Редченко Костянтин
д.е.н., професор
Гудзій Зорян
старший викладач
Львівська комерційна академія
м. Львів
УПРАВЛІННЯ НА ОСНОВІ ЗНАНЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ
Протягом останніх років фахівці з менеджменту та корпоративних фінансів часто послуговуються такими поняттями, як «стратегія розвитку знань», «управління знаннями», «інтелектуальний капітал». Разом з тим, серед науковців спостерігаються значні розбіжності у тлумаченні цих понять, що неминуче веде до взаємного нерозуміння та малопродуктивних дискусій. У свій час Рене Декарт писав: «Визначайте значення слів і ви позбавите світ від половини його помилок». Користуючись його порадою, спробуємо уточнити зміст, особливості та сфери застосування таких понять, як знання та інтелектуальний капітал.
У сучасному світі знання, за словами класика сучасного менеджменту Пітера Друкера, є «ключовим економічним ресурсом і основним – якщо не єдиним – джерелом конкурентної переваги» [1]. Це означає, що саме управління на основі знань є основною парадигмою менеджменту в економіці XXI століття.
Звертаємо увагу, що у даному випадку мова йде не про «управління знаннями» (англ. Knowledge management), а про «управління на основі знань» (англ. Knowledge-based management) – поняття більш широке та об'ємне, яке передбачає пріоритетне використання інтелектуальних ресурсів для розвитку бізнесу та створення вартості. Методологічною основою управління на основі знань є інструменти створення вартості на основі використання невідчутних (нематеріальних) активів.
У науковій літературі і на практиці паралельно співіснують різні терміни, якими позначають нематеріальні чинники створення вартості – інтелектуальний капітал, інтелектуальна власність, капітал знань, нематеріальні активи тощо.
Найбільш поширений термін – інтелектуальний капітал визначають сукупність знань, інформації, інтелектуальної власності, досвіду, тобто всього того, що може бути використано для створення багатства [2].
На наш погляд, інтелектуальний капітал, потрібно розуміти як вартісне вираження знань, пов'язаних з організацією та її діяльністю. Капітал (нім. Kapital – основне майно) – поняття монетарне, тому інтелектуальний капітал – це вартість знань, акумульованих організацією на певний момент часу.
Зовсім інша справа знання. Фактично, знання – це структурована певним чином інформація, «законсервована» до того часу, коли виникнуть необхідні й достатні умови для її застосування. Структуризація знань може мати різну природу, у залежності від того, де їхня структура фізично побудована – на папері, у комп’ютерних базах чи у мозку людини.
Знання мають здатність до збільшення (т.зв. «додані» знання); не мають кількісних обмежень, таких, як земля чи природні ресурси; вони суттєво впливають на створення доданої вартості в організації. Тому розуміння процесів передачі, накопичення та використання знань є основою розуміння процесу створення вартості в організації.
Розглядаючи економічну природу знань, можемо побачити, що знання, створюють вартість, частково матеріалізуються, а більшою мірою так і залишаються нематеріальним активом. Особливо яскраво цей процес простежується у компаніях, пов’язаних з біотехнологіями, ІТ, професійними послугами, де перші ролі відіграють так звані «інтелектуальні працівники». Разом з тим, фізичні навички, вміння – це не що інше, як знання, накладене на рефлексивну основу. Тому фізичні навички доцільно розглядати як особливий різновид інтелектуального капіталу та важливий чинник створення вартості.
Загальна структура інтелектуального капіталу може бути відображена як взаємопов’язана сукупність трьох основних елементів, а саме:
1) людського капіталу (англ. Human capital), до якого відносять здібності, знання та навички людей, які працюють у компанії. Людський капітал є мобільним і легко «перетікає» з однієї організації в іншу разом з працівниками, які змінюють місце роботи;
2) соціального / зовнішнього капіталу (англ. Social / External capital), що базується на продуктивних взаєминах з покупцями, постачальниками, інвесторами, громадськими організаціями тощо. До соціального капіталу часто включають також впізнаваність бренду та гудвіл;
3) структурного капіталу (англ. Structural capital), до якого зараховують різноманітні системи і бізнес-процеси, що підвищують конкурентоздатність компанії (інформаційні технології, комунікаційні системи, авторські права, патенти тощо). Структурний капітал є «прихованим» всередині компанії, оскільки пов'язаний з її присутністю на ринку. Оскільки будь-яку компанію можна розглядати як «штучне, невидиме, невідчутне утворення, що існує виключно юридично» (суддя Маршалл, 1819 р.), то структурний капітал припиняє своє існування разом з ліквідацією самої компанії.
З погляду управління інтелектуальним капіталом важливо розглядати його не тільки у статиці, але й у динаміці. Різницю між статичною величиною інтелектуального капіталу і його рухомою складовою оригінально визначили І. Дайрікс і К. Кул, використавши метафору з басейном: у будь-який момент часу величина інтелектуального капіталу позначається рівнем води в басейні, який є кумулятивним результатом потоків води, що вливаються у нього через кран і виливаються через зливний отвір. Якщо взяти за приклад R&D (дослідження та розробки), то кількість води у басейні відображає «запас» ноу-хау компанії на певний момент часу. Поточні дослідження та розробки формують потік води, який вливається у басейн, а знецінення ноу-хау, що відбувається з часом, – потік води, що виливається з басейну [3, с. 1506].
Для того, щоб басейн не обмілів, щоб не переповнився і не був забрудненим, необхідно постійно стежити як за рівнем води, так і за її якістю. Те ж саме можна сказати і про інтелектуальний капітал, який, щоправда, на відміну від води є невідчутним і важко піддається оцінці й управлінню.
Питання вибору того чи іншого підходу до оцінки інтелектуального капіталу значною мірою залежить від того, кому потрібна така оцінка. З одного боку, подібна інформація цікавить зовнішніх користувачів, які вкладають гроші у бізнес, тобто інвесторів та кредиторів. З іншого боку, інформація, пов’язана з оцінкою інтелектуального капіталу, потрібна внутрішнім користувачам – насамперед, топ-менеджерам, які розробляють і втілюють у життя стратегії розвитку бізнесу. Для того, щоб отримати таку інформацію, потрібні відповідні методики та інструментальні рішення, найбільш відомими з яких є Skandia Navigator™, Intangible Assets Monitor (IAM), IC-Index™, Knowledge Scorecard, Value-Chain Scoreboard™, Balanced Scorecard, Value Added Intellectual Coefficient (VAIC™), Economic Value Added (EVA®).
Більшість з них апробовані відомими міжнародними компаніями, наприклад шведською страховою компанією Skandia (Skandia Navigator), німецьким концерном Siemens (Knowledge Scorecard) та багатьма компаніями з рейтингу Fortune-500, які впровадили збалансовану систему показників (Balanced Scorecard). Регулярне дослідження та оцінка інтелектуального капіталу дозволяє цим компаніям виявляти вплив невідчутних (нематеріальних) активів на кінцеві фінансові результати і приймати обґрунтовані інвестиційні та управлінські рішення у межах обраної стратегії розвитку бізнесу.
Список використаних джерел
- Drucker P. F. Managing in a Time of Great Change / P. F. Drucker. – New York : Truman Talley Books / Dutton, 1995.
- Stewart T. A. Intellectual Capital / T. A. Stewart. – London : Nicholas Brealey Publishing, 1997.
- Dierickx I. Asset stock accumulation and sustainability of competitive advantage / I. Dierickx, K. Cool // Management Science. – 1989. – Vol. 35. – No. 12. – P. 1504-1511.
| 
