Мельничук С. Маємо не національну, а олігархічну економіку, яка перетворює Україні на сировинну колонію / С. Мельничук // Український тиждень. - 2013. - №3. - С. 18-20.
- Кіндзерський Ю.В. До засад стратегії та політики розвитку промисловості / Ю.В. Кіндзерський // Економіка України. - 2013. - № 4. - С. 24-43.
| 
