Дем’яненко І.О, студентка
Науковий керівник: Гадецька З.М., к.т.н., доцент
Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького
м. Черкаси, Україна
БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ
Однією з найважливіших економічних проблем сьогодення є безробіття. Проблема безробіття є надзвичайно актуальною сьогодні, оскільки за неповного використання наявних ресурсів робочої сили економічна система працює, не досягаючи межі своїх виробничих можливостей. Крім цього, безробіття спричинює негативні зміни в складі людських ресурсів, а саме: погіршення якісних характеристик робочої сили, зниження продуктивності праці, відтік найбільш кваліфікованої робочої сили за межі країни. З іншого боку, внаслідок безробіття країна має значні фінансові збитки, утримуючи безробітних, відшкодовуючи їм втрати в доходах на період пошуку нових сфер прикладання праці.
Безробіття – це соціально-економічне явище, в результаті якого частина працездатного населення не може знайти роботи, стає відносно надлишковою, поповнюючи резерв робочої сили, тобто це перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї [1, с. 97 ].
Головними причинами безробіття є: структурні зміни в економіці; спад виробництва на підприємствах; добровільне звільнення з метою пошуку більш сприятливого варіанта трудової діяльності; обмеженість попиту на товари і послуги; зниження попиту на ряд професій, дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної меншості.
Рис. 1. Безробітне населення України за 2000-2012 роки
Внаслідок впливу різноманітних фінансово-економічних чинників за останні дванадцять років кількість безробітного населення країни істотно змінювалася (рис.1) Так, у 2000 році кількість безробітних (населення у віці 15-70 років) була найбільшою і становила 2655,8 тис. осіб, а найменшою в 2007 році - 1417,6 тис. осіб, що в 1,87 рази менше порівняного періоду і в 1,17 разів менше поточного періоду.
Таблиця 1
Розрахунок відхилень між офіційною статистикою визначення кількості безробітних і методологією МОП
|
Роки
|
Безробітні (за методологією МОП)
|
Безробітне населення зареєстроване в державній службі зайнятості (офіційна статистика)
|
Питома вага офіційної статистики від методології МОП, %
|
Відхилення офіційної статистики від методології МОП,%
|
|
2000
|
2655,80
|
1178,70
|
44,4
|
56,7
|
|
2001
|
2455,00
|
1063,20
|
43,3
|
55,6
|
|
2002
|
2140,70
|
1028,10
|
48,0
|
52,0
|
|
2003
|
2008,00
|
1024,20
|
51,0
|
49,0
|
|
2004
|
1906,70
|
975,5
|
51,2
|
48,8
|
|
2005
|
1600,80
|
891,9
|
55,7
|
44,3
|
|
2006
|
1515,00
|
784,5
|
51,8
|
48,2
|
|
2007
|
1417,60
|
673,1
|
47,5
|
52,5
|
|
2008
|
1425,10
|
596
|
41,8
|
58,2
|
|
2009
|
1958,80
|
693,1
|
35,4
|
64,6
|
|
2010
|
1785,60
|
452,1
|
25,3
|
74,7
|
|
2011
|
1732,70
|
505,3
|
29,2
|
70,8
|
|
2012
|
1657,20
|
467,7
|
28,2
|
71,8
|
За даними таблиці 1 відхилення між офіційною статистикою та методологією МОП є значним. Так, на початку 2000 року рівень безробіття становив 56,7%, далі значення показника поступово знижувалось і досягло свого мінімального значення в 2005 р. – 44,3%, але впродовж наступних років динаміка показника мала тенденцію до зростання і наприкінці 2012 р. становила 71,8%. Низький рівень офіційної статистики по безробіттю пояснюється тим, що не всі безробітні реєструються в органах державної служби зайнятості.
У загальному вигляді з 2000 р. по 2012 р. кількість зареєстрованих безробітних у державній службі зайнятості зменшилась із 1178,7 тис. осіб до 467,7 тис. осіб. Відповідно чисельність безробітного населення віком 15–70 років зменшилася за цей період у 1,6 рази, тобто від 2655,8 тис. осіб у 2000 р. до 1657,2 тис. осіб у 2012. р.
Наприкінці березня Держстат оприлюднив підсумкові дані про зайнятість населення за 2014р. Порівняно з 2013-м рівень безробіття серед економічно активного населення працездатного віку зріс з 7,7 до 9,7%. Загальна чисельність безробітних працездатного віку досягла, без урахування Криму, 1847 тис. Найгірша ситуація на ринку праці склалася в Житомирській (безробіття там зросло з 10,2 до 12,3%), Чернігівській (з 10,3 до 12,1%), Луганській (з 6,7 до 11,8%) та Полтавській (з 8,7 до 11,8%) областях [2].
За даними офіційної статистики станом на 1 квітня 2015 року кількість зареєстрованих безробітних в Україні становила 506,8 тис. осіб. Серед міського населення зареєстровано 307,5 тис. безробітних, а серед сільського - 199,3 тис. Згідно прогнозу Державної служби зайнятості України до кінця 2015 року офіційний рівень безробіття досягне показника 11,5% [3].
За останніми оприлюдненими даними Державної служби статистики України, рівень безробіття населення віком 15–70 років, визначений за методологією МОП, в Україні в середньому зріс з 7,3% (2013 р.) до 9,3% (2014 р.) економічно активного населення [2].
Рис. 2. Аналіз структури рівня безробіття по регіонам України
На діаграмі (рис. 2) наведено дослідження структури безробіття по регіонам України. На кінець 2014 року найвищий показник рівня безробіття населення (за методологією МОП) спостерігався у Чернігівській області – 12,1, а найнижчий у Одеській – 7. В регіонах України тенденція збільшення попиту на робочу силу не співпадає з тенденцією збільшення рівня безробіття населення, тобто має місце неузгодженість попиту і пропозиції на ринку праці, в результаті чого безробітні не можуть знайти нове місце роботи. Тому протягом наступних років спостерігатиметься тенденція збільшення рівня безробіття. У таких умовах політика держави на ринку праці має бути спрямована на скорочення рівня безробіття, що значно покращить ситуацію зайнятості на національному ринку праці.
Основними напрямками вирішення проблеми безробіття є: збільшення державного фінансування; надання податкових пільг для підприємств з високою часткою зайнятого населення; відповідність держзамовлення на підготовку спеціалістів; стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу, а також стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили [1, c. 106].
Отже, проблеми безробіття в Україні вимагають від держави завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Високий рівень безробіття - це проблема, яку потрібно вирішувати і яка потребує глибокого наукового аналізу та вироблення на цій основі практичних рекомендацій. Вони ж, у подальшому, можуть використовуватися для розробки і реалізації ефективної соціально-економічної політики, направленої на забезпечення продуктивної зайнятості економічно активного населення країни, зменшення рівня безробіття до мінімального соціально-допустимого рівня.
Список використаних джерел
- Грішнова, О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини [Текст] : підручник / О. А. Грішнова – [5-те вид., оновлене]. – К. : Знання, 2011. – 390 с.
- Державна служба статистики [Електронний ресурс] : [сайт] : україн. версія / Держстат України. — Текст. і граф. дані. — К. : Держстат України, 1998-2015. — Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ (дата звернення: 18.05.2015). — Назва з екрана.
- Державна служба зайнятості [Електронний ресурс] [Електронний ресурс] : [сайт] : україн. версія / ДСЗУ. — Текст. і граф. дані. — К. : ДСЗУ, 2014. — Режим доступу : http://www.dcz.gov.ua/control/uk/publish/article?showHidden=1&art_id=230309&cat_id=173564&ctime=1333367142883 (дата звернення: 18.05.2015). — Назва з екрана.
|
