Охріменко Ігор
д.е.н., професор, завідувач кафедри біржової діяльності
Національний університет біоресурсів і природокористування України
м. Київ
УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ВИРОБНИЦТВОМ НА МІКРОРІВНІ
Формування та функціонування підприємницьких аграрних структур в ході економічних реформ потребує вдосконалення всіх структурних елементів не лише на макрорівні, але і на мікрорівні. Пошук причин виходу з кризового стану приводить до висновку, що в основі є недосконале, в тому числі з великими прорахунками, помилками і втратами управління. Це характерно для всіх рівнів – від найвищого до безпосередньо виробничого.
Логіка подальшого розвитку економічних відносин потребує створення якісно нових господарсько-виробничих формувань та управлінських систем з ефективно налагодженими внутрішніми та зовнішніми взаємовідносинами. Цей процес повинен іти безперервно – підприємства в ринковій системі функціонують в процесі постійної адаптації їх діяльності, а звідси і системи управління, до динамічних змін підприємницького середовища.
Виходячи з методології системного підходу будь-яке підприємство або організація являє собою відкриту систему, яка перетворює вхідні величини (сировина, праця, особливості землі) в продукцію. Звідси система управління виробничою діяльністю підприємства називається операційною і є центральною ланкою. Вона базується на основі поділу (вертикального і горизонтального) праці і поєднання в просторі і часі засобів та предметів праці.
Ринкові умови постійно вимагають зміни підходів до організації діяльності підприємницьких формувань та їх внутрішньогосподарських структурних одиниць: рослинницьких підрозділів, тваринницьких ферм, переробних виробництв, сервісних тощо.
Частина сільськогосподарських підприємств в результаті реформування зберегли чи набули великі розміри, широку виробничо-збутову диверсифікацію. Їх діяльність відзначається істотними технологічними, економічними, природними і організаційними особливостями, які слід враховувати в ході організації господарського управління.
Наявність великих за розмірами господарств, складна структура та неоднорідність їх внутрішнього середовища зумовлює необхідність перебудови системи управління як окремої складової підприємницької діяльності.
Нові економічні умови господарювання повністю покладають відповідальність за беззбитковість на управлінські структури підприємства. Виконавчий директор як і керівники підрозділів у своїх власних інтересах і в інтересах підприємства детально і обгрунтовано прораховують свої кроки на ринковій арені. Основне завдання управління – забезпечити прибутковість і конкурентоздатність продукції на ринку. Управлінські структури повинні враховувати динамізм сучасного ринкового середовища та знати і розуміти поточну ринкову ситуацію, точно і кількісно оцінювати напрямки її динаміки з точки зору впливу на виробництво та збут продукції.
Основний зміст управлінської діяльності менеджерів підприємства в умовах ринку полягає в освоєнні і практичному застосуванні ринкових механізмів господарювання та економічному обґрунтуванні як стратегічних так і оперативно-тактичних рішень. Сам управлінський процес будується за класичною схемою: планування–облік–контроль–матеріальне стимулювання. У зв’язку з великим динамізмом цих процесів у керуючій та керованих підсистемах метод, який дає високий ефект управління в одній ситуації, виявляється зовсім неефективним в іншій. Виникає необхідність у застосуванні різних управлінських методів адаптованих до кожної конкретної ситуації.
Вкладаючи капітал, власник організовує його використання в оптимальному режимі розрахованому на власний максимальний кінцевий результат. Об’єктивно звужуються колективні інтереси і відповідно скорочується участь колективу в управлінні через збори та інші засоби колективного впливу. Світова практика довела, що повний авторитаризм в управлінні не завжди доречний. Авторитарії системи управління в об’єктивному плані базуються на відповідальності, яку не можна делегувати. Делегування, це передача завдань і повноважень. Менеджери мають усвідомити, що повноваження керівників обмежені різними факторами і підлеглі інколи можуть відмовитися виконувати додаткову чи невластиву роботу.
Керуюча система зобов’язана їх визначати та вільно використовувати для досягнення управлінської мети. Головними управлінськими фігурами при цьому є менеджери, які швидко орієнтуючись у суспільно-політичній ситуації, тенденціях розвитку підприємств, маркетингового та фінансового ринку, роблять глибокий аналіз і прогноз стану розвитку виробництва та послуг. Складність нових форм управління зумовлює необхідність функціонального поділу управлінської праці на вертикальних і горизонтальних рівнях.
Істотного вдосконалення потребують науково-методологічні принципи формування організаційно-управлінських структур, що повинні визначатися вимогами забезпечення оптимальних норм керованості та поєднання формальних і неформальних зв’язків. Головним методологічним принципом функціонування організаційно-управлінських структур в сучасних агроформуваннях має стати забезпечення підприємницького стилю мислення і поведінки на всіх рівнях організаційної ієрархії.
Особливого значення набуває в цьому зв’язку організація внутрішньогосподарських економічних відносин як форма поєднання полярних типів економічної діяльності стихійної (ринкової) і упорядкованої (всередині підприємства). Ринок повинен функціонувати всередині його, сприяти максимальній мобілізації внутрішніх резервів його економічного розвитку.
Механізм ефективного здійснення управлінської діяльності за умов сформованого ринкового середовища включає систему економічних важелів та інструментально-методичний апарат. Сукупність зазначених компонентів процесу адаптації управлінської діяльності, застосована до соціально-економічних умов конкретного сільськогосподарського підприємства, лежить в основі вироблення його ефективної стратегії адаптації до нових умов.
Процес управління в сучасних умовах скеровується на забезпечення, сукупність, цілеспрямованість і активність дій колективу. Висококваліфікований підхід до управління вимагає від керівників чіткого усвідомлення кінцевих результатів. Тому вимагається наступна програма діяльності колективу і власних дій керівника: вільний вибір напрямків, змісту і обсягів виробництва за принципом поставки продукції в певні терміни при відносному невизначенні споживача; в організації виробництва передбачити комплексний контроль якості (робіт, послуг, продукції); організація роботи за принципом суміщення професій (в невеликих підприємницьких структурах); підготовка і прийняття положень про внутрішні економічні відносини, механізми їх регулювання та інформаційне забезпечення; економічна відповідальність за використання ресурсів взагалі і, в першу чергу, землі.
Список використаних джерел
- Зосимова Ж.С. Розробка та реалізація антикризової стратегії підприємства в умовах нестабільного середовища / Ж.С.Зосимова. - Харків: Лідер, 2014. - 206 с.
- Охріменко І.В. Методичні основи гармонізації механізмів підприємницької та трудової мотивації / І.В.Охріменко // Перспективні напрями розвитку галузей АПК і підвищення ефективності наукового забезпечення агропромислового виробництва [Відп. Сидорук Б.О.]. – Тернопіль: Крок, 2014. – 266 с. – С. 215-217.
- Павлик В.П. Методи управління сільськогосподарським підприємством / В.П.Павлик. - К.: ННЦ ІАЕ, 2011. - 156 с.
- Пономарьов О.С. Технологія управління / О.С.Пономарьов. - Харків: НТУ "ХПІ", 2014. - 145 с.
| 
