Архів / Archive

Трокоз Юрій

аспірант

Національний університет біоресурсів і природокористування України

м. Київ

ВИЗНАЧЕННЯ ДЕТЕРМІНАНТ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Світові продовольчі проблеми зростання попиту на харчові продукти, як стверджують вчені, є очевидними з приростом населення. Одне з головних питань, яке постає перед дослідниками - як розподілити обмежені ресурси з метою забезпечення соціального благополуччя та національного економічного зростання в нових економічних умовах. При вивченні питання економічного зростання дослідники нерідко звертаються до поняття конкурентоспроможності - як основи для аналізу. Безумовно, конкурентоспроможність є необхідною умовою економічного зростання. В свою чергу зростання продуктивності є найважливішим елементом підтримання конкурентоспроможності і в значній мірі пов’язане з впровадженням нових технологій та інновацій. В свою чергу, інновації обумовлені дослідженнями і розробками та впливом державної політики. Сукупність цих теоретичних понять є актуальним питанням для прикладних досліджень у агропродовольчому секторі.

Фундаментальні поняття конкурентоспроможності досліджені та розроблені у працях таких економістів, як М. Портер, Д. Рікардо, Дж. Робінсон, А. Сміт, Р. Фатхудінов, Дж. Хікс, Е. Чемберлін. Серед вітчизняних дослідників питанням розвитку конкуренції та забезпечення конкурентоспроможності економічних формацій висвітлюється у працях В. Андрійчука, Я  Базилюка, Л. Балабанової, О. Бородіної, Н. Вдовенко, А. Гальчинського, Т. Зінчук, С. Кваши, М. Маліка та інших вітчизняних вчених-економістів.

Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD) визначає конкурентоспроможність як «здатність компаній, галузей, регіонів, країн і наднаціональних регіонів генерувати, будучи і залишаючись відкритими для міжнародної конкуренції, порівняно високий фактор доходу і фактор рівня зайнятості на сталій основі». Європейська комісія використовує наступне визначення: «стійке зростання рівня життя нації чи регіону, при відносно низькому рівні вимушеного безробіття, наскільки це можливо» [1, c. 5].

Визначення поняття «конкурентоспроможності» в широкому розумінні М. Портер визначає, як «можливість виграшу у змаганні», а що стосується економічного розуміння, то,  як «володіння якостями, що створюють перевагу для суб’єкту економічного змагання» [2, c. 138].

Поняття «конкурентоспроможність» як економічна категорія включає декілька рівнів, тому представляється доцільним розглядати її через призму ієрархії об’єктів: конкурентоспроможність окремо взятого товару → підприємства → галузі → і на решті країни в цілому. При цьому слід зауважити, що на думку вітчизняних вчених, конкурентоспроможність країни важливою мірою залежить від здатності конкретних виробників випускати конкурентоспроможні товари [3; 6; 7].

Узагальнюючи роботи провідних вчених у даній сфері, все ще немає остаточно узгодженої концепції точного виміру конкурентоспроможності. Однак серед вчених існує певний консенсус, щодо критеріїв оцінки конкурентоспроможності [1; 4]. Оцінка може бути зроблена відповідно до двох дисциплін: і) неокласична економічна теорія, яка фокусується на торгівельному успіху і яка вимірює конкурентоспроможність з реальним обмінним курсом, індексом порівняльних переваг, індексом експорту та імпорту; іі) стратегічна школа менеджменту, яка робить акцент на міцній структурі і менеджменті. В останній, конкурентоспроможність визначається за перевагами в витратах та нецінових факторах. У процесі наукового дослідження схематизовані показники, детермінанти і загальний ефект конкурентоспроможності можна представити у відповідному логічному вигляді (див. рис. 1).

Приймаючи до уваги, відносність конкурентоспроможність як категорії, то й показники, що формуються на абсолютних величинах таких, як об’єм ринку, обсяг експорту та ін., надають недостатньо інформації про конкурентну позицію галузі національної економіки. На нашу думку, доцільно порівнювати показники іменних секторів національних економік. Серед показників, які найчастіше використовуються вченими, варто виділити індекс відносних порівняльних переваг RCA (Relative Comparative Advantage), індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA (Relative Export Advantage), індекс відносної залежності від імпорту RMP (Relative Import Penetration), індекс відносних торговельних переваг RTA (Relative Trade Advantage) та RSCA.

Рис. 1. Показники, детермінанти і загальний ефект конкурентоспроможності*

* Джерело: складено на основі опрацювання матеріалів авторів [1; 3; 6; 7]

Узагальнення теоретичних засад конкурентоспроможності, дало змогу сформувати подальший напрям досліджень на основі використання емпіричних методів оцінювання індексів порівняльних переваг RCA, RTA, RXA, RMP та RSCA, що базуються на класичному індексі В. Balassa [3, c. 4], стосовно визначення першочерговості потреб національної продовольчої безпеки та розробки нових підходів до формування аграрної політики України в умовах ЗВТ з ЄС з урахуванням сучасних глобальних трансформаційних процесів.

Список використаних джерел

1. Latruffe L. Competitiveness, Productivity and Efficiency in the Agricultural and Agri-Food Sectors // L. Latruffe / OECD Food, Agriculture and Fisheries Papers, OECD Publishing. – 2010. – № 30. – P. 62.
2. Портер М. Конкурентное преимущество: создание и обеспечение болем высокого уровня деятельности. – Нью – Йорк: Фрн – Пресс, 1995. – 757 с.
3. Забезпечення конкурентоспроможності аграрного сектора економіки України на внутрішньому і зовнішньому ринках: наук. доп. / за ред. акад. УААН В. М. Трегобчука, чл.-кор. УААН Б. Й. Пасхавера. – К. : Ін-т екон. та прогнозув., 2007. – 260 с.
4. Вдовенко Н.М. Аграрний сектор економіки у контексті дії нормативно-правових методів регулювання / Н. Вдовенко. – Економіка. Управління. Інновації. – 2014. – № 1 (11). – Режим доступу до журналу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eui_2014_2_12
5. Balassa B. Trade liberalization and Reveal Comparative Advantage // B. Balassa / Manchester School of Economic and Social Studies. – 1965. – vol. 33. – P. 99–123.
6. Вдовенко Н.М. Сучасна парадигма регулювання розвитку галузей аграрного сектору в умовах глобального дефіциту продовольства / Н. Вдовенко. – ScienceRise – 2015. – № 2/3 (7). – С. 20–26.
7. Кваша С.М. Аквакультурне виробництво: від наукових експериментів до промислових масштабів / С.М. Кваша, Н.М. Вдовенко. – Інвестиції, практика та досвід. – 2011. – № 20. – С. 7–11.